Журналiст BBC Україна та за сумісництвом батько маленького Роми, Святослав Хоменко, відправив дружину у відрядження, а сам лишився наглядати за малюком, якому 1 рік і 9 місяців. Про все, що відбувалось, він писав в соцмережі під тегом #ПокиРомбікСпить. А сайт uaua.info опублікував підсумки досвіду Святослава.
По-перше, ми з Ромою самі в легкому оціпенінні, що це нам вдалося.
"Два тижні тому я думав, все буде значно важче, але не така страшна дитина, як її малюють. Та і Рома теж увійшов у ситуацію. Мені здалося, що, залишившись зі мною наодинці, він, може, частіше, ніж зазвичай просився на ручки, але в той же час менше вередував з приводу, наприклад, їжі. Та й взагалі — ми з Ромою намагалися вирішувати всі проблеми за принципом бритви Оккама: найкращим рішенням будь-якої проблеми є найпростіше і найочевидніше. Грається дитина — не чіпати, хай грається. Вередує в квартирі — одягнув і пішли на вулицю. Захотів їсти — на тобі їсти. Не хоче їсти того, що вдома, - вийшли в місто, поїли в "Банках" чи "Львівських пляцках". Не хоче спати — хай не спить, потім захоче і поспить. Вдарився чимось об щось — погладив, поцілував у те місце, запевнив, що вже не болить. Було б щось гірше — дзвонив би лікарям".
"Я зараз згадую, що моїм найпершим побоюванням з приводу відсутності Ані було "А раптом з дитиною щось станеться". Думаю, цей острах взагалі характерний для чоловіків. Але, блін, яка така ситуація може статися з дитиною, що дорослий і самостійний чоловік у ХХІ столітті не знайде з неї виходу? І чому вихід з будь-якої ситуації мама б знайшла, а тато чомусь має скласти зброю? Гордість якась повинна бути чи що".
По-друге, незважаючи, на, можливо, занадто оптимістичний тон моїх постів у соцмережах, легкою прогулянкою ці два тижні назвати не можна.
"Виявилось, що сидіти з дитиною самому — це таки реально недосипати, помітно схуднути і трохи "іздьоргатись". Це летіти додому одразу після роботи і, звичайно, відмовитись від багатьох активностей, які можна окреслити словом "дозвілля". Не знаю, може, потім цей скілл приходить, але ті дні, коли я був з ним геть сам, без будь-яких нянь і мам, у мене — поза часом його сну - не було часу не те, щоб новини футболу почитати чи інстаграм погортати, а банально собі окремої їжі зготувати. Дожирав за сином вівсянку, чого там соромитись".
"І звідси ще один висновок — може, й очевидний, але тепер усвідомлений мною по-новому з усією "пугающою обрєчонністю". Жінки, які з малими дітьми перестають слідкувати за, наприклад, політичним життям країни (чи й, ніде правди діти, за собою), роблять це не зі своєї волі, а тому, що у них тупо немає вибору. Скажу чесно, якби в середу-четвер-п'ятницю минулого тижня в Україні вибухнув новий Майдан, я б цього тупо не помітив, бо готував би кашу, запускав літачок, кидався м'ячиком і мив дитині попу".
По-третє, я якось по-новому подивився на оточуючий мене світ.
"Добре, я в міру здоровий чоловік, і можу досить довго пересуватися з малим на плечах (хоча зараз поперек би проти цього твердження протестував). Але як бути жінкам, які приречені виходити всюди з колясками?. Як можна на тих же Дорогожичах чи ще на якійсь станції з огромними ескалаторами і без ліфтів (тобто як мінімум на половині станцій Київського метрополітена) зайти чи вийти в метро одночасно з дитиною і з коляскою, а підземні переходи без пандусів або з такими пандусами, що краще б їх не було?. А у тих самих "Львівських пляцках" — цілком ліберальному закладі, де персонал справді любить дітей і з розумiнням відноситься до їхньої гіперактивності — як там, в їхньому туалеті на півтора квадратних метри поміняти малому памперс? Ну, тобто я тепер уже здогадуюсь, як, але не сказав би, що хотів би повторити це колись ще раз: це не сподобалося ні мені, ні Ромі".
По-четверте, це все-таки був класний експіріенс.
"Це можна назвати якимось гормональним вибухом, але усвідомлення того, що оцей от симпатичний, розумний і веселий малий — це шматочок тебе, і у нього зараз тут нікого більше немає, і він довіряє тобі і любить тебе безмежно хоча б в силу того, що більше йому любити нема кого — це якось дуже зворушливо і класно".
"Я відчував, коли йому треба, щоб я його обійняв і підняв аж до стелі, коли він хотів би почитати зі мною "зелену книжку", коли — щоб я вислухав, як він боїться ось цю повітряну кулю на малюнку, а коли — щоб ми разом просто посміялись над якимось смішним словом — наприклад "тридцять три"".
Ми реально стали набагато ближчими, більше взнали одне одного. А ще Аня каже, що за ці два тижні у малого в лексиконі з'явилася купа нових слів і взагалі він якось трохи навіть возмужав. Тобто по факту ми не дуже сюсюкались. Мабуть.
Усім колегам по чоловічій статі рекомендував би повторити наш досвід, хоча б в урізаному, кількаденному варіанті.
По-п'яте, частину всього цього часу я ходив на роботу і писав якісь навіть не найгірші тексти.
"Звичайно, про це не могло б бути і мови, якби мені не допомагали моя мама, яка сиділа з Ромою, і няня, яка приходила у інші дні, коли я був зайнятий поза домом. Бабуся — це круто, честь їй і хвала, але звичайно деякі дискусії на тему того, як можна і як не можна чинити з дитиною, здатні винести мозг любому. Але я розумiю, це ж любя. У той же час я чув, що це досить розповсюджена проблема. Няня ж — це взагалі космос і золото, особливо така няня, як наша. Думаю, що її плани на життя стануть одним з важливих чинників у виборі того часу, коли саме ми вирішимо завести другу дитину".
"Не можна сказати, що я був геть уже зовсім ідеальним батьком. Чесно зiзнаюсь — у мене було як мінімум дві промашки, в одній з яких мені зiзнатися соромно.Перша, купуючи велику пачку памперсів я не використав картку Ватсонс, яку мені передбачливо залишила дружина. А друга — в останній день я таки переплутав лівий і правий черевичок, і нам про це в метро сказала якась дівчина. Мені було дуже соромно, хоч Аня потім, сміючись, сказала, що це — хрестоматійна помилка папаш. Ми просто дуже поспiшали купити мамі подарунок на день народження і великий букет ірисів перед її прильотом. І встигли. І пофіг на ті черевички насправді".
1 
1
Коментарі