Понеділок, 04 листопада 2019 07:30

Як кіт із собакою

У потязі Ковель – Київ дорогою до столиці моє місце – нижнє наприкінці вагона. Біля столика чаюють дві жінки, обом за 50. Перша – з підібраним ззаду чорним волоссям. Друга – фарбована білявка в окулярах у позолоченій оправі. На мій "Добрий вечір" ліниво кивають головами.

– Я все розумію. Він – чоловік, їм треба. Ну ти розумієш, про що я. Але ж іще й півроку не минуло, як Надя вмерла. А він привів у хату другу, – каже брюнетка.

– Так, Ганю. Я цього теж не можу прийняти, – погоджується Тамара. – Добре, що Наді вже нема.

– Як вони жили! Весь Луцьк заздрив. Він їй квіти дарував, борщі варив, варення закатував. Відпочивали разом на морі. Гарні діти виросли. Сашко в Америці юристом працює, Інна – вийшла заміж за фіна. Викладає там в університеті.

– Ага, – киває Тамара. – Марко ніколи не підвищив на Надю голос. Так її поважав і любив. Хто б то міг подумати, що так швидко знайде другу.

Коли проїжджаємо Рівне, у Гані дзвонить телефон. Із розмови зрозуміло, що це її чоловік.

– Іване, не можу довго говорити, тут люди сплять, – шепоче у слухавку, хоча навколо ще всі бадьорі. – Я тобі що казала: псів погодувати, кота з хати вигнати. Вечеря – на плиті. Ну все, давай без лишньої балаканини.

Але Іван продовжує щось питати.

– Слухай, а то мені здається чи ти знову випивший? – каже йому. – Нє, не здається. От скажи, дорогенький, я тебе прєдупрєждала? Прєдупрєждала. Хай-но я вернуся. Поговоримо.

Кладе телефон на стіл.

– Знаєш, Тамаро, що смішно, – зітхає Ганя. – Якось Іван сказав: "Якщо ти від мене підеш, то я вже загуляю по повній". А сам оце позавчора вночі почав мене зі усіх сил трясти. Прокинулася, кажу: що ти робиш? А він розпереживався, що я вмерла. Бо дихала тихо. Уявляєш, яке дурне! Мучуся з ним. Живемо отак уже 30 років – як кіт із собакою

Зараз ви читаєте новину «Як кіт із собакою». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода