"Приговорить его к высшей мере наказания — расстрелу", — такий вирок 29-річному Олександрові Грудницькому колегія Київської губернської ЧК винесла 28 серпня 1921-го. Попри те, що він був чекістським сексотом — "секретным сотрудником". Але перед тим — повстанським отаманом. І тієї подвійної гри йому не вибачили.
У березні 1921-го в Києві заснували Всеукраїнський центральний повстанський комітет. Його учасники — студенти, вчителі, державні службовці, військові. Мета: повалити щойно встановлену більшовицьку владу й повернути Українську Народну Республіку. Очолив комітет колишній есер, студент-медик Іван Чепілко. А для військових справ запросили студента юридичного факультету Інституту народної освіти Олександра Грудницького. Він свого часу очолював повстанський загін, що боровся з денікінцями й більшовиками на Катеринославщині, нинішня Дніпропетровщина.
Перше завдання Грудницького — встановити зв'язок із відомим на Київщині повстанським отаманом Юліаном Мордалевичем. 1919-го той разом з іншими повстанськими загонами на якийсь час захопили Київ, вибивши з нього більшовиків. Грудницький розшукав Мордалевича й запропонував йому очолити Північну повстанську групу, що охоплювала територію між Бородянкою, Коростенем і Фастовом. Отаман погодився, і за декілька тижнів до Києва на явочну квартиру повстанкому приїхав помічник Мордалевича й повідомив Іванові Чепілку, що отаман готовий підпорядкуватися повстанському комітетові.
Доки Грудницького не було в Києві, його обрали членом Всеукраїнського повстанкому й призначили уповноваженим із військових справ на Лівобережжі. Це йому не подобалося, адже останнім часом жив і працював вчителем у селах Бородянської волості — на захід від Києва. Мав там зв'язки із антибільшовицькими повстанцями й підтримку селян. Тож братися за роботу не поспішав. Натомість виїхав із Києва в район Бородянки, ніби для налагодження зв'язків із повстанцями. Прийшов до командира 224 більшовицького полку й доніс, на якому з хуторів перебуває зі штабом Мордалевич. Окрім того, там була намічена зустріч із отаманом Орликом. Назвав пароль — "Шабля" — і чисельність охорони. Після арешту Мордалевича Грудницький надіявся посісти його місце. Для червоних, які вже кілька років ганялися за цими повстанськими отаманами, інформація була на вагу золота. Вони оточили хутір, окрім кількох будинків на околиці. А саме в них перебували повстанці. Опинившись на фланзі червоноармійців, ті обстріляли їх із кулемета й, скориставшись метушнею, втекли.
Грудницький став агентом київської ЧК. Далі він доносить на Івана Чепілка й інших керівників повстанського комітету. Та коли чекістські оперативні групи прибули за вказаними адресами, нікого там не виявили. Підпільників про арешти попередив сам Грудницький. Бо злякався, що буде викритий. Члени повстанкому спішно виїхали з Києва.
У цей час Грудницький із виготовленими в ЧК фальшивими документами з підписами Симона Петлюри й генерал-хорунжого Юрка Тютюнника у складі таємної групи об'їжджає Канів, Звенигородку, Умань та інші місцевості, де викриває прихильників антибільшовицького повстанського руху. Разом із ним їздить письменник Дмитро Боронило, який думав, що розшукує підпільників за вказівкою емігрантського уряду УНР. Навіть не здогадуючись, що потрапив у чекістську гру.
2 червня 1921-го в Київську ЧК надійшла записка з губерніального партійного комітету, що сексот Грудницький насправді є повстанцем і пов'язаний із отаманами Мордалевичем, Орликом і Струком. Це можуть підтвердити жителі двох сіл Бородянської волості. Тобто є подвійним агентом. 28 червня чекісти його арештували. Свою участь у повстанському русі він пояснював лише бажанням прислужитися радянській владі. "В деревне, видя кругом себя петлюровский дух, я подделывался под него, — писав у заяві голові Київської ЧК Якову Лівшицю. — Узнав, что в том районе оперируют бандиты, как Орлик, Струк и Мордалевич, я решил познакомиться с ними, тая в душе выдать их и таким образом заслужить доверие". Лівшиць підозрював, що Грудницький насправді є повстанським отаманом Шубою. Той стверджував, що псевдоніми Шуба й Ангел використовував лише для провокування петлюрівців. Обидва були на слуху в людей, але в обличчя отаманів мало хто знав. Тим паче, що в той час однакові прізвиська мали декілька отаманів.
Під час додаткового допиту 17 серпня 1921-го, який став для нього останнім, Олександр Грудницький намагався випросити прощення: "Клянусь, что я думал только об одном: побольше захватить врагов советской власти. Итак, с поступлением в ЧК и партию я был честен. Мне больно, что после того, как я, наконец стал на верную дорогу, я должен погибнуть. А потому, если нельзя изменить решения, скорее расстреливайте, а если можете простить, то я могу быть еще полезным для работы среди петлюровцев, монархистов, анархистов, буржуазии — я честно послужу советской власти и коммунизму".
Чекісти не повірили Олександрові Грудницькому, що він таки справді перейшов на їхній бік і лише вдавав повстанського отамана. За 11 днів йому винесли смертний вирок. Знімка Грудницького у кримінальній справі нема. Час і місце розстрілу не відомі. Місце поховання теж.
1200
людей заарештували в червні-серпні 1921-го чекісти у справі Всеукраїнського центрального повстанського комітету. 132 із них постали перед судом, а 45 були засуджені до розстрілу.
1892, 19 липня — Олександр Грудницький народився в містечку Хорол Полтавської губернії. Закінчив гімназію, навчався в Київському комерційному інституті.
1917, березень — стає співробітником "Робітничої газети" — центрального органу Української соціал-демократичної робітничої партії. Друкує свої публіцистичні й художні твори в українських журналах, що виходили в Києві
1918 — за гетьманату Павла Скоропадського вчителює, обіймає посаду повітового ад'ютанта в Золотоніському повіті Полтавської губернії. Після зречення гетьмана організовує та очолює Золотоніський ревком, а згодом — повітвиконком, орієнтуючись на Директорію УНР, а від січня 1919-го — на радянську владу. Незабаром увійшов до Української соціал-демократичної робітничої партії (незалежних). Щодо більшовиків висловлюється ворожо.
1919 — стає одним із керівників антибільшовицьких виступів у Середньому Подніпров'ї. Проголошує себе головою створеного у Каневі українського "Раднаркому", на противагу більшовицькому на чолі з Християном Раковським. Очолює повстанський загін, що бореться з білогвардійськими військами генерала Денікіна.
1919, листопад — вступає в переговори з Нестором Махном про створення української Червоної армії та самостійної Української радянської республіки. Редагує в Катеринославі махновську газету українською мовою "Шлях до волі" й газету українських комуністів "Боротьба".
1921 — учасник Всеукраїнського центрального повстанського комітету, відповідальний із військових справ. Із травня 1921-го — таємний співробітник Київської губернської ЧК, бере участь в ліквідації підпільних петлюрівських організацій.
1996, 29 липня — реабілітований через відсутність сукупності доказів, які б підтверджували обґрунтованість притягнення до кримінальної відповідальності. Довідки про реабілітацію нікому не надсилали за відсутністю зацікавлених осіб.
5 
1
Коментарі
9