"Вдаємо, що проблеми не існує" - як пандемія вплинула на психологічний стан українців

Cуттєво збільшилася кількість психічних розладів. Коли людина опинилася сам на сам із собою, їй вже нікуди тікати. Якщо раніше було багато справ, які не давали часу на зайві думки й можна було на якісь проблеми закрити очі, в карантин його було достатньо. Зросла тривожність. Якщо людина тривалий час перебуває у цьому стані - наступний етап - депресія. Тоді слід звернутися до фахівця, бо самостійно важко впоратися.

З'явились запити на пошук "нового себе". Суттєво збільшилася кількість панічних атак, фобій. У моїй практиці був випадок, коли звернулася людина, яка панічно боялась нових контактів через Covid-19. Через те, що не можливо у кожного, з ким зустрічаєшся на вулиці, вимагати ПЛР-тест на коронавірус, відчувала себе у небезпеці. Дійшло до того, що вона навіть боялася виходити з дому. Результат - обірваний соціальний контакт майже з усім оточенням. Проте, коли ми почали розбиратися, виявилося, що ще до пандемії знаходження у соціумі приносило їй дискомфорт. Пандемія загострила старі фобії.

Уцілому українці стали більш усвідомленими. Ми переоцінили особисті кордони. Стали більше піклуватися не лише про себе, але і про інших. Наприклад, люди ставали учасниками таких ініціатив як підвези лікаря, аби допоможи медикам. Багато моїх колег, в тому числі і я, безкоштовно психологічно супроводжували лікарів. Вони не розуміли, як їм діяти, були невпевнені у власній безпеці. Невідоме завжди лякає. Ми з ними розмовляли й намагалися зупинити цю тривогу.

Відбулося тотальне переоцінення життя. Ми зрозуміли, що не можемо тримати під контролем усе, особливо те, що від нас не залежить. Зрозуміли цінність простих речей, які раніше були буденними. Наприклад, розмови в кафе за філіжанкою кави із друзями, прогулянки на свіжому повітрі та інше. Усвідомили, що наше здоров'я перш за все залежить від нас і того, наскільки ми серйозно до нього ставимося. Не від держави, а від кожного.

Мешканці великих міст більш усвідомлено оцінюють небезпеку, бо щодня зіштовхуються у громадському транспорті із сотнями людей. Жителі сіл - менше. Бо у них кількість соціальних контактів не така велика. Є навіть такі, які орієнтуються на те, чи хворіє хтось у селі. Якщо так, непоміченим це не залишиться і застерігатимуться сповна. Якщо мовчать, то загрози немає.

Найважче людям похилого віку. Крім того, що вони у найбільшій зоні ризику захворіти на коронавірус, їм ще й важко даються усі зміни та нововведення стосовно карантину. Їм доводиться робити те, до чого вони не звикли, наприклад, працювати у режимі онлайн. Для них важливе спілкування, а його урізали. Молодь у цьому плані швидше адаптується.

У нашій психіці є феномен-витіснення. Якщо є небезпека і ми не можемо нічого із цим зробити - замість того, щоб розібратися і діяти, ми вдаємо, що проблеми не існує. До того ж про коронавірус забагато інформації. На просторах інтернету можна знайти як правдиві теорії, так і вигадки. Кожен вірить у те, що хоче. Один думає, що Сovid-19 - всесвітня змова і його насправді не існує, інший, що небезпека є і потрібно берегтися.

Зменшення світлового дня та погіршення погоди сприяє виникненню депресивних станів. Проте карантин перестав бути для нас несподіванкою, був час підготуватись до нього морально. Тому слід очікувати погіршення психологічного стану, проте, не критично.

Не піддаватися паніці, дозувати інформацію, згадати про забуті хобі. Робити те, що приносить задоволення: зайнятися спортом, спілкуватися онлайн із друзями та відпочивати. Приділяти час родині, адже раніше його багатьом бракувало.