"Били, знущалися і катували полонених, ґвалтували жінок". Що писали газети після більшовицького перевороту восени 1917 року

"Зимний дворец обстреливался из пушек. В упор, по одной расстреливались молодые девушки из женского батальона, которые вместе с юнкерами охраняли дворец, — писала в номері за 9 листопада 1917-го "Рабочая газета", що виходила в Петрограді. — С лестницы стаскивали и швыряли людей о камни... На другой день расстреливали на улице встречных юнкеров вооруженные "борцы за социализм". Красногвардейцы останавливали женщин с попытками насилия".

У ніч проти 7 листопада 1917 року в Петрограді розпочався державний переворот. Озброєні загони матросів, що прибули з Кронштадта за наказом більшовицького Військово-революційного комітету, захопили телефонну станцію, телеграф і державний банк. Війська петроградського гарнізону зайняли нейтральну позицію. Здебільшого це були частини, що відсиджувалися в столиці, аби не йти на фронт. Незначний опір чинили тільки розрізнені загони юнкерів і жіночий батальйон. Та вони не могли стримати червоногвардійців і матросів. Зламавши опір охорони, ті захопили Зимовий палац і заарештували майже всіх членів Тимчасового уряду. Їх ув'язнили в Петропавлівській фортеці. Голова уряду Олександр Керенський зумів утекти.

"После занятия Зимнего дворца и ареста министров во дворце были поставлены караулы из солдат, — писала та ж "Рабочая газета". — К сожалению, солдаты обнаружили истинно варварское отношение к бесценным сокровищам, накопленным во дворце и объявленным после революции национальной собственностью. Все шкафы взломаны, дорогие замки разбиты или выворочены. Столы из сибирских камней и мозаики сломаны. Солдаты рвали художественные портьеры и на вопросы откровенно признавались, что решили сделать себе портянки получше. Солдаты забивали себе карманы всем, что попадалось под руку, не щадя ничего. Мер к прекращению вандализма принято не было".

Більшовики намагалися якомога швидше узаконити своє захоплення влади. О 23.00 того ж 7 листопада Володимир Ленін і його соратники скликали Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів. Та більшість його членів осудили силове захоплення влади в Петрограді. Делегат від фронтових організацій на прізвище Кучин заявив: "Мы предупреждаем, что гражданская война, вызванная авантюрой со стороны большевиков, является ударом в спину армии. Фронтовая группа снимает с себя всякую ответственность за последствия этой авантюры и покидает съезд". Фронтовиків підтримали представники фракцій меншовиків, соціалістів-революціонерів, Рад селянських депутатів, єврейського "Бунду". Всі вони залишили залу. На місце заарештованих міністрів Тимчасового уряду більшовицький Військово-революційний комітет призначив тимчасових комісарів, розігнав Петроградську міську думу, призначив своє командування Петроградським військовим округом. Дипломати союзних держав — Франції, Англії та США — готувалися до виїзду з Петрограда й Росії загалом.

Телеграфні повідомлення про більшовицький переворот у Петрограді почали надходити до Києва пополудні 7 листопада 1917-го. Наступного дня Центральна Рада — революційний парламент України — заявила, що вона боротиметься з усякими спробами здійняти бунти в Україні.

На київських вулицях з'явилися озброєні вояки. 11-13 листопада більшовики вчинили спробу перевороту. Але вірні Тимчасовому урядові юнкери військових училищ та українізовані військові частини його придушили й узяли під свій контроль головні державні установи в місті. Влада в Києві й на українських землях перейшла до Центральної Ради та її виконавчого органу — Генерального секретаріату. 20 листопада 1917-го Центральна Рада прийняла Третій Універсал, яким проголошувала створення Української Народної Республіки на землях, де українці становлять більшість. Федерального зв'язку з Росією ще не поривала. В Універсалі також було задекларовано про соціальні реформи. Зокрема, про скасування права власності на землю і запровадження 8-годинного робочого дня.

Через три дні газета "Нова Рада" надрукувала статтю "Хто з ними", де автор писав про більшовиків: "Знищили церкви — історичні пам'ятки. Пролили кров братів своїх. Стріляли в невинних. Били, знущалися і катували полонених, ґвалтували жінок. Арештовували й били дітей. Держать у тюрмах людей, ні до чого не причетних. Зламали волю слова. Розікрали народне добро. Дали волю злодіям і розбишакам… Старий і славний Київ зробили ареною дикого бойовища. А що гірше всього — що можуть знов заревти гармати по вулицях Києва, і що тоді буде з серцем України — страшно подумати. Вони й зараз поводяться як господарі й завойовники-переможці: де хочуть трусять, кого хочуть арештовують, мають своє військо, свою гарматну погрозу, свій табір. Поводяться так, ніби іншої влади в Києві й інших містах немає, утворили свої органи влади, не сваряться з нашою владою і не миряться, не повстають проти української влади, але нахваляються".

Після більшовицького перевороту в Петрограді зв'язок із Києвом утратили. Про Україну в колишній столиці імперії дізнавалися із чуток. "Я пишу вам тепер з Петербурга — неначе з-за границі, — цього  листа свого працівника Давида Заславського газета "Киевская мысль" опублікувала 23 листопада 1917-го. — Учора нас у гурті політичних діячів запевняли, що в Києві припинено всю руську печать і що там тепер можуть виходити тільки українські газети. Про Декларацію Української Ради тут ніхто нічого не знає; в печаті про те не було ні слова. Про Київ тут тепер знають не більше, як про Китай... Петербург тепер — неначе провінціальний город, одірваний од усієї Росії".

×