Більшовицька Росія першою у світі легалізувала аборти. 18 листопада 1920 року вийшла постанова Наркоматів юстиції та охорони здоров"я, яка дозволяла "бесплатное производство операции по искусственному прерыванию беременности в обстановке советских больниц, где обеспечивается ей максимальная безвредность". Аборт робили без знеболення, бо не вистачало медичних препаратів. Біль, казали, — розплата за позбавлення від плоду.
Кількість охочих перервати вагітність зросла настільки, що 1924-го з"явилася постанова про заснування "абортних" комісій. Із лікарів і представниць "жіночих відділів". Члени комісій формували чергу за класовим підходом. Насамперед, згоду давали безробітним-одиначкам. Потім — самотнім робітницям, які мають дитину. Далі йшли багатодітні матері, а також працівниці фабрик і заводів. І лише тоді — "прочие гражданки". Жінки, яким комісія відмовляла, оперувалися за гроші.
1926-го право на аборт зафіксували в шлюбно-сімейному кодексі. А через чотири роки переривання вагітності зробили платним — за 50 крб — половина тодішньої середньомісячної зарплатні. Ціну щороку збільшували, мотивуючи тим, що аборт завдає шкоди жіночому організмові. У першому кварталі 1935-го лише Київ перерахував до держбюджету понад 2 млн "абортних" крб.
На XVII з"їзді ВКП(б) Сталін заявив, що темпи зростання населення відстають від темпів будівництва комунізму. І 1936-го, зважаючи на "многочисленные заявления трудящихся женщин", уряд аборти заборонив. Газети почали втовкмачувати, що народження дітей є майже державним обов"язком. Водночас запровадили покарання за підпільне переривання вагітності. Лікареві й тому, хто підштовхнув жінку до операції (включаючи законного чоловіка), світило до двох років в"язниці. Жінці на перший раз робили громадську догану, після другого аборту знімали 300 крб штрафу, а після третього — зменшували зарплатню.
Жінки почали вдаватися до самоабортів. Користувалися спицями й гачками для в"язання, катетерами, йодними спринцюваннями, олівцями, гусячими перами, березовими трісками. Зросла кількість дітовбивств. Немовлят заколювали штопальними голками, топили в туалетах. Збільшення народжуваності не відбулося: 1940 року вона перебувала на рівні "абортного" 1934-го.
У післявоєнний час більшість молодих сімей не могли дозволити собі більше однієї дитини через відсутність житла й мізерні заробітки. Жінки вдаються до послуг підпільних абортмахерів або до представників влади. Восени 1949-го на прийом до голови президії Верховної Ради СРСР Миколи Шверника пробилося подружжя з проханням зробити для них виняток. У медичній картці жінки записали, що операцію зроблено "по личному указанию тов. Шверника Н.М.".
Темпи зростання населення відстають від темпів будівництва комунізму
Ситуація змінилася по смерті Сталіна. Новопризначена міністр охорони здоров"я Марія Ковригіна показала Хрущову листи від жінок, які благали дозволити їм позбавитися від небажаної вагітності. "Убедительно прошу разрешить районной больнице произвести мне медицинский аборт, — просила одна з них. — Абортная комиссия при женской консультации не определила меня достаточно больной для этой операции и принудила рожать. Я уже жалею, что у меня нет хронической болезни... У меня пятеро детей. В браке состою уже восемь лет. Я устала рожать, я надорвусь! Прошу дать ответ незамедлительно, потому что иначе аборт будет делать поздно или я сама его себе сделаю. Тогда дети мои могут остаться сиротами".
1955 року штучне переривання вагітності знову легалізували. СРСР швидко посів перше місце у світі за співвідношенням абортів до кількості народжених дітей. Пік припав на 1964 рік — 5,6 млн операцій. Їх виконували за 5 крб. За статистикою, кожна радянська жінка в середньому робила п"ять-вісім абортів.
4 
1
Коментарі
2