15 серпня міська влада данської столиці Копенгагена надала напівавтономний статус общині "Вільне місто Християнія". 26 вересня минає 40 років, відколи група хіпі під керівництвом анархіста Якоба Лудвіґсена захопила порожні казарми в центрі столиці, на острові Амо, й проголосила їх незалежною Християнією. Там заборонили автомобілі, важкі наркотики, вогнепальну зброю й бронежилети. На центральній вулиці Бариг, де місцеві вільно торгують марихуаною, забороняють фотографувати. Продаж легких наркотиків - основне джерело доходу жителів поселення. Але звідси й головні негаразди. Дехто з бариг продає важкі наркотики.

- Формально ця земля досі належить уряду. Але ми нічого не можемо зробити з нею, - каже Єспер Крістенсен, речник міськради Копенгагена. - Тому хочемо надати їм право викупити будівлі у власність, щоб вирішити цю проблему.

Жителі Християнії говорять, що приватна власність суперечить самій ідеї комуни. Зараз у "місті в місті" живуть близько тисячі людей

Андре ЛЬЮЇС, 41 рік, учитель, Копенгаген:

- Шкода, що військові одразу не розігнали поселенців. Зараз там повна анархія. З одного боку, добре, що приїжджають туристи, а з другого - у Християнії живуть наркомани й наркоторговці. Ці люди не можуть себе забезпечити ніяк інакше. Більшість не мають нормальної роботи. Мій приятель-полісмен розповідав: християнці, як тільки бачать поліційну машину, кидають пляшки з коктейлем Молотова. Боюся, щоб мої діти не спокусилися цією "свободою".

Еріка ОЛІЛА, 20 років, студентка, Нью-Йорк, США:

- Два роки тому на сайті знайомств потоваришувала з Івеном, цікавим хлопцем із Копенгагена. Запросив мене в гості, влаштував екскурсії. Якось забрели до Християнії. Це - неймовірне місто за півгодини ходи від парламенту Данії. Ніхто нікуди не поспішає. Всі дуже привітні. Діти бавляться на вулицях, а поруч вештаються з косяками дорослі. Всі стіни розмальовані графіті, огорож ніде немає.

Ханна ДЖЕНСЕН, 32 роки, домогосподарка, Копенгаген:

- Хотіла пожити кілька місяців у Християнії, коли мала проблеми в особистому житті. Навесні прийшла в місто. Там прекрасно. Коли вітаєшся до незнайомців, вони відповідають так, ніби ви старі друзі. Але мене не прийняли. Одна жінка сказала: аби жити в Християнії, маю вийти заміж за когось із місцевих. Ми з нею потоваришували й вона не раз запрошувала до себе. Живе у вагончику. Там затишно, хоч і бідно. Їдять переважно овочі, які вирощують під вікнами. Дехто тримає кролів.

Дерек БАЙНЕР, 45 років, педіатр, Копенгаген:

- Кілька разів на рік приїжджаємо в Християнію, щоб оглянути дітей. На це в лікарні спеціально виділяють кошти. Не всі батьки звертаються до медиків, часом запускають хвороби. В одній родині четверо дітей. Вони відмовилися від традиційних засобів гігієни - замість них використовують природні замінники. Не носять взуття й білизни. Звичайно, у житловому районі Копенгагена на них дивилися як на божевільних. Вони продали квартиру й переїхали на острів. Мають найздоровіших дітей, яких я будь-коли бачив. Але є і другий бік - батьки постійно під впливом наркотиків, діти покинуті самі на себе. Таких зараз, на жаль, більшість. У Християнію з'їжджаються також і різні покидьки, сприймаючи острів як територію вседозволеності. Сподіваюся, комуна, як організм, зможе сама з цим упоратися й повернутися до того, чим вона була з самого початку.

Батьки постійно під впливом наркотиків, діти покинуті самі на себе. Таких зараз більшість

Фанні Рейнетсен, 60 років, пенсіонерка, Копенгаген:

- Мені Християнія не заважає, але моя невістка записалася в комітет за очищення острова Амо. Її обурює, що комуна оголосила свої закони й не хоче підкорятися данським, тоді як держава виділяє їм гроші на школу та лікарню. Але найбільша проблема - наркотики. На центральній вулиці вільно торгують гашишем та марихуаною. Старшокласники їдуть туди, щоб розважитися. Невістка каже: коли розженуть Амо, у Копенгагені одразу впаде рівень злочинності.

Колись туди переїхали чоловіків брат із дружиною. Вона була дивною завжди. Коли почула про Амо, звільнилася з роботи, забрала доньку й вони оселилися в Християнії. Ерік пожив там тижнів зо три й повернувся. Подав на розлучення, суд залишив доньку йому. Потім знову одружився, має ще двох дітей. Інга, його перша дружина, залишилася на острові. Народила трьох дітей, зараз вирощує якісь овочі. Обоє щасливі, а так би мучилися разом досі. Якщо людина може себе знайти там, то не треба заважати.

Бройд ПЕДЕРСЕН, 30 років, поліцейський, Копенгаген:

- Християнії дали автономію, щоб скинути її з голови поліції, бо це - одна з найбільших проблем столиці. Років 20 тому на острові ми намагалися щось робити з незаконною торгівлею наркотиками. Тоді торговців було менше й обіг був мізерний. Проти виступила сама комуна. Мовляв, не лізьте в наші справи. Поступово банди зрозуміли, що це - золота жила. Зараз сфери впливу там поділені, налагоджені мережі, вилучаємо й кокаїн, і героїн. Аби щось зробити, потрібні рейди, обшуки, облави. Щоразу після них на острові протести, демонстрації. Мовляв, знову посягнули на їхню свободу. Як сказав шеф поліції, не можна навести лад у когось вдома, якщо він сам цього не хоче. Тепер матимуть самоврядування, а значить і обов'язок самим підтримувати порядок.

Зараз сфери впливу поділені, налагоджені мережі, вилучаємо й кокаїн, і героїн. Аби щось зробити, потрібні рейди, обшуки, облави. Щоразу після них на острові протести, демонстрації

Матея, 52 роки, художник, Християнія:

- Зараз острів мало подібний на себе 30 років тому, коли ми переїхали сюди з чоловіком. Тоді тут жили людей із 30. Потім почали приєднуватися однодумці.

Я їжджу з виставками, даю уроки, до мене приїжджають на майстер-класи. На все необхідне нам вистачає. Сусідки також учать чомусь туристів, багато хто мають заощадження в банках, здають квартири.

Мені подобаються діти, які тут виросли. Вони не бачили агресії, зла, усі дуже творчі. Хоч на острові є середня школа, більшість - за домашню освіту. Дивно, але гуманітарних професій діти Християнії не обирають - маємо кількох лікарів, інженера.

Люди бояться нас, бо уявляють тут постійні оргії під важкими наркотиками. Ми зовсім не такі. Християнія - містечко тих, хто не захотів жити у великому світі, яким він є зараз. Ми намагалися створити альтернативну реальність без того всього, що псує життя поза островом.

×