Компанія Facebook не дозволила транслювати смерть невиліковно хворого француза 57-річного Алена КОКА. Він відмовився від їжі та медикаментів і планував показувати останні дні життя, щоб переконати владу Франції легалізувати евтаназію. Після заборони Facebook відмовився від цієї ідеї. 9 вересня знову почав їсти і приймати ліки.
Діагноз Алену поставили у 23. Стінки його артерій злипаються. Прогнозували, проживе кілька тижнів. 1993-го на інвалідному візку виступив у Європейському суді з прав людини, де розповів про право людини вмерти з гідністю. Наступного року здійснив на візку подорож Францією. Також виступав в Організації Об'єднаних Націй
Івонн Лур'ї, 49 років, юрист, Париж, Франція:
– Кок потрапив у замкнене коло. Евтаназію в нас заборонено, але лікарі можуть тримати невиліковно хворого пацієнта під постійним наркозом. Це дозволяють, якщо людина сильно мучиться від болю. Коку боляче, але він у такому стані майже 35 років.
Не думаю, що найближчим часом щось зміниться. Влада враховує думку противників дозволу з католицької церкви. Там не вдасться нікого переконати.
У нашій компанії жінка під час вагітності дізналася, що дитина матиме численні вади розвитку. Вагітність перервати лікарі не дозволили. Та й мати була проти. Потім кілька найкращих спеціалістів пояснили, що надії немає. Прогнозували, що дитина проживе до 3 місяців. Страждатиме від болю. За обстеженнями, не мала частини кісток, спинний мозок розвинувся неправильно. Вони просили дозволу ввести новонародженого в наркоз. Суд не дозволив. Медичний консультант заявила, що не можна посувати межі етичного. Родина приготувалася жити в лікарні. Радилися з фахівцями, хотіли обладнати вдома медичну кімнату, але це було неможливо. Майбутня мати вчилася доглядати за такими дітьми. Психологічно всім було важко. Дитина померла під час пологів. Хлопчик не мав шансів.
Беата Ролсдоттер, 45 років, хірург, Амстердам:
– У матері була пухлину мозку. Десь за рік після діагностування медики сказали, що лікувати немає сенсу. Я й сама це розуміла. Мати ненавиділа палати, а вдома знеболити ми не могли. Вона захотіла дозвіл, щоб гідно піти. Отримали його. Батько був категорично проти. Він її кохав, але змирився.
З такими пацієнтами працює психолог. Жінка сказала, що мати впевнена у своєму рішенні. Попросила, щоб це сталося 12 червня – у день їхнього весілля. 11 червня вночі вона спитала лікаря, чи може скасувати рішення. Мені пояснила, що хоче бути з татом, скільки може.
Він готував їй щодня улюблені страви. Вона з'їдала по дві ложки. Але кожного дня йшов по свіжі овочі. Сам доглядав. Пропонували запросити помічницю, щоб мити її, але тато не захотів. Мати застала народження правнучки. Племінниця зробила їм із немовлям фотосесію. Мама на знімках щаслива. Казала, боялася, що їй не дадуть потримати дівчинку. Коли було дуже боляче, тато говорив їй, що готовий відпустити. Вони це проживали разом.
20 листопада мати сказала батькові, що почувається добре. Лягла і більше не прокинулася. До останнього мислила тверезо. Тато так само помер уві сні за два місяці.
Я виступаю перед родичами невиліковно хворих у психологічних групах. Пояснюю, що їм спокійніше, коли впевнені: зможуть піти, як буде надто важко.
Девід Нессен, 39 років, юрист, Вашингтон:
– Два роки тому двоє онуків 79-річної жінки попросили дозволу на евтаназію. Мала кілька прогресуючих хвороб, але нічого критичного. Переглянули її розпорядження – жодних вказівок про це. Були проблеми зі страховкою. Не могла собі дозволити всіх потрібних процедур, але знайшовся спонсор.
За рік отримали запит від суду. Жінка викреслила внуків із заповіту. А вона відклала немалу суму, до того ж продала будинок сестри у Вашингтоні. Усе заповіла далекій родичці.
У знайомих залишився хворий син. Коли мати померла, втратив сенс життя. З ним працювала психолог, але не допомагало. Він не міг обходитися без стороннього піклування. Страждав від самотності. Припинив їсти. Коли помер, важив 18 кілограмів. Іншого способу самогубства не мав. У медсестри, яка його провідувала, були великі проблеми. Втратила роботу, але згодом її поновили. Суд повинен враховувати всі фактори. Якщо людина не має підтримки рідних або друзів, їй треба дозволити розпорядитися своїм життям. Ніхто не повинен іти у такий страшний спосіб.
Зак Шей-Су, 28 років, пілот, Пекін:
– У Китаї евтаназію заборонено, але в середовищі невиліковно хворих передають одне одному контакти тих, хто може допомогти.
У брата був агресивний рак кісток черепа. Лікування не допомагало. Після експериментального курсу різко стало гірше. Доглядали його дружина й мати. Було важко, бо з ран на обличчі постійно текло. Він кричав, не давав обробити пухлину. Вона заважала дихати.
Його поклали в лікарню, бо пухлина почала кривавити. Там сказали, що в такому стані він може прожити років два. Ріст пухлини зупинився. Але ніс, верхню щелепу і лобну кістку було зруйновано. Мати сказала, щоб я обов'язково прийшов у середу. Довелося помінятися рейсами, але зробив це. У лікарні зрозумів, що брат прощається. Хоч різкого погіршення не було. Коли спитав його, в чому справа, відповів: "Сьогодні чергує Лі. Завтра мене не буде". Уранці мати написала, що вночі у брата раптово зупинилося серце.
5 інфарктів, сім інсультів і вісім операцій пережив Ален Кок після публічних виступів
4 
35413
Коментарі