— Минають свята, а старенька сама. І на Різдво, і на Новий рік. Її привела сусідка. Каже, зробіть щось, ні з ким не хоче говорити. Їй 76, має квартиру в центрі Києва. Син і онука переїхали в Польщу. Одягалась у лахміття, майже не прибирала вдома, — каже столичний психотерапевт Ірина Селівановська, 41 рік.
Молоді люди часто самотні, але їх рятує зайнятість на роботі. У літніх починається шизофренія, галюцинації, апатія, думки про самогубство. У 70% хворих це від самотності.
– 12 років тому помер її чоловік. Замок у дверях розкрутила, аби стирчали гайки і шурупи. Так підсвідомо показувала, що потребує уваги. Сусідка прийшла, попросила її cплести шарф. Нібито взимку нема чого вдіти. Сплела за пару днів. Та дивиться, а на звороті шарф увесь у вузлах. Доки бабця плела, рвала нитку і знов зав'язувала. Цим теж показувала, що на душі тоскно.
Жінка сховалася від людей. Тому депресія глибшала, каже лікар.
— Говорить тільки з продавцями в магазині, із сусідами лише вітається. Завела кота. Колись їй давали онучку на три місяці канікул. Завжди ходить згорблена, а то, як на крилах літала. Дівчинка виросла, вступила в інститут у Польщі, з нею поїхали батьки. Знайшли там роботу. Бабуся знов зажурилася. Сварилася із сином по телефону. Я їй казала: діти виростають, у них повно справ. Не встигають навіть поговорити. Якщо винити їх, це лише вас посварить. І слухати не хотіла, а тоді йшла додому й думала. А тут раптом син подзвонив. Пообіцяв приїхати після Нового року, бо на свята квитки дорогі. Чекає, замість лахміття вдягає нормальну куртку. Шарф собі сплела, вже без вузлів.
Старші люди часто винуватять у самотності дітей, говорить психолог-реабілітолог Олена Бабюк. Лікує депресію у тих, кого розбив інсульт.
— У 60-річної колишньої вчительки померла донька, залишилася онука. Щойно той їхав в інше місто, починала хворіти. Хлопець повертався доглядати її. Я місяць майже щодня приходила до неї. Радила не тримати людей біля себе, бо вони мають власне життя, подружитися із самотністю. Жінка — віруюча, тому я казала: Бог дав нам вибір. То з якого дива ви, проста людина, не даєте його онуку? Вона викинула речі померлої доньки. Перестала кричати на онука, пити при ньому краплі. Днями приходила похвалитись, принесла цукерок. Тепер щодня книжки читає, ходить до сусідок на чай.
У перші роки роботи Ірина Селівановська радила літнім ходити в гуртки, медитувати.
— Потім зрозуміла, що марно. Старенькі мають свої погляди, рідко слухаються. Це в Європі пенсіонери спортом займаються, йогою. Бо не думають, що скажуть сусіди. 77-річний німець щоранку півгодини медитує і йде на лекції про мистецтво. Пообіді читає книги. Пенсія для нього не кінець життя, робить що хоче. Родичі подзвонили і приїхали — добре, а ні — теж нічого.
Якщо немає сил займатися спортом, радить частіше ходити в гості до сусідів.
— Бути серед людей — природне бажання. Первісні люди трималися групами й вижили. Самотній бабці я порадила в якийсь день тижня пекти пироги і запрошувати сусідок. Спробувала у суботу. В неділю сусідка стукає їй у двері: "Ти давай печи пиріжки щосуботи, я буду по середах, а Ліда з другого поверху по п'ятницях. От усі й перепробуємо". Так само можна разом серіал чи передачу дивитися, обговорювати. Нові друзі бабусі двері полагодили.
Найкраще знову одружитися
Найкращі ліки від самотності для старих людей — знову одружитися. Але ще з радянських часів пенсіонери цього соромляться, каже психотерапевт Ірина Селівановська.
— Тоді це було не прийнято. Насправді сусідки лише позаздрять, хоч і не скажуть. Одружитись у 70 — це не займатись сексом, а підтримувати одне одного. Можна не розписуватись, просто хай хтось до вас переїде. Старі були черстві і злі, а згадують відчуття ніжності, радіють життю. У серіалі показували, як стару і хвору на артрит маму головний герой видав заміж. А на українському радіо досі є програма, куди старі пишуть, що шукають пару. Недавно чула оголошення — "Ще молодий, ледь за 70. Роблю все по городу. Наведу лад у вашому домі. Або ви до мене приїздіть, будемо пити чай з варенням".
6 
35413
Коментарі
1