Ексклюзиви
Субота, 30 листопада 2019 17:10

Вчасно піти

Дядько Віктор усе життя пропрацював у Луцьку водієм маршрутки. Хоча мріяв відкрити кондитерський цех і пекти булочки. Боявся піти з роботи, завжди знаходив причину, чому не тепер. То жінку скоротили, то оренду квартири підняли, а в тещі – гіпертонія. Поставивши хрест на своїй мрії, вирішив реалізовуватися завдяки сину Микиті. Відправив його вчитися в коледж на пекаря.

Микиту знаю з дитинства. Він постійно гасав з інструментами – молотками, пилками й шайбами. Ремонтував мені велосипед. А згодом почав длубатися й під капотами машин. Вимазаний мазутом, пропахчений соляркою, він був щасливий.

Та викладачам коледжу не подобалося таке хобі. Микита пропускав заняття, а якось на практиці спік хліб із запахом бензину. Через два роки його відрахували. Дядько Віктор перестав розмовляти із сином й закрився в собі.

А Микита подався в механіки. Відкрив бізнес із ремонту машин. Найняв підлеглих, з'явилося кілька його точок. Звів будинок за містом. Одружився. Влітку ми перетнулися, коли він повертався з відпочинку у Греції.

– От як важливо вчасно піти, – кажу йому при зустрічі.

– Я про це не задумувався, – відповідає. – Просто хотів робити те, що люблю

Зараз ви читаєте новину «Вчасно піти». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода