Данило Апостол залишив сина заручником у Петербурзі
"Колегія додала нам труднощів і несправедливо почала обтяжувати наші справи. Вона посягає на права і суди наші. Збирає з майна небувалі збори, заявляючи ніби то робить за пунктами гетьмана Богдана Хмельницького", – пише миргородський полковник Данило Апостол у військовому таборі над річкою Коломак на Полтавщині в листі російському імператору Петру І влітку 1723-го.
Його підписують близько сотні представників козацької старшини. Скаржаться на діяльність Малоросійської колегії, яку створили 1722-го за наказом Петра І. Займалася підпорядкуванням справ Гетьманщини Петербургу. Українці хочуть позбутися її, провести вибори гетьмана й залишати податки собі.
У листопаді козацька делегація їде в Петербург. Імператор саме молиться в церкві. Коли виходить, йому вручають лист. Петро І завертає у "Кофейный дом Четыре фрегата" й читає текст. Розлючений вибігає до українців і розпоряджається, щоб охорона їх арештувала. У полон потрапляють голова делегації наказний гетьман Павло Полуботок, генеральний писар Семен Савич, генеральний суддя Іван Чарниш та обидва його сини, писар Чернігівського полку Іван Янушкевич, козак Іван Римша, військовий товариш Стародубського полку Семен Косович, суддя Гадяцького полку Григорій Граб'янка, канцеляристи генеральної військової канцелярії Микола Ханенко й Іван Романович, осавул і наказний полковник Іван Данилович, наказний стародубський полковник Петро Корецький, бунчуковий товариш Дмитро Володьковський.
У них відбирають усе майно і садять до Петропавлівської фортеці. Петро І пише своїм представникам у столиці Гетьманщини Глухові – тепер райцентр на Сумщині. Вони затримують і доправляють у Петербург Данила Апостола – автора листа – і тих, хто його підписав.
"Полковника миргородського Апостола забито в кайдани і запроторено до в'язниці в Петербурзі. Майно його все до останку сконфісковано і забрано до государя, – пише анонімний автор "Історії Русів". – Ув'язнені урядники томилися у в'язницях більш як рік. Через погані умови, а особливо вогкість фортечних будівель, року 1724-го померли в кайданах гетьман Полуботок, писар Савич і канцелярист Володьковський, а інші зогнили й перекалічились".
Відчуваючи смерть, Павло Полуботок просить прислати до нього священика. Почувши про це, Петро І навідується до гетьмана.
– Я неприязні до тебе ніколи не мав і не маю. З тим помираю як християнин, – каже гетьман імператору. – Вірю, що за невинне страждання моє і моїх близьких будемо судитися у спільного й нелицемірного судді нашого, всемогутнього Бога. Скоро перед нього обидва станемо, і Петро з Павлом там розсудять.
Полуботка не стало 29 грудня 1724 року. Через місяць Петро І помирає від ускладнень після сифілісу. До влади приходить його дружина Катерина І. Наказує відпустити всіх в'язнів, окрім убивць і розбійників. Козацька старшина повертається до України. Данило Апостол залишається.
"Жити йому в Петербурзі безвиїзно – за челобитну від малоросійського народу з Коломаку, у якій було повно образ на імператора, – йдеться в маніфесті Катерини І. – У ній Апостол багато переправив і деякі пункти додав. Інших полковників і полкову старшину прикладатися також змушував".
Миргородський полковник залишається у столиці Російської імперії. До нього приїжджає дружина Уляна.
"Батько для спокійного життя купив будинок духівника", – пише 1 червня 1725-го у щоденнику їхній молодший син Петро. Веде його французькою мовою. Живе у Великих Сорочинцях і керує сімейними маєтками.
"Миргородський сотник навчив мене секрету, як спіймати чужих бджіл, які кидаються на наших і забирають у них мед, – нотував тоді. – Аудитор зробив мені візит. Потім я відправився до прокурора. У нього дізнався, що наші зобов'язалися зводити в Петербурзі будинки. Послав прохання по землі до колегії та відправив лист для батька".
У липні 1725-го Петро Апостол отримує наказ від Таємної ради з викликом їхати до батька в Петербург. Її очолює князь Олександр Меншиков, який займався розгромом гетьманської столиці Батурина 1708-го. Тоді ж отримав землі в Україні. Після смерті Петра І він за допомогою військових посадив на трон Катерину І, свою колишню наложницю. Так став одним із найвпливовіших в імперії.
"Дякуючи Богу, знайшов батька у доброму здоров'ї. Жураковский, Лизогуб, Валькевич, Корецький, Граб'янка відвідують його часто", – пише Петро Апостол у щоденнику 15 жовтня. – Я теж зайшов до князя Кочубея. Потім був на пошті. На вулиці бачив слона. Два полки гвардії вправлялися у стрільбі з мушкетів в прісутствіі її величності. На цьому парадному навчанні був також царевич грузинський".
Наступного дня передплачує на рік французькі газети. Витрачає на це 14 рублів. Купує собі за 1 рубль 20 копійок ціпок, привезений з Індії. Разом із батьком іде до колишнього ректора Київської академії Феофана Прокоповича. Він працює в Синоді Російської православної церкви.
"Прокопович прийняв нас люб'язно. Святкування закінчилося частуванням, закусками і напоями", – записав Петро.
Хоче відвідати вечірку в молдавських дворян Кантемирів. Вони перебувають в опозиції до уряду, і спілкування з ними вважається небезпечним.
"Батько дав мені страшний наганяй за бенкет у молодих молдавських князів, куди я зібрався йти. Мусив відмовитись", – нотує.
"О п'ятій годині по полудні ми були запрошені на обід до Зимового палацу її величності. Там залишалися далеко за північ. Дивилися у вікна на ілюмінацію, яку запалили з нагоди Нового року", – пише у щоденник 1 січня 1726-го Петро Апостол.
Відвідує святкування разом із батьком. Олександр Меншиков заводить з ними розмову про обрання гетьмана в Україні. Пропонує булаву Данилу Апостолу. Взамін хоче допомоги в облаштуванні його українських володінь та забезпечення військом для походів проти татар і турків.
Відтоді Апостоли регулярно відвідують князя. Узгоджують поновлення гетьманства. Хочуть провести вибори після коронації імператриці Катерини І, запланованої на травень.
"Я відправився в імператорський сад, який був відкритий для всіх, – згадував коронацію Петро Апостол. – Мене зустрів Меншиков. Провели час разом. Залишався, доки запалили ілюмінацію. Були транспаранти з написами "Светом и духом твоим укреплена" і "Славим тя вси".
Данилу Апостолу дозволяють повернутись у Глухів. Але в Петербурзі залишають заручником сина Петра.
27 травня 1726-го він записав у щоденнику: "Князь дав наказ у поліцію, щоб батьку засвідчили паспорт. Тоді він з допомогою Божою виїхав на Украйну".
Через півтора року відбулася козацька рада у Глухові, яка обрала Данила Апостола гетьманом Війська запорозького.
"Знаменами військовими його покрили, і крикнули всі сильно-сильно, піднявши шапки на посох вгору. Вдарили по всіх полках на котлах і на трубах віват заграли. З дрібного оружжя по всіх полках троєкратно випалили та з гармат міських огонь давали. Новообраний гетьман ступив на стіл і дякував усьому війську, на всі сторони кланяючися, – писав про події 1 жовтня 1727 року Чернігівський літопис. – Потім пішов у церкву Святого Миколи на службу Божу, і всі за ним. По присязі йшов він до дому гетьманського, віддавали йому честь від усіх полків боєм на котлах і гранням музики військової. Перед ним несено булаву за звичаєм. За ним – знамена військові, хоругви, знак і бунчук гетьманський. Цілий день уся старшина в домі гетьманськім приймована була, і з гармат на тріумф палили".
"Апостол породи волоської, чоловік від батька заслужений у війську, воїн добрий. З усіх полковників найстаріший, давно знатний. Заслужив честь і любов від усіх полків", –
писав 1708 року гетьман Іван Мазепа московському царю Петру І
Втратив око у поході проти Ірану
1654, 14 грудня – Данило Апостол народився у Великих Сорочинцях – тепер Миргородський район Полтавської області. Батько Павло був полковником. Його рід походив від греків, перебрався в Україну з Молдови під час повстання під проводом Богдана Хмельницького 1648–1657 років.
1677 – одружується з Уляною Іскрицькою, донькою димерського полковника. У них народжуються троє синів і шість доньок. Павло був миргородським полковником, Петро – лубенським, Василь – помер молодим, доньки Марта, Ганна, Параска, Тетяна, Марія, Ганна (молодша) – дружинами полковників, бунчужних і підскарбіїв.
1682 – ховає батька і заступає його на посаді миргородського полковника. Через чотири роки гетьманом стає Іван Мазепа. Він підозрює Данила Апостола у стосунках із попередником Іваном Самойловичем та позбавляє звання. 1693-го повертає і дає завдання переслідувати військового канцеляриста Петрика Іваненка. Той утік до Криму й оголосив себе гетьманом. Звідти влаштовує набіги на Україну разом з татарами і групою прихильників із запорожців. Данило Апостол веде з ним боротьбу впродовж трьох років.
1696 – розбиває кримських татар на чолі з Петриком Іваненком на річці Ворскла. Той гине у битві. Іван Мазепа ставить керувати татарськими фортецями у гирлі Дніпра. 1701-го веде козаків до Ліфляндії – тепер регіон в Естонії. Там з армією Речі Посполитої бере участь у бою проти шведів біля міста Ераствера – нині естонське село.
1704 – очолює козацький загін, який направляють у Польщу на допомогу королю Августу II у війні зі Швецією. Розбивають шведів біля Варшави, беруть у полон 300 солдатів та займають польську столицю. Разом із переяславським полковником Іваном Мировичем залишає Варшаву. Причина – свавілля генерала Йогана Паткуля, присланого Петром І. Той б'є солдатів палицями й відбирає коней.
1706 – звинувачують у змові проти Івана Мазепи. Мають стратити, але гетьман милує. За два роки той оголошує про союз зі шведами проти Петра І. Данило Апостол спочатку підтримує, але через місяць залишає гетьманську ставку. Це дає йому змогу зберегти посаду миргородського полковника й усі маєтки після поразки козацько-шведського війська під Полтавою 1709-го.
1711 – очолює козаків у Прутському поході проти турків. 1722-го веде 10-тисячне військо під час кампанії Петра І проти Ірану. У битві під Дербентом – у нинішньому Дагестані – втрачає око. Відкликають із походу і доручають організувати оборону від татар на річці Коломак. Звідти пише лист Петру І з вимогами обмежити вплив Петербурга на життя українців. За це імператор наказує ув'язнити його та старшину, яка підписала звернення.
1727 – козацька рада у Глухові – тепер райцентр на Сумщині – обирає Данила Апостола гетьманом Лівобережної України. Він відмовляється через вік. Та після вмовлянь усе ж приймає булаву. Вперше складає державний бюджет. Видає "Інструкцію українським судам", ділить їх на ті, які займаються важливими справами та дрібними. Зменшує кількість росіян в адміністрації гетьмана. Повертає під владу гетьмана Київ.
1734, 29 січня – помер у Великих Сорочинцях через зупинку серця. Похований у зведеній за його кошт тамтешній Спасо-Преображенській церкві.
7 
35413
Коментарі