Разом із Мариною вчилися в одній з автошкіл Луцька 2013-го. Марині зараз 32 – доглянута й струнка кокетка. Одягається відверто. Парфуми полюбляє різкі, а чоловіків – зі статусом. Років зо три живе в Парижі. А я саме зібрався туди і попросив провести мені екскурсію містом.
– Мечты сбываются! Я уже не представляю себе другой жизни. Тут все иначе, – розповідає Марина. Спускаємось у метро. – Прожила в Харькове 25 лет, потом еще и в Луцке. Но ничего не смогла достичь. А здесь… Ну вот счастье, понимаешь? Да-да, у меня есть мужчина, но я все заработала сама. Клянусь! И на машину, и на одежду, и на отдых. Дети? Спасибо, но нет.
Марина витримує паузу, сумно дивиться на мене, потім додає:
– Мне тебя жалко. Все уважающие себя люди давно уехали из Украины. Там ни жизни, ни перспектив.
Зауважую, що проїхали потрібну станцію.
– Ты меня прости, – Марина розстібає верхній ґудзик блузки, бо спека. – Я нечастый гость в метро. Сам понимаешь – машина, такси и все такое.
Наступні дні гуляю сам. Йду в музей д'Орсе, на Монмартр і до базиліки Сакре-Кер. Доки п'ю лате в кафе, на Facebook мені відписує колишній хлопець Марини – будівельник Сергій. У нього перед виїздом збирався взяти її телефон.
"Коли їхала у Францію на заробітки, не хотів її відпускати, – пише. – Знав, що кудись влипне. Але, що скурвиться, і подумати не міг. Та якось її постійний клієнт надіслав мені секс-відео з її телефона. Ми розійшлися. Більше не бачимось, не говоримо".
Сергій кидає мені лінк на сайт ескорт-послуг у Парижі. Там асортимент "російських дівчат на будь-який смак". Впізнаю фото Марини. Внизу стоїть її девіз, написаний французькою: "Мрії здійснюються"
2 
1
Коментарі