Він — один зі стовпів сучасної музики: Шенберг, Стравінський, Хіндеміт і Барток.
Кажуть, музика Бартока вплинула на теорію відносності Ейнштейна. Можливо. Адже Барток вивчав "відносність" фольклору. Зібрав по світу понад 30 000 пісень і довів, що наспіви різних народів у своїй основі однакові. Тобто фольклор на первісно-глибинному рівні належить не якомусь народові, а — людству.
Отже, наші найкращі в світі пісні — не зовсім наші. За що ж нам шанувати цього Бартока?
1892 року в Надьсьолльоші 11-літній Бела зіграв власний твір "Течія Дунаю". Й про нього написала як про генія місцева газета. Надьсьолльош — наш нинішній Виноградів на Закарпатті. Те містечко було його першим досвідом і доказом відносності вітчизни. Тобто великий угорець — відносно "наш".
Сам він себе бачив угорцем. Але справжню ностальгію відчував лише під час війни. Тоді закривалися кордони й неможливо було збирати селянські пісні, в тім числі й наші.
Кажуть, музика Бартока вплинула на теорію відносності Ейнштейна
1929 року в інтерв"ю харківській газеті він казав: "Я завважив, що за старих часів українська коломийка мала великий вплив на певну групу угорських пісень". А він знався на таких речах. Ще 1907 року в Трансільванії знайшов багато мелодій, про існування яких на цій території ніхто й не здогадувався. Він і його приятель Кодай винайшли порівняльну фольклористику, з допомогою якої пізніше доведено спорідненість давніх китайських та угорських мелодій.
Пристрасть колекціонера в Бартока — з дитинства. Він постійно збирав метеликів, обожнював зоряне небо. А в юності мріяв стати піаністом-віртуозом. Вже тоді про нього писали: "Він гримить на фортепіано, як маленький Юпітер".
1916 року Ласло написав балет "Дерев"яний принц". Там є закохані принц і принцеса, але фея чинить їм перепони. Принцеса закохується в дерев"яну ляльку. Згодом вона розлюбила ляльку й знов полюбила принца. Але він ображений. Вона, мабуть од відчаю, стає лисою. Й отаку — лису — він її знову полюбив. От вам теорія відносності, перевірена любов"ю.
Сам Барток був вразливий, схильний до песимізму. Але варто нагадати про балет"Чудесний мандарин" — і він ставав веселим.
Сюжет балету такий. Велике місто. Троє волоцюг примушують Дівчину заманювати в дім чоловіків, щоб потім обкрадати їх. Перша жертва — Старий ловелас, але в нього немає грошей, і волоцюги викидають його надвір. З Юнаком — те саме. Нарешті з"являється Мандарин. Дівчина йому танцює, і в його старому тілі пробуджується пристрасть, він починає переслідувати Дівчину. Волоцюги відбирають у нього гроші і тричі його вбивають. Та все марно: Мандарин щоразу встає й продовжує переслідувати Дівчину. Вражена Дівчина відповідає на його пристрасть. І лише тоді Мандарин помирає...
Чому його так веселив цей сюжет? Й скільки разів він сам отак умирав і оживав?
Присвятив дружині оперу "Замок герцога Синя Борода", після чого шлюб розпався
1902 року Барток писав матері з приводу своєї симфонії: "...в adagio завжди повинне бути кохання; тут же про кохання не йдеться. Кажуть, щоб зуміти написати adagio, треба пережити (що?! мабуть, кохання чи те, що з ним пов"язане: розчарування, захоплення, біль). В це останнє, тобто у вплив переживань на якість композиції, я не вірю. Я вже всяке пережив, і талант у мене є (в кожнім разі, так кажуть), отже, згідно з вищезгаданим правилом, я повинен був би написати добре adagio".
Це написано до того, як він пережив своє "адажіо" в реальному житті. Його перше нещасливе кохання з"явилося 1907 року — угорська скрипалька Штефі Гайєр. Перед тим Барток покинув писати музику, тепер знову почав. Він придумав "Лейттему Штефі Гайєр" — мелодію, що складається з чотирьох нот, які рухаються вгору. Ця лейттема є у більшості його творів 1907–1908 років. Тоді він присвятив Штефі Скрипковий концерт. Сама вона його не виконала, але й іншим не дозволяла — близько 50 років він лежав у архіві Гайєр і прозвучав лише після її смерті.
А він сам оживав ще принаймні двічі. У 1907 році до класу Бартока, який щойно став професором консерваторії, вступила Марта Ціглер — 14-річна донька поліцейського чиновника, дуже музикальна й начитана. Наступного року Барток присвятив їй ескіз для фортепіано "Портрет дівчини". Ще через рік він привів її додому і сказав матері: "Це моя дружина". А 1911 року Барток присвятив дружині оперу "Замок герцога Синя Борода", після чого шлюб розпався.
Знав десять європейських мов, вивчав турецьку, арабську, хінді
У 1920-х в класі Бартока з"являється піаністка Дітта Пасторі. Вони одружилися в серпні 1923 року. Народився син Петер. Дітті Барток присвятив багато творів. Разом вони виступали у фортепіанному дуеті, разом виїхали до США.
У 1929 році Барток був на гастролях у Харкові й Одесі, в 1936-му — в Західній Україні. Він мав усі існуючі видання українських пісень і посилався на них у своїх дослідженнях.
Допомагав йому в тім наш Філарет Колесса. Вони обоє вивчали схожість і характерність української, угорської і румунської пісні. Барток знав десять європейських мов, вивчав турецьку, арабську, хінді. А з Колессою вони листувалися німецькою. Барток писав: "Я забезпечений словниками всіх східноєвропейських мов, за винятком українського, польського, турецького та албанського. Двома останніми не займаюся, польський легко одержати, отже, український найважливіший".
Вже важко хворий Барток створює обробку української пісні, що починалася словами "Я купив на ярмарку ячмінь...". Він зробив її у лютому 1945 року, за сім місяців до смерті. Це була його остання в житті обробка. За день до смерті, прийшовши до тями, він сказав: "Шкода, що я повинен піти з повним чемоданом". У тому чемодані були і 80 українських пісень, так і не опублікованих.
25 березня 1881 — народився у містечку Надьсентміклош, Трансильванія, в родині директора сільгоспучилища і вчительки
1903 — перші самостійні твори та початок збирання фольклору
1907 — професор класу фортепіано Угорської музичної академії
1916 — балет "Дерев"яний принц", початок визнання
1912–1914 — майже не пише музики, збирає фольклор Центральної Європи і Північної Африки
Після 1918 року виконуються його опера "Замок герцога Синя Борода" і Другий струнний квартет, які принесли Бартоку європейське визнання
1940 — емігрує до США
26 вересня 1945 року помер у Нью-Йорку, не дописавши 17 тактів Третього фортепіанного концерту
2 
1
Коментарі