Ексклюзиви
Пʼятниця, 12 грудня 2014 14:05

Андрію Усачу ампутували ногу у луганському аеропорту
4

Фото: pravda.com.ua

Андрій Усач – боєць 80-ї Львівської аеромобільної бригади із Рівненщини. Добровольцем пішов у військкомат ще у березні. 17 липня у луганському аеропорту чоловік потрапив під обстріл "Градами", отримав осколкові поранення обличчя, лівої руки та ноги. 4 дні його не могли евакуювати. Як наслідок – ампутація лівої ноги. Військовий переніс не одну операцію, попереду у нього – лікування, протезування ноги та зубів, реабілітація. Пише "Українська правда".

Разом з дружиною Світланою Андрій виховує дві доньки 11-річну Валерію та 8-річну Анастасію.
"Професію десантника я тільки недавно почав здобувати. Я не є військовим. Коли це все почалося, розрахувався з роботи, пояснив дружині, що треба йти й захищати свою країну. Вона дуже плакала, але віднеслась з повагою, розумінням і підтримала мене, - розповідає Андрій. -
Жінка повинна – це моя особиста думка, – доглядати дітей і виховувати їх. А чоловік має створити їй для цього умови та захистити. Не треба чекати, поки перейдуть Дніпро й прийдуть на західну Україну.

Приймав присягу на вірність народові Україні. Хоча це було давно, але це раз у житті, наче хрещення. І неважливо, коли це було й у яких умовах.
Я служив строкову ще в 2000 році. А коли таке почалось, спокійно дивитись на це не міг – записався добровольцем. На той час ще не було ні мобілізації, ні добровольчих батальйонів. Я обрав Львів, бо це ближче, і задля того, щоб бути у військах швидкого реагування, а не сидіти десь і чекати.

Мені здається, що не треба брати кількістю. Треба брати якістю. Замість тисячі краще відправити 100 гарно підготовлених хлопців, тому що з тієї тисячі частина все одне ховається й боїться...

Коли зі Львова поїхали на техніці, то за двоє діб у деяких місцях форма, яку нам видали, уже почалась тріскатись. Чого ще не вистачало мені як водію – це ще одного бронежилета.

Найстрашніше – це були переїзди. Тому що коли потрапляєш під обстріл, по тобі стріляють, а ти практично не бачиш, хто й звідки. Тільки бачиш, як літають кулі. Одного разу, як потрапили в засідку – наче в лотереї: виграєш-не виграєш, пощастить-не пощастить, попаде-не попаде. Бувало, що їдеш – однією рукою руль тримаєш, іншою – автомата.

Я не хочу нікого агітувати – що треба всім йти туди. Щоб там втрачати свідомість і боятись? Через це можуть загинути інші.

Ніхто ніколи не знав, куди ми прямуємо. Коли проїжджали через Харків – думали, може, уже їдемо додому, може, вже закінчилась війна. Але потім під'їхали до Чугуєва, ближче до Щастя – і надвечір знову відправились в дорогу, у сторону луганського аеропорту.

На маршруті, куди рухалась наша колона, був дерев'яний міст. Хоча, коли навіть забиваєш у навігатор – пише, що максимальне навантаження на цей міст – три тонни. Хто складав такі маршрути, коли танк важить 20-30 тонн, а машина – близько 10 тонн? Чого саме так відправили колону?
Трапилась затримка, бо зупинились складати понтонний міст і по нас почали стріляти з артилерії. Ніякого укриття, просто поле, дорога, буквально декілька пострілів – і поле загорілось, це пшениця, літо, спека.

Нас почали обстрілювати з обох боків. Один танк із нашої колони залишився там, на висоті. Це, певно, нас і врятувало: наскільки чітко й грамотно працював, відбиваючи противника. А снаряди щоразу вибухали ближче й ближче. Це знову відчуття, коли нічого не можеш зробити й просто чекаєш – "встигнеш-не встигнеш".
Я говорив із хлопцями, що не хотіли їхати в зону АТО. Туди ніхто з доброї волі чи за відпочинком не їдуть – туди їдуть за потребою".

Реквізити для допомоги:
Карта "ПриватБанку": 4149 4978 2507 8316, отримувач – Усач Андрій Олександрович.

Зараз ви читаєте новину «Андрію Усачу ампутували ногу у луганському аеропорту». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1148
Голосування Чи допомагаєте ви українській армії з часу як розпочалася АТО?
  • Так, перераховую гроші на номер 565
  • Даю речі і продукти, коли збирають допомогу військовим у моєму місті
  • Перераховую гроші на конкретні речі (каски, бронежилети, тепловізори) у підрозділи, які діють на Сході
  • Не допомагаю, бо це має робити держава
Переглянути
Погода