Андрій і Вікторія Поліщуки два роки стояли у черзі, щоб взяти у свою сім'ю сироту.
"У 2008 році лікарі винесли мені вирок, що я ніколи не матиму дітей, - розказує Вікторія Поліщук. – Ми не опускали руки. Ще два роки пробували усі можливі методи. Я тричі йшла на штучне запліднення, але не могла виносити дитину. Тоді на сімейній раді вирішили всиновити малюка".
Про всиновлення першим заговорив Андрій.
"У чоловіка колега на роботі всиновила немовля, - каже Вікторія. - Ми теж хотіли всиновити дитину до року, але на грудних малюків великі черги. Планували всиновити дівчинку до 5 років. Звернулися в районну службу у справах дітей. Жінка років 50 почала розпитувати нас, навіщо нам діти і чого не народимо самі. Під час тієї розмови я мало не розплакалася. Думала, що проблем з усиновленням не має бути, бо в Україні багато сиріт, інтернати переповнені. Але виявляється стати батьками для прийомних діток теж непросто".
"Коли працівник служби у справах дітей побачила, що до них нас привело справжнє бажання всиновити дитину, почала спілкуватися з нами інакше, - згадує Андрій Поліщук. - Цікавилася, чому хочемо дівчинку, а не хлопчика, чому просимо дитину до 5 років. Пояснив, що багато читав про усиновлення. Психологи кажуть, що до цього віку легше порозумітися з дитиною, у неї ще не сформувався характер. Хоч вона вже добре розуміє, що усиновлювачі не є її рідними мамою і татом".
Потім для подружжя почалося два роки очікувань.
"Нас знову попросили визначитися з віком і статтю дитини, яку хочемо усиновити. Дали направлення на медогляд, сказали зібрати пачку документів, - розказує Вікторія. – Майже два місяці ми збирали довідки: про відсутність судимості, про доходи, про наявність нерухомості. Боялися, що через нашу маленьку двокімнатну квартиру нам можуть відмовити. Наші житлово-побутові умови оглядав спеціаліст служби у справах дітей. Віднесли також заключення дерматолога, венеролога, психіатра, терапевта і нарколога".
Коли пара отримала висновок про те, що вони можуть стати усиновлювачами, їм в органах опіки видали анкети з фотографіями дітей.
"Ми не з тих людей, які відбирають по 10-20 анкет і їздять знайомитися з дітьми через день, - говорить Андрій. – Вибрали двох дівчаток. Одній Надійці тільки минуло три роки, Аліні тоді вже було чотири. Ми так розгубилися, що були готові усиновити їх обох, але житлові умови не дозволяли. Довідалися, що у Наді є ще рідний братик Вадим, якому вже 11. Їх обох нам не дозволили б усиновити через малу квартиру. Взяли до себе Аліну. Свекруха з Італії висилає гроші, просить, щоб ми купили більшу квартиру і забрали до себе ще Надю і Вадима".
3 
1
Коментарі