Четвер, 07 квітня 2011 13:18

Скунський камінь забрали до Лондона

На Скунському камені з 847 року коронували всіх шотландських монархів. 1296-го англійський король Едуард Довгоногий після походу на Шотландію привіз реліквію до Лондона разом з іншими трофеями. Звелів поставити у Вестмінстерському абатстві під своїм дерев'яним троном.

1950-го четверо шотландських студентів-націоналістів вирішили повернути святиню на батьківщину. 25 грудня того року, на католицьке та протестантське Різдво, витягли 152-кілограмовий блок піщаника з-під трону. Доки несли його до машини, камінь упав і розколовся на дві частини. Згодом крадії доводили, що він уже був такий протягом сотень років.

Декілька днів студенти переховувалися, остерігаючися блок-постів поліції на англійсько-шотландському пограниччі. Невдовзі більший шматок каменя провезли до Шотландії під задніми сидіннями позиченого авто. За тиждень так само переправили менший. У шотландському місті Глазго попросили місцевого каменяра відреставрувати реліквію.

11 квітня 1951-го камінь поставили на вівтар зруйнованого Арбротського абатства. Там 51 шотландський магнат 1320 року підписав декларацію з обітницею до останку боротися за незалежність Шотландії.

Того ж дня британська поліція забрала звідти Скунський камінь. Реліквію повернули до Лондона. Студентів-крадіїв викликали на допит. Однак навіть висувати звинувачення побоялися - таку підтримку вони мали в Шотландії.

 

Мирослав Січинський убив графа Потоцького

Студент права Мирослав Січинський 12 квітня 1908 року чекав у черзі на прийом до графа Анджея Потоцького - цісарського намісника Галичини. Вона тоді була коронним краєм Австро-Угорської імперії. Секретар викликав Січинського близько першої дня. Коли той увійшов до кабінету, намісник сидів за робочим столом. Січинський розгорнув папери, у яких ховав револьвер.

- Се за наші кривди, за вибори, за смерть Каганця! - вигукнув і випустив у Потоцького чотири кулі.

Усі влучно.

- Коли б забачив людину симпатичного обличчя, таке собі батьківське лице, то ще могло би бути інакше. Він глипнув - обличчя зле, червоне. Тип польського шляхтича, міцно збудований і самовпевнений, - згадував згодом Мирослав Січинський.

Серед метушні він спокійно поклав револьвер на підлогу, вийшов до передпокою і став чекати на поліцію. Анджей Потоцький помер того ж дня.

- Зателеграфуйте цісареві й скажіть, що я був його вірним слугою, - його останнє прохання.

Потоцький під час виборів до Віденського парламенту та Галицького крайового сейму 1907-1908 років потурав відвертому гнобленню українців, які протестували проти масових фальсифікацій на користь поляків. Приміром, у селі Коропець у теперішній Тернопільській обл. на очах матері й сестри офіцери багнетами закололи кандидата до сейму 27-річного селянина Марка Каганця. Після цього випадку Січинський утратив віру в ефективність закону. Пішов до крамниці й купив револьвер. "Сталося! Історія запише цю подію як перший акт політичного терору в конституційній Австрії", - відгукнулася на вчинок студента львівська українська газета "Діло".

Мирослава Січинського засуджено до смертної кари через повішення. Та справа набула такого розголосу, що вирок пом'якшили до 20 років в'язниці. Відбував термін у Станіславові - сучасному Івано-Франківську. Щодня прокидався о п'ятій ранку, а лягав о дев'ятій вечора. 9 год. на день працював у столярні. У вільний час вивчав англійську й читав класичну літературу.

- Тюрму згадую приємніше, ніж перебування у Віденському університеті, - запевняв після втечі в листопаді 1911 року.

Її організували австрійський офіцер Дмитро Вітовський і журналіст Микола Цеглинський. Кілька місяців Січинський переховувався у прикарпатських селах. Далі виїхав до Норвегії, тоді до Швеції. 1914-го емігрував до США.

- Наш Січинський най жиє, а Потоцький най гниє, - ходила приказка в українських селах Галичини.

 

15 квітня 1959 року керівник революційної Куби Фідель Кастро прибув із першим візитом до США. Після перемоги повстанців минуло близько чотирьох місяців. Журналіст в аеропорту Вашингтона запитав його: "Чи є січнева революція червоною?" Команданте відповів, що "радше вона нагадує колір зелених оливок". Форму такої барви носили бійці Повстанської армії Куби. Кастро пробув у США чотири дні. Того ж року нова кубинська влада "почервоніла", всю власність американців у країні експропрійовано. Економічне ембарго Куби, яким відповів Вашингтон, триває досі

 

Герой Радянського Союзу

про запровадження цього звання 16 квітня 1934 року ухвалив постанову  Центральний виконавчий комітет - попередник Верховної Ради. Героям вручали золоту зірку - найвищу нагороду в СРСР. Загалом за всю історію існування нагороди її отримали 12 775 осіб. Жінок серед них - 95. Рекордсменами за кількістю зірок Героя були маршал Георгій Жуков і генсек ЦК КПРС Леонід Брежнєв - мали їх по чотири. Останнім нагороду отримав водолаз Леонід Солодков на початку 1992 року, коли СРСР вже не існувало. Замість звичних "Служу Радянському Союзу" він промовив "Дякую".

92 особи загинули під час граду, який пройшов над містечком Ґопалґандж у Бангладеш 14 квітня 1986 року. Тоді випали рекордні за величиною градини - вагою понад 1 кг і мали зо 20 см у діаметрі. Жертвами стали також декілька десятків слонів

50 рублів податку мав заплатити той зі знаті, хто носив бороду. Такий указ 17 квітня 1722 року видав російський цар Петро І. На сьогоднішні гроші - це $1700. Після 21-річної Північної війни державна скарбниця була напівпорожня. Петро І вирішив її поповнити коштом старомодних бояр. Цар воював із їхніми бородами вже 24 роки. 1698-го після повернення з Європи велів "стричь бороды боярам, купцам и иным слободским людишкам". "Ужас взял православных, сведавших, чего требует император, - описував сучасник. - Лишь только огорченная толпа поворотила к дверям церкви, вдруг встретила насилие. Солдаты схватывают каждого взрослого мужчину: один из стражей держит за руки, другой остригает ему усы и бороду, третий обрезывает полы кафтана выше колен. Большая часть несчастных, не обращая внимания на гибель наряда, торопилась ловить валившиеся из-под ножниц клочья волос и прятать. Позднее многие завещали положить с собою в гроб свои бороды".

Об'єднані війська руських князів перемогли половецьку орду 11 квітня 1103 року в битві на річці Сутень (сучасна Молочна, Запорізька обл.). Кочівники тоді займали весь причорноморський степ і докучали Русі набігами. Князь Володимир Мономах вирішив атакувати половців навесні, коли їхні коні ще слабкі після зими. Один із половецьких ханів, Белдюз, потрапивши в полон, пропонував за себе золото, срібло, коней і худобу, розповідає літопис. Але Мономах не "купився": хана вбили, а тіло порубали на частини.

14 квітня 1801 року російський імператор Олександр І ліквідував Таємну експедицію й заборонив тортури під час допитів. Цей орган політичного нагляду й розшуку процвітав за часів його бабки Катерини ІІ. Головним доказом провини тоді вважали зізнання підозрюваного. Витягували його тортурами. Популярними в Росії були диба й перейнятий від татар батіг із гачком на кінці. Також припікали тіло вогнем і ламали ребра розжареними кліщами.

35-річний американський лікар Джек Вілер 15 квітня 1981-го стрибнув із парашутом на Північному полюсі. За це потрапив до Книги рекордів Ґіннеса. Усе життя Вілер присвятив подорожам. У 16 років жив із індіанським племенем головорізів на Амазонці, у 19 - здійснив експедицію до охопленого війною В'єтнаму. Лише на Північному полюсі він побував 21 раз.

 

Зараз ви читаєте новину «Скунський камінь забрали до Лондона». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 907
Голосування Скільки часу Олексій Михайличенко протримається на посаді головного тренера київського "Динамо"?
  • 1) до зими
  • 2) до літа
  • 3) два роки
  • 4) повністю відпрацює трирічний контракт
Переглянути
Погода