Через недосконале законодавство щодня помирає багато людей, яких можна було б врятувати. В Україні тисячі людей потребують пересадки органів, але помирають так і не дочекавшись трансплантації. Ситуацію можна змінити, якщо депутати змінять один закон. На цього вже не один місяць наголошує відомий український кардіохірург, директор столичного Інституту серця Борис Тодуров. В 2000 році він разом з бригадою лікарів вперше в Україні пересадив серце. За наступні 16 років було зроблено менше десятка таких операцій. Уся проблема в діючому законі, який забороняє людині розпоряджатися своїми органами після смерті.
Чому в Україні трансплантологія стоїть на низькому рівні?
Основна проблема — законодавча. У нас людям не дозволяють ставати донорами. Серце чи нирки можуть віддати лише найближчі родичі, які на це не погоджуються. Виходить, що за теперішніх законів ми змушені приходити до мами хлопця, який тільки що помер і просимо віддати його орган. За кордоном віддати органи - це благородна справа. У нас це є рідкістю.
Що зараз потрібно, щоб трансплантологія "піднялася з колін"?
Ми не просимо грошей чи апаратуру. А просимо дати нам закон, щоб рятувати життя людей нічого при цьому не порушуючи. 400 тисяч українців щороку помирають через серцево-судинні захворювання. Цю кількість можна зменшити в рази, якщо налагодити пересадку органів. Цей закон дасть можливість їм вижити. З донорським серцем можна жити 15-20 років. Деякі люди за життя переносять дві пересадки.
З часу першої пересадки серця держава якось сприяла розвитку трансплантології?
Трансплантологія вже 15 років тримається на ентузіастах. В нас немає державної програми, яка би окремо підтримувала трансплантологію. Ми з вами – як платники податків – витрачаємо на це сотні мільйонів доларів щороку. Тож якщо буде ухвалений новий закон, то держава зекономить ці гроші.
Як Ви пропонуєте змінити закон, який фактично унеможливлює трансплантацію органів?
Ми зараз працюємо за прийнятим у 1999 році законом, який передбачає, що після смерті людини його органами можуть розпоряджатися його найближчі родичі. От я людина при здоровому глузді не можу розпорядитися своїми органами після смерті. Той варіант закону, який ми пропонуємо, це білоруський варіант. Коли людина при житті, якщо вона не погоджується з тим, щоб після смерті забирали його органи, може про це заявити. Тобто діє презумпція згоди. Вони дали людині можливість вибирати – чи буде він донором після смерті чи не буде.
Ви брали участь у розробці законопроекту?
Зараз у суспільстві загальний рівень недовіри до лікарів і трансплантологів. Чомусь люди думають, що трансплантологія – це наука про те, як забрати органи. Насправді ж вона рятує безнадійно хворого. В операційній присутні 12 медиків. А потім пацієнта виходжують близько 60 людей обслуговуючого персоналу. Тому приховати пересадку невдасться. І то тільки байки, що можна займатися трансплантацією підпільно чи кримінально.
Читайте також: Вперше в Україні зробили пересадку механічного серця
Невже проблема тільки в неприйнятому законі?
Потрібно ще й інформувати людей. Щоб вони довіряли лікарям. Немає гарантів, що завтра вам чи вашим рідних не знадобиться пересадка. Усі мають бути до цього готові. Тим більше, що церква дозволяє трансплантацію. Священики кажуть: донорство - це жертовність і вияв любові. Ми маємо любити Бога і ближнього свого. Богу потрібна наша душа, а не тіло. Тому зовсім не обов'язково брати до творця свої нирки. Проте, до милосердя не можна змушувати, а лише заохочувати.
Коли у донора можна забрати орган для пересадки?
Трансплантологи приходять лише тоді, коли незалежна комісія підтвердила смерть мозку, та родичі дали письмовий дозвіл забору органів. В Україні за рік в автомобільних катастрофах гине близько 5 тисяч людей. У сусідній лікарні швидкої допомоги щодня помирає декілька людей – з різних причин. Але ми не можемо взяти в них серце, щоб врятувати хоч когось із нашої заповненої лікарні. Органи, які людям вже не потрібні після смерті, ховають разом з ними. Як би грубо це не звучало. Один пацієнт, один потенційний донор може врятувати декілька життів – це дві нирки, печінка, серце, легені, підшлункова залоза, роговиця ока, кістки, зв'язки, – це все рятує комусь життя.
Яка кількість людей може погодитися на передачу своїх органів?
Свідомо напишуть заяву про згоду передати свої органи десь 15% населення. Після прийняття закон, згідно з яким при житті людина може написати відмову стати донором, відмовляться теж 15%. Решта 85% зможуть цими донорами стати.
Читайте також: Топ-5 медичних новацій за 25 років Незалежності України
Що крім закону заважає в Україні розвиватися трансплантології?
Крім нього потрібно створити координаційну групу, яка буде 24 години на добу щодня буде регулювати роботу всіх транспланталогічних центрів. Коли екстрено з'являється донор, комп'ютерна програма, користуючись банками даних про пацієнтів, має миттєво визначити сумісність за різними показниками. Щоб система працювала по всій країні, потрібний лише потужний комп'ютер з хорошим сервером і люди, які б отримували інформацію про донора. В Україні вже є лікарі, здатні робити пересадки.
Де зараз у світі найкраще налагоджена робота з трансплантології?
Безперечним лідером є Іспанія. Там роблять 35 пересадок на 1 мільйон населення. Для нас прикладом є сусідня держава Білорусь, яка завдяки прийнятому закону за 5 років вийшла на 9 місце по трансплантаціях. Пересадка там коштує близько 60 тисяч доларів. За минулий рік 4 українців віддали у їх казну 1 мільйон доларів за пересадку. А ці гроші могли залишити в Україні, якби у нас також діяла презумпція згоди. Тому виходить, що замість розвитку медицини в Україні, ми збагачуємо білоруську.
3 
1
Коментарі