Чим ближче до виборів, тим сильніший шквал на українців різних обіцянок від потенційних кандидатів. Причому і влада, і опозиція у цьому, як кажуть, "обоє рябоє".

Від деяких повідомлень я просто тішуся. "Об'єднана опозиція в разі перемоги на парламентських виборах обіцяє скоротити кількість податків до 7, підвищити прожитковий мінімум до 2400 гривень та збільшити пенсії".

"В опозиції пообіцяли здобути та оприлюднити у Верховній Раді достатньо інформації внаслідок розслідування фактів корупції та нецільового використання державних коштів під час підготовки до чемпіонату з футболу Євро-2012 в Україні".

А ще обіцяють у разі перемоги на виборах: Януковичу — імпічмент, чиновникам — "корупційну люстрацію", Міністерству закордонних справ — модернізацію, "кнопкодавам" — кримінальну відповідальність...

У все це мало віриться, адже за великим рахунком, наші опозиціонери жодну серйозну акцію не довели до кінця. Не перешкодили ратифікації Харківських угод, проґавили ухвалення мовного закону. А вже скільки разів вони нам обіцяли революцію та "повалення режиму" - і не злічити.

Я приємно здивувався, коли народні депутати почали голодувати під стінами Українського дому. Ну нарешті, думаю, зі Славка Кириленка зійде зайвий лоск. Та вже через три дні їхнє "безстрокове голодування" благополучно припинилося. Мовляв, досягли своєї мети: непідписання закону про мови.

Отже, замість серйозної опозиційної боротьби - така собі напівгламурна "стрільба по горобцях".

У зв'язку з цим пригадалися рядки поета-шістдесятника Анатолія Бахути:

Якщо стріляють не в мішені —

Стають мішенями стрільці.

Тоді безсилі всі кишені

І всі на світі папірці.

Усякий друг на тебе грима,

Та й ворог підніма на сміх.

Адже в бою стріляти мимо —

Це означає по своїх.

Тут нема нічого дивного. Адже нинішня опозиція — це вчорашня влада. Тому вона й грає за правилами, розробленими в коридорах влади, а не в гущі народного життя. А перемогти у цій грі їй не під силу.

×