— На ювілей діти подарували спортивну форму футбольного клубу "Мілан" із номером 70. Бозна-де замовляли. Ще є "Шахтаря" і "Динамо-Київ". Їх по черзі вдягаю на тренування, — каже 70-річний Григорій Мазур, завідувач травматології райлікарні із селища Чорнобай на Черкащині. Проїжджає велосипедом 50 км.
З лікарем зустрічаємося в його кабінеті. На столі велика стопка книжок. Серед них енциклопедичний словник юного спортсмена.
— На дивані перед телевізором не відпочиваю, бо ще більше втомлюся. Після роботи за велосипеда і гайда за місто, — розповідає. — Накручую з півсотню кілометрів. Спочатку визначаю курс. Уперед їду проти вітру, а назад — щоб легше було. Як вітер проти Золотоноші, то можу й до сина заїхати провідати. Довго не стою, 5 хвилин — і додому. Як малим був, то брат мені з угольників санки зварив. А я в палки гвіздки позабивав, щоб відштовхуватися легше було, — пригадує Григорій Юрійович. — Трохи на лижах катався, а з дев'ятого класу — на велосипеді. Зараз велокрос лише після роботи чи на вихідних. Молодшим о шостій ранку виїжджав. Дорогою встигав заїхати в ліс і назбирати грибів. О дев'ятій був на роботі. А ввечері з дружиною гриби чистили.
На стіні висять рентгенівські знімки кісток. Кілька схожих плівок лежать на столі. Поряд збільшувальне скло.
— Хандрозу в мене немає. А може, і є, не знаю, — сміється. — Тиск не міряю. На лікарняному раз у житті був, коли апендикс вирізали. Антибіотики теж майже не пив. Рухаюся, тому хвороби мало дістають. Зранку розплющу очі, встаю — і на фізкультуру. Помахав руками-ногами, розім'явся — оце і вся зарядка. Років 10 тому обливався холодною водою, розтирався. Але покинув, бо відпала охота.
Під стіною в кутку стоять чорні гумові капці. Взуває їх лікар в операційну.
— Я травматолог, маю бути тренованим і витривалим. Буває, ногу хворого підтримати треба, щоб точніше зафіксувати. Хоча найбільше втомлююся від паперів і писанини, — додає.
Показує велосипед, припаркований біля входу в лікарню. Його привезли з Німеччини. Ним їздить улітку, бо з вузькими шинами. Взимку бере з широкими колесами, щоб легше їхати по льоду. Три велосипеди вкрали.
— Тричі на тиждень після роботи граю в теніс. Таких, як я, ще пару чоловік буде. Є в команді навіть голова колгоспу. Два часа можу стрибати безперестанку. Футболку хоч викручуй. Не те, що спина, нічого боліти не може, — сміється Григорій Юрійович. — Щоб хребці не терлися, треба хребет напружувати так само, як і суглоби. В молодих хрящі голубуваті, як сонячне небо в морозну погоду. Бо в них 80 відсотків рідини. З віком її стає менше і хрящ тьмяніє. Під мікроскопом видно, що весь у тріщинах. У молодості мав ріст 174 сантиметри, а зараз 172. Рідини поменшало між хребцями. Треба постійно навантажувати суглоби і хребет, бо непрацюючий орган відмирає.
Григорій Мазур не палить, не їсть м'яса і риби. Страви не досолює. П'є води, скільки хоче. Їсть багато молочних продуктів. З ліків визнає лише валеріану в таблетках. Вдома тримає знеболювальне. Замість вітамінів заготовляє соки.
— П'ю каву. Вона в мене кальцій не вимиває, як ото кажуть. Бо виріс у селі, можу вижити на молоці та чорному хлібові. Їм так, щоб ще хотілося, не під зав'язку, — пояснює. — Після тренування випиваю 2 літри молока за раз. А перед заняттям з'їдаю 2 ложки меду, дає енергію. Повечерять можу сиром зі сметаною та цукром. Усе заливаю свіжим молоком і перемішую. Оце і є кальцій для кісток. Правда, зуби погані, така, мабуть, спадковість.














Коментарі
1