Даніель Дефо був таємним агентом королеви

42-річний Даніель Дефо прокинувся в холодному поту. Їдкий сморід вдарив у ніс. Зрозумів, що лежить на возі під чиїмось холодним тілом.

— Невже мене закопають живцем, — промайнуло в голові.

Хотів крикнути, покликати когось на допомогу, та не міг вимовити і слова. Раптом зовсім поруч пролунав голос гробаря:

— Хто тут Даніель Дефо?

Від жаху чоловік здригнувся. Перед ним стояв тюремник і брязкав ключами. Отямившись від нічного кошмару, Даніель згадав, що вчора його заарештували й кинули до в'язниці.

— Ходімо, — буркнув тюремник. — Будуть судити тебе.

Дефо притягли до суду за дошкульний памфлет проти англіканської церкви. Пригадали й давні борги перед кредиторами. Комерцією він займався з 1681-го. Торгував панчохами, вином, тютюном. Побудував цегельню. Та вів справи сяк-так. Набрав кредитів. Не одержавши прибутку з одного проекту, вкладав кошти в наступний. 1692-го під час англо-французької війни потопили кілька торговельних кораблів, які були застраховані у Дефо. Тепер треба було компенсувати власникам їхню вартість. Таких грошей Дефо не мав.

Восьмеро кредиторів, серед яких була і теща Даніеля, пред'явили позови на 17 тис. фунтів. Сума захмарна — $2 413 324 на теперішні гроші. Та Дефо божився, що поверне борги. І довгий час намагався переховуватися від кредиторів. Бувало, навіть власна родина не знала, де його шукати. Урешті-решт боржника схопили й засудили до семи років ув'язнення, величезного штрафу й виставленню до ганебного стовпа. Три дні поспіль він стояв на трьох площах Лондона, закутий у дерев'яні колодки. У засудженого можна було жбурляти каміння, плювати й паплюжити. Та Дефо був не тільки комерсантом, а й памфлетистом. Мав багато прихильників. Тож замість каміння в нього полетіли квіти. А хлопчики-рознощики торгували аркушами з його новим памфлетом "Гімн ганебному стовпу". Останнього дня покарання юрба взагалі зім'яла оточення й одягнула закутому Дефо на голову вінець.

Лідер партії торі Роберт Гарлі бачив, який популярний цей памфлетист у англійців, і вирішив використати його талант у своїй цілях.

— Я давно спостерігаю за вашою діяльністю, — сказав він Дефо, коли той сидів за ґратами. — Тому хочу запропонувати вам угоду: я звільняю вас із в'язниці, а ви попрацюєте на мене та британський уряд.

Гарлі запропонував Дефо бути таємним агентом королеви Анни в Шотландії. Це королівство давно стало частиною Великої Британії. Але шотландці ще мали свій окремий парламент, який не завжди схвалював рішення Лондона. Злиття двох парламентів повинне було стати другим кроком до повного об'єднання Англії та Шотландії. Гарлі хотів мати свого агента у шотландській столиці Единбург. Той мав би йому повідомляти про настрої впертих шотландців і намагатися на них впливати. Окрім того, Дефо запропонували організувати власне видання, що створювало би позитивний імідж королеви в населення й послабило вплив кабінету міністрів партії вігів. Вона мала більшість у парламенті й намагалася обмежити владу правительки.

Даніель Дефо дав згоду. На початку листопада 1703-го його помилували. Штраф за нього виплатили з королівської скарбниці. Дефо повернувся до родини. Вирішив більше не зв'язуватися з комерцією і цілком присвятити себе журналістиці й літературі. 1704-го за підтримки уряду починає виходити його газета "Оглядач". Усі матеріали пише сам, друкує їх під різними псевдонімами. Попит на газету росте, вона виходить тричі на тиждень.

Дефо був агентом 10 років. Спілкувався із жителями лондонського дна, матросами, в'язнями, торговцями й політиками. Багато хто з них стали прототипами його майбутніх романів про моряка Робінзона Крузо, куртизанок Молль Флендерс і Роксану, капітана Синґльтона, полковника Джека. У Шотландії мав цілу мережу агентів. "Якби тільки стало відомо, що він шпигує, шотландці його розірвали б на шматки", — згадував один із сучасників Дефо. Кілька разів його таки хотіли вбити, та письменникові пощастило врятуватися.

З об'єднанням Англії та Шотландії у Велику Британію таємний договір Дефо із владою втратив значення. Урядові субсидії "Оглядачеві" припинили, газету закрили. Щоб заробити на життя, Дефо пише книжки, статті для різних видань. Із кредиторами він так до кінця й не розрахувався. Деякі з них померли, іншим виплачував борги малими внесками. Купив невеликий будинок неподалік Лондона, почав розводити коней.

Та якось удова одного із кредиторів подала новий позов. Щоб уникнути конфіскації майна, Дефо переписав будинок і всі гроші на старшого сина Бенджаміна. Та той почав їх тринькати. "Я поставив себе від нього у залежність, довірився йому, віддав йому в руки інших своїх, ще не забезпечених дітей, а в нього не знайшлося жалю, — писав у розпачі Деніель. — Він змусив мучитися їх і свою нещасну вмираючу матір, коли сам жив у повному достатку".

71-річний Дефо знову змушений ховатися. Винайняв кімнату в найбіднішому кварталі Лондона. Там і помер 26 квітня 1731-го. Письменника поховала господарка будинку за власний кошт. А щоб покрити збитки, розпродала скромний скарб покійного. Родина Даніеля Дефо довідалася про його смерть із ранкових газет.

×