"Через бородавку вона годує демонів своїм молоком"

 

— З ким зі злих духів ти знайома? Хіба ти не підписувала угоди з дияволом? Навіщо ти шкодиш дітям?

Ніколас Ноєс — священик американського містечка Салем у штаті Массачусетс — кілька годин допитував жебрачку Сару Ґуд. Вона нібито поробила 9-річній Елізабет Перріс та 11-річній Ебіґайль Вільямс. У січні 1692-го дорослі помітили, що діти стали дивно поводитися. То ховалися за меблями в будинку, кривлялися, то скаржилися на жар у тілі. Коли до них намагалися доторкнутися, кричали й здригалися від болю. Незабаром такі самі дивацтва з'явилися у їхньої подруги — 11-річної Енн Путнем і ще в кількох дітей. Вони розповідали, що їх щипають та кусають духи, що бачили відьом, які літали на мітлах.

— Хто вам шкодить? — допитувалися дівчат священики й городяни.

— Наша служниця Тітуба, — казала Елізабет. — Вона розповідала нам про магію вуду й поганські звичаї рідного Барбадосу. Якось вона змайструвала скляну кулю та пророкувала майбутнє. Я бачила в ньому труну.

— Ще наша сусідка Сара Осборн, — розповідала Ебіґайль. — Вона весь час свариться, коли зустрічає нас. Після цього відчуваю, що в мене всередині все горить.

— Вони точно відьми, — здогадалися сусіди Перрісів. — Сара півроку не була на богослужінні, а Тітуба ніколи й носа до церкви не суне.

— Після їхніх візитів у нас протухали сир і масло.

— А в нас перехворіла вся худоба. У них обов'язково мають бути спільники.

— Це жебрачка Сара Ґуд. Мене кусає її дух, — скрикнула Енн Путнем і впала на підлогу й забилася в корчах.

Перріси подали на жінок до суду. 29 лютого їх заарештували за підозрою в чаклунстві та змові з дияволом. На перших допитах Тітуба заперечувала свою провину. Та коли їй пригрозили катуваннями, зізналася:

— Мене якось відвідував чоловік з Бостона. Він перетворювався на чорного собаку й свиню. Змусив підписатися в його книжці і допомагати йому. Так, я чаклувала із Сарою Ґуд та Сарою Осборн. Ми літали разом на мітлах.

Потім ввели Сару Ґуд.

— Зізнавайся, навіщо ти нашкодила дівчатам?

— Я нічого їм не зробила. Мене обмовили.

Судді викликали потерпілих.

— Діти, подивіться на цю жінку і скажіть, чи не вона зачарувала вас?

Дівчата раптом закричали, неначе від болю, та почали звиватися, ніби їх хтось щипає або кусає.

— Що й треба було довести. Вона відьма, — підсумував суддя.

Потім Сару роздягли й почали ретельно оглядати її тіло.

— Ось, я знайшов у неї бородавку! — закричав один з обвинувачів. — Мабуть, це і є "відьмин сосок", через який вона годує демонів своїм молоком.

— Я бачила, як вона годує свою дочку Доркас, — підтвердила одна з дівчат.

Дитину, якій було лише — 4 роки, відразу заарештували. Коли залякана дівчинка під тиском суддів визнала себе відьмою, її разом з матір'ю кинули до в'язниці.

Жителів Салема охопила масова істерія. Почали заарештовувати родичів обвинувачених і тих, хто протестував проти свавілля в місті. Підозрюваних у чаклунстві піддавали катуванням, заковували в кайдани, тримали в бостонській в'язниці в жахливих умовах. У надії зберегти своє життя, арештовані зізнавалися в чорнокнижництві й указували на інших людей як на спільників. За цей час, не витримавши знущань, померла Сара Осборн і ще троє жінок. Наприкінці травня губернатор Массачусетса Вільям Фіппс, який щойно повернувся з Великої Британії, створив спеціальний суд для винесення остаточного рішення по цій справі. Єдиними доказами для суддів були видіння "зачарованих" дітей. Саме на їх підставі й виносили вироки. На алібі суд не зважав: мовляв, у служниць диявола є двійники, з допомогою яких вони одночасно можуть перебувати в різних місцях.

У червні суд виніс перші шість смертних вироків. Зокрема, й Сарі Ґуд. Перед стратою Ніколас Ноєс закликав її покаятися й зізнатися у скоєному.

— Ти — брехун, — відповіла Сара Ґуд. — Я не більше відьма, ніж ти чаклун. Забери в мене життя, і Господь напоїть тебе кров'ю.

За 25 років Ноєс, уражений інсультом, помер, захлинувшись своєю кров'ю.

19 серпня 1692-го після чергового суду до страти засудили шістьох людей. Зокрема й колишнього салемського пастора Джорджа Берроуза.

— Мене сильно налякав привид священика, — говорила Енн Путнем. — Він душив мене й змушував писати в його книжці. Я сказала, як жахливо, що він, священик, який має вчити дітей страху Божому, дійшов до того, що спокушає бідних беззахисних істот віддавати душі дияволу. Я попросила його назватися, й він сказав, що його ім'я Джордж Берроуз.

Проти пастора виступили 30 обвинувачів. Зокрема, жінки, які визнали себе відьмами. Вони підтвердили, що той літав з ними на Лису гору й обіцяв дати золото, якщо вони підпишуться у книжці сатани. Зрештою Берроуза виставили головою чаклунського товариства, який очолював відьомські шабаші.

Уже біля шибениці Берроуз, сподіваючись урятуватися, без зупинки прочитав "Отче наш". Вважалося, що чаклун не здатний вимовити молитву, не затинаючись. Однак "зачаровані" дівчата закричали, що вони бачили "чорну людину", яка допомагала йому. Берроуза повісили. Наприкінці вересня в місті стратили ще вісьмох. Кінець "полюванню на відьом" поклав губернатор Вільям Фіппс — після того, як його дружину теж запідозрили у служінні дияволу. Своїм указом він розпустив суд.

А за 14 років Енн Путнем, якій було 25, розповіла:

— Я хочу покаятися перед Богом, що мені в дитинстві довелося стати знаряддям обвинувачення кількох людей у тяжкому злочині, через що вони поплатилися своїм життям. Тепер у мене є всі підстави вважати, що ті люди були невинні. Чесно й прямо перед обличчям Бога та людей заявляю, що все, сказане або зроблене мною тоді, було через неуцтво і результатом сатанинської мари. Я падаю на коліна та молю прощення в Господа й в усіх тих, кому я заподіяла стільки образ і горя, у тих, чиї родичі постраждали від обвинувачення.

Рішення суду в справі салемських відьом визнали незаконним. Відновили цивільні права усіх потерпілих, повернули добре ім'я страченим.

×