— Два місяці тому апарат для слуху поставили дитині з Одеси. Дівчинці 2 роки, а розуміє, що без апарату погано. Мама на ніч знімає, а дитина тягне ручки: "Віддай моє вушко", — каже столичний сурдопедагог Ніна Шепеленко.
До неї в Інститут отоларингології батьки везуть дітей з усіх областей України. Лікар перевіряє, як їм налаштували імплантат, що ставлять глухим дітям.
— Слух може зникнути від інфекцій, травм чи з народження. У літніх — від вікових змін. Слухові апарати тоді не допоможуть.
З імплантатом дитина чує звуки, але не розуміє їх. Кожні три, шість, вісім та 12 місяців перевіряють, як апарат працює. Розуміти світ дитину навчають батьки.
— Даю мамам інструкції, як працювати кожен місяць. Питаю: син чує, коли ви наливаєте водичку у склянку? Ні. Але має чути. Сам не заговорить, треба щодня працювати з ним.
Буває, дитина легкий шурхіт чує, як дзвін. Тоді змінюють налаштування на моніторі комп'ютера. Потрібно п'ять років, аби дитина жила повноцінно. Має навчитися говорити, щоб ходити до школи з однолітками.
— Торік наш хлопчик посів перше місце на конкурсі піаністів у Відні. Багато хто бере участь у фестивалі "Квітка надії" разом зі здоровими. Ніна Матвієнко в журі була шокована, як ідеально грають і співають. Не знала, як має їх оцінювати. Ми сказали: як усіх.
В однієї дівчинки під час виступу на сцені впав апарат. Почала збиватися, але виступ завершила добре. Тоді зрозуміла, що без апарата — нікуди.
— Скоро виступатимуть два наші хлопчики-близнюки. Виграли грант на 300 євро, щоб поїхати в Австрію. Ідеальний приклад батькам, якого результату треба досягти — 8-річна кримська татарка. Їй імплантат на одне вухо поставили у 2 роки за державний кошт. На другий збирали гроші всім Меджлісом. Тепер вчиться у школі. Розповідає вірші українською, російською, англійською. Ходить на гімнастику, стає на мостик. Як Крим анексували, її батьки жити в Росії не захотіли. Паспорти мають українські. Переїхали в Київ. Допомагаю їм, як рідним.
Держава щороку закуповує апарати. Дітям їх дають безкоштовно. Найскладніше для батьків — відновити мову після імплантації.
— Дуже радію, коли мами дзвонять і щасливі розповідають, як дитина почала чути. У мами зі Сваляви — 2,5-річний син. Каже: ви уявляєте, Богданчик почув! Ми збиралися в гості, а син прибігає й каже: "Ж-ж-ж! Ма-а!" Показує на наш гараж, хитає головою в різні боки. Я зрозуміла, що наш ровер поламаний і ми нікуди не поїдемо". Це значить, є діалог мами з дитиною, навіть якщо маля ще не знає слів.
Починають навчати з наслідування звуків: коли показують ворону, кажуть "кар-кар", корову — "му-му". Дитина має повторити. Згодом вивчить назви предметів.
— Батьки 2-річного хлопчика із Чернівців забрали дідуся, який жив у селі. Він старий, кашляв і зітхав. Дитина повторювала: "Х-х-х!". Якось син прибіг до мами на кухню наляканий, і давай хикати, як дідусь. Мама забігає в кімнату, а в того — серцевий напад. Викликали "швидку" і врятували діда.
Глухі діти живуть у своєму світі.
— Якщо навколо всі тільки руками махають, то "говоритиме" так само. Здоровій мамі не буде що дитині сказати. Треба знайти спільну мову. Робити імплантацію якомога раніше.
Після цього дитина ніби заново народжується.
— Одній дівчинці поставили апарат у 12, коли встигла звикнути до світу глухих. Зараз вона в інтернаті. Знайшла там собі глухого хлопчика, а мамі сказала жестами: "Мені добре у світі, де не говорять. Ця балалайка в голові не потрібна. Забери його назад", — кинула апарат на підлогу. Бо мама дитину не обіймала, не співала пісень. Інша жінка мала здорового сина, який оглух у два роки. З імплантатом живе, як усі. Вчителька попросила згадати улюблену пісню. Встав і наспівав мелодію, якою мама колисала його у півтора року, коли ще нормально чув. У дітей глибока пам'ять. У ній мають лишитися не суперечки батьків, а музика, мамині пісні, ласкаві слова.
13 
1
Коментарі