У мерії рідної Нової Каховки зайшов до кабінету свого давнього знайомого. Він сидить у "білому домі" з перервами близько 20 років. За радянських часів був інструктором та завідувачем відділу міськкому партії. У середині 1990-х став керівником відділу підприємництва. Тепер очолює комунальний. Усі ці роки гордо носить значок депутата міськради.

Я поцікавився, навіщо йому при такій клопітній посаді ще й депутатство, яке теж передбачає клопоти.

— Щоб вирішувати проблеми, — посміхнувся він. — Здебільшого свої.

Похвалився, що на своєму виборчому окрузі, де переважно приватні новобудови, провів водогін і полагодив дорогу. Мешканці скинулися на матеріали, а депутат-чиновник забезпечив їм комунальну техніку та робочу силу.

— Це ж використання службового становища, — зауважую.

— А кому від цього погано? — відмахнувся він. — Люди тільки дякують.

Дійсно, у більшості українських виборців викривлене поняття про роль народного обранця. Гарний депутат для них той, хто полагодить лавочки біля під'їздів, завезе пісок на дитячий майданчик, поставить новий унітаз ветерану, організує ремонт покрівлі в багатоповерхівці тощо. Але ж представники громади не повинні цього робити, це справа комунальних служб. Депутати мають ухвалювати акти законодавчого характеру та контролювати виконавчі служби.

Однак пересічного виборця у цьому не переконаєш. Тому він воліє обирати в міцеву раду начальників жеків та інших комунальників, бізнесменів і промисловців. Тобто, тих, хто має технічні, матеріальні та людські ресурси. Якому-небудь вчителю, громадському активісту чи правозахиснику пробитися в міську чи селищну раду нереально. Його зупинять простими словами:

— А що ти для нас зробиш? Язиком працюватимеш?

То чи варто дивуватися, що у місцевих радах думають не про благо громади, а про розподіл бюджетних коштів і тендерів, приватизацію комунальних об'єктів, дерибан земельних ділянок тощо.

Якщо до того ж більшість мандатів належить одній партії чи коаліції, то гра взагалі йде в одні ворота. Я підрахував: із 50 депутатів Новокаховської міськради 27 належать до Партії регіонів, ще 4 — комуністи та близько 10 бізнесменів. Разом вони можуть протягнути будь-яке рішення. Натомість жодна пропозиція опозиціонерів не проходить.

— "Регіонали" завжди купкою ходять, — каже чиновниця з виконкому. — І голосують дружно — як мер скаже.

Я намагався пояснити своєму знайомому, що концентрація в одних руках законодавчих і виконавчих функцій має ознаки узурпації влади. Він тільки знизав плечима:

— Закон дозволяє.

Дійсно, чинне законодавство не забороняє працівникам виконавчих органів бути депутатами місцевих рад. Але в підсумку виходить театр абсурду. Спочатку депутати-комунальники ухвалюють рішення щодо своїх служб на сесії, потім самі їх виконують, далі перевіряють у самих себе їх виконання і нарешті звітують про це самі перед собою на сесії.

Схоже, узурпація в Україні відбулася не лише в центрі, а й на місцях. І перезавантаження місцевого самоврядування так само необхідне, як і центральних органів державної влади.

×