Фільм "Гамер" і кіноальманах "Україно, Goodbye!" покажуть в українській програмі фестивалю "Кінолев". Також кінозбірку "Щастя моє", яка позаторік потрапила до конкурсу Канн, але досі не була у вітчизняному прокаті. Куди рухатися українському кіно, радить професор Любомир Госейко – засновник Українського кіноклубу в Парижі, член Французької асоціації дослідників історії кіно
Любомир ГОСЕЙКО, 62 роки, історик кіно:
– На Заході мене часто питають: "Яка різниця між російською мовою та українською?" Вони не можуть її відчути, бо українське кіно звучить російською. Західна Європа звикла до титрування на екранах. Українському кіно треба прорватися в цей простір. Аби в Європі не лише бачили, а й чули українські фільми.
Найбільша біда українського кінематографа – сценарій. Бракує хороших сценаристів, які вміють думати. Фільми не просуваються, бо наші продюсери не згуртовані. Зараз в Україні існує лише Державне агентство з питань кіно при Міністерстві культури. Потрібно вирватися від тої інституції. Вихід – створювати міжнародні проекти. За останні два роки в Західній Європі здійснили кінопроекти "Приятель покійника" В'ячеслава Криштофовича і "Щастя моє" Сергія Лозниці. Сценарії були дуже гарні, але фільми, на жаль, ішли російською.
Чим може бути цікаве західному глядачеві українське кіно? Не лише національною тематикою. Ставку потрібно робити на загальнолюдські цінності, одвічні проблеми. Головний приз в Одесі (Любомир Госейко очолював журі національного конкурсу Одеського кінофестивалю. – "Країна") ми віддали "Чемпіонам з підворіття" Ахтема Сейтаблаєва не через Євро-2012. Там ідеться про футбольну команду безпритульних. Ця історія буде зрозуміла на будь-якому континенті. Триває годину 10 хвилин. Варто скоротити на 20 хвилин і просувати в прокат.
Для Європи нема різниці між автором з України, Аргентини й Чилі. Він однаково невідомий. Радянське кіно добре знали у Франції. Але попитайте французів, чи знають вони бельгійське або румунське кіно? Навіть російське мало відоме в Європі, хоча одного-двох авторів можуть знати.
Француз залюбки подивився би "Гамер" Олега Сенцова (стрічка про підлітка-фаната комп'ютерних ігор. – "Країна"). На такий фільм можуть сходити зо два-три мільйони глядачів. У Франції збір – 205 мільйонів квитків за рік на 65 мільйонів громадян.
"Той, хто пройшов крізь вогонь" Михайла Іллєнка має недоліки в драматургії та монтажі. Можливо, це режисерські ходи. Але їх можуть зрозуміти лише виховані на українському поетичному кіно 1960-х. Для інших – це брак.
Валентин Васянович – режисер, який на другому-третьому фільмі вибухне. Його дебютну "Звичайну справу" врятувала прекрасна інтерпретація актора Тараса Денисенка. З Денисенком Володимир Тихий зняв дуже влучний короткий метр "Гамбург".
"Апартаменти" Олександра Шапіра прекрасно зняті, чудова фабула. Має вишуканий стиль. Дивує, що картини Шапіра зовсім не відомі на Заході.
22 – 26 серпня, Львів
Сад Бернардинів, вул. Валова, 18-а
Факультет культури і мистецтв ЛНУ, вул. Валова, 18
Театр ім. Леся Курбаса, вул. Курбаса, 3
Кінопалац "Коперник", вул. Коперника, 9
2 
1
Коментарі