Бернард Шоу на своє весілля пришкандибав на милицях

 

Джордж Бернард Шоу намагався навчитися всього — кататися на ковзанах, на велосипеді, водити автомобіль, фотографувати, танцювати. Та все це давалася йому через пень колоду. Навіть на рівному місці він примудрявся зламати ногу або руку.

У травні 1898-го мільйонерка й соціалістка 40-річна Шарлотта Пейн-Таузенд відпочивала в Європі. Раптом отримала телеграму від приятеля з Лондона. Той повідомляв, що на рік старший за неї містер Джордж Бернард Шоу от-от віддасть Богові душу в своїй квартирі на Фіцрой-сквер, 29. Шарлотта познайомилася з цим ірландцем два роки тому. Він одразу її причарував. Він каламбурив без упину. Шукав сякого-такого стола, аби прилаштуватися й записувати думки для чергового памфлету. Якби Джорджеві не нагадували про їжу, він міг померти просто за письмовим столом.

Через два дні Шарлотта була в Лондоні. Одразу побігла до Шоу. У його тісній, наче комірчина, кімнаті поміщалися лише стіл, дерев'яне крісло-гойдалка та друкарська машинка. Книжки, газети, рукописи, брудні тарілки з недоїденою вівсянкою, чашки з-під какао, яблучні недогризки захаращували підвіконня, підлогу, стіл. Зверху все це було вкрите шаром сажі в палець завтовшки, яка летіла з розчахнутого вікна.

— Джордже! — вигукнула жінка. — Ви могли би хоч інколи запрошувати сюди покоївку.

— У жодному разі! Покоївка обов'язково викине щось потрібне, і я не зможу працювати. Інколи я сам заходжуюся тут прибирати і витрачаю на це два дні. Але тепер, на жаль, така розвага мені не під силу, — Шоу, всміхаючись, потряс милицями. — Подумати лишень: туго зашнурований черевик — і такий результат: подразнення, нарив, некроз кістки і...

— І гангрена, — закінчила Шарлотта.

Усі лікарі, яких вона приводила до нього, стверджували, що в усьому винна неприродна дієта, якої містер Шоу дотримувався майже два десятки років. Він не вживав м'яса, яєць і риби.

— Або ви їстимете англійські біфштекси з кров'ю, або прощайтеся з ногою, — заявив, протираючи пенсне, огрядний професор медицини.

— Краще я втрачу ногу, ніж з'їм шматок трупа, — буркнув Шоу. — Зате уявіть, професоре, яку дивну поховальну процесію ми з вами влаштуємо. Жодних похоронних екіпажів, а стада биків, баранів, свиней, табуни усякої свійської птиці, що простують за катафалком, а також пересувні акваріуми із живими рибами. І на усіх тваринах — білі банти на згадку про героя, який навіть на порозі смерті відмовлявся їсти своїх побратимів.

— У такому разі, Джордже Бернарде Шоу, у вас залишається єдиний вихід, — заявила Шарлотта Пейн-Таузенд. — Ви повинні переїхати до мого будинку, де я сама доглядатиму вас. Інакше ви не видужаєте ніколи.

— Життя під одним дахом із самотнім чоловіком згубне для репутації зеленооких дівиць. І хоч я не найдоброчесніший джентльмен, але все-таки не дозволю своїй найкращій подрузі низько впасти в очах суспільства. Отже, якщо ви справді хочете доправити мене до вашого дому й лікувати, нам слід щонайменше одружитися.

Шарлотта відразу погодилася. Сама купила обручки. Шлюб узяли 1 червня 1898-го. За 45 років подружнього життя вони жодного разу не кохалися — так домовилися ще до весілля, бо обоє вважали секс огидною справою. Тим часом увесь Лондон гудів: Джордж Шоу, цей невдаха-письменник і баламут-соціаліст, урвав дружину, сума посагу якої сягала шестизначної цифри. Чиновник, що оформляв шлюб, сплутав нареченого — у дуже потертому сюртуку і на милицях — із жебраком, який прийшов подивитися на церемонію.

Молоді відразу відбули до Шарлоттиного маєтку лікувати ногу Джорджа. За наступні півроку Шоу встиг іще зламати зап'ясток, розбитися, впавши з велосипеда, розтягти сухожилля і вивихнути кісточку. Лежачи в інвалідному кріслі із загіпсованою ногою, він розважав лікарів і медсестер дотепними розповідями. До кінця медового місяця всі доглядальниці були в нього закохані. Утім, Шарлотта була спокійна: зараз її чоловіка із усіх жінок на землі, навіть більше за неї саму, цікавить та, яка померла 19 століть тому, — він писав п'єсу "Цезар і Клеопатра".

Він часто закохувався в акторок, які грали в його виставах. Але не більше. Якось до Бернарда Шоу підійшла одна з його прихильниць — молода й приваблива.

— Уявляю, які чудові були б у нас діти! — вигукнула. — Від мене вони взяли би красу, від вас — гострий розум.

— О, — звів брови Шоу, — а якби вони раптом перше узяли від мене, а друге — від вас?

Іншого разу якась пані відверто заявила:

— Якби ви були моїм чоловіком, я підсипала б вам отруту.

— Мадам, — відповів Шоу, — якби ви були моєю дружиною, я б сам отруївся.

У ньому аж вирувала енергія. Один із біографів Шоу писав: "Він не міг спокійно навіть розмовляти: схоплювався, сідав, закладав ногу на ногу, а руки — в кишені, знову виймав їх, випрямлявся в кріслі або далеко відкидався на спинку, схилявся вперед, майже до підлоги, або відкидався назад — хвилини не міг пробути в одному положенні". Коли ж утомлювався до краю, йшов до темної кімнати, падав навзнак на підлогу і лежав годинами, розслабивши всі м'язи.

×