Із Машею Дзигою, 17 років, та її мамою зустрічаємося на кухні у знайомої донеччанки. Вони приїхали з міста Маріуполя в Донецьке онкогематологічне відділення Інституту невідкладної і відновної хірургії. Здали аналізи й чекають результатів. Діагноз "хронічний мієлолейкоз" Маші поставили в квітні 1996-го. Їй було 4 роки.
— Машенька родилась здоровой. Когда впервые сдали кров, услышали о раке, — розповідає російською мама дівчини 39-річна Наталія Дзига. — Я не пила, не курила, замуж вышла девочкой, муж начал курить недавно. Не раз задавали себе вопрос — почему именно с нами это случилось?
Сім років тому Маші призначили швейцарський препарат глівек. Упаковка на 120 пігулок коштувала 18,5 тис. грн.
— Без ліків донька корчилася від болю у кістках. При хворобі склад кісткового мозку перероджується. Є варіант — пересадка мозку. Але у нас не підійшли аналізи жодного із членів сім"ї.
Сестрі Вікторії 10 років. Батько Анатолій Дзига матрос, заробляє на місяць $800. Мама працює менеджером у магазині.
— Виручали і директори підприємств, і бідні люди, — говорить жінка. — Одна бабуся 50 гривень принесла, які знайшла в макулатурі. На початку 2006-го чоловік з рейсу прийшов, купили упаковку глівека й сидимо без копійки в Різдвяний вечір. Раптом дзвонить телефон — незнайомий запросив його до Москви і дав чотири упаковки!
Рік тому хвороба Маші почала прогресувати, дівчині постійно збільшували дозу. Останнім часом їй доводилося вживати по вісім капсул, запиваючи великою кількістю води.
На лейкоз хворіє чотири дитини з кожних 100 тисяч
Маша поправляє бордове волосся.
— Похожие на настоящее? Парик. После последней химии волосы пучками начали лезть, я с психу сама обрезала их маникюрными ножницами. Теперь ежик появился, — каже.
Двором лікарні Маша йде неспішно, через кожні кілька кроків зупиняється, відпочиває.
— Раніше проходила малі дози хіміотерапії, а в січні було серйозніше, — каже вона. Після "хімії" через годину-двi починає мутити, нудить. А потім гриби з"являються на слизовій оболонці — в гортані, роті. Всі системи подразнюються.
— Коли глівек перестав нас тримати, Бог знову вирішив допомогти, — розповідає Наталія. — Дізналися про новий препарат — тасигна. З 1 березня стали приймати тасигну на 80 ракових клітинах із кожних 100, через день їх стало 70, за три дні — вже шість ракових на 100 клітин.
— А по останньому аналізу начебто патологічних кліток немає узагалі! — додає Маша. — Кажуть, вони повернуться. Але ми з мамою чекаємо позитивного результату.
Ціна тасигни — $6 тис. за упаковку, розраховану на 28 днів. Машин тато стільки отримує за весь рейс.
— Я ж знаю свій організм: як би мене не вбивали, я не уб"юся, — зазначає дівчина. — Після першої хіміотерапії в 10 років у мене з"явилася пневмонія і розвинувся набряк легенів, від якого і здорові мруть.
У 10 років Маша по хворобі пропустила шкiльний рік і перейшла на домашнє навчання. У 14 стала обливатися крижаною водою. До 16 років щоденно на світанку бігала уподовж моря. Була воротарем дівочої маріупольської команди з футболу "Іллічівка". Любить відвідувати екстрим-парк у Маріуполі та мріє про автоперегони.
— Зараз треба трішки зміцнитися, а потім стрибну з парашутом! — мріє дівчина. — Тiльки для стрибка треба набрати вагу до 52 кг.
Вона важить 43 кг, зростом 161 см.
— Хіміотерапія виявилася неефективною, — каже заввідділенням онкогематології для дітей Інституту ім. Гусака Катерина Вільчевська. — Мало надії було, що спрацюють нові ліки. Але ми спробували, і протягом місяця кров стала кращою. Що буде через місяць, не знаю. Але Маша сильна. При температурі 40 на питання "Як справи?" відповідає — "Нормально".
Нещодавно Марiю Дзигу включили в програму Міністерства охорони здоров"я, за якою для неї купуватимуть тасигну в швейцарської фірми "Новартіс". Вона перша в Україні приймає цей препарат.
На лейкоз в Україні хворіє три-чотири дитини з кожних 100 тис. У Донецькій, Дніпропетровській та Запорізькій областях захворюваність вища.
3 
1
Коментарі