Ексклюзиви
Вівторок, 27 травня 2014 19:24

"Росіяни працюють з Україною минулого, а ми вже інші"

  Андрій ЄРМОЛАЄВ.  Народився 1969 року в місті Красногорівка на Донеччині. Вчився в Національному університеті імені Тараса Шевченка на філософському факультеті. Від 1994-го працював головним консультантом з аналітично-інформаційної роботи в Адміністрації президента Леоніда Кучми. Був помічником прем’єр-міністра Валерія Пустовойтенка. 2000-го очолив Центр соціальних досліджень ”Софія”. 2010 року був призначений Віктором Януковичем керівником Інституту стратегічних досліджень. Звільнився з посади 25 січня 2014-го. У лютому очолив Інститут стратегічних досліджень ”Нова Україна”. За чутками, структуру фінансує колишній глава Адміністрації президента Сергій Льовочкін. Єрмолаєв вважає, що в Україні немає еліти: ”Можливо, пройде час, і знову стане популярною хороша освіта, з’являться авторитети не за розміром гаманця і соціальним статусом. Це будуть задатки формування нової еліти. Чудово, що сьогодні читають Оксану Забужко і ще пам’ятають Мирослава Поповича. Та еліти зараз немає. Є лише депутати й міністри”. У шлюбі. Має сина і дочку. Дружина і син також працюють у ”Новій Україні”. 8-річна дочка Катерина займається вокалом
Андрій ЄРМОЛАЄВ. Народився 1969 року в місті Красногорівка на Донеччині. Вчився в Національному університеті імені Тараса Шевченка на філософському факультеті. Від 1994-го працював головним консультантом з аналітично-інформаційної роботи в Адміністрації президента Леоніда Кучми. Був помічником прем’єр-міністра Валерія Пустовойтенка. 2000-го очолив Центр соціальних досліджень ”Софія”. 2010 року був призначений Віктором Януковичем керівником Інституту стратегічних досліджень. Звільнився з посади 25 січня 2014-го. У лютому очолив Інститут стратегічних досліджень ”Нова Україна”. За чутками, структуру фінансує колишній глава Адміністрації президента Сергій Льовочкін. Єрмолаєв вважає, що в Україні немає еліти: ”Можливо, пройде час, і знову стане популярною хороша освіта, з’являться авторитети не за розміром гаманця і соціальним статусом. Це будуть задатки формування нової еліти. Чудово, що сьогодні читають Оксану Забужко і ще пам’ятають Мирослава Поповича. Та еліти зараз немає. Є лише депутати й міністри”. У шлюбі. Має сина і дочку. Дружина і син також працюють у ”Новій Україні”. 8-річна дочка Катерина займається вокалом

Два роки Україна буде нестабільна – вважає політолог Андрій Єрмолаєв

Як пояснити загострення сепаратистських настроїв на Сході України?

– По-перше, видно – це організовані акції. Події в Харкові, Донецьку й Луганську відбуваються за подібною схемою. Вона імітує захоплення влади. Все це дуже нагадує виставу. З Кримом це не можна порівнювати, бо там місцева влада відкрито брала участь у всіх процесах. З другого боку, події на Сході – ніби криве дзеркало Майдану. Подібне по формі. Але там нема відповіді на одне запитання: а навіщо? Сепаратистський рух не має підтримки більшості населення. І тут є два аспекти: поведінка місцевих силовиків та бізнесу. Разом вони можуть вплинути на ситуацію. Йдеться ж не про 100 тисяч людей. Навіть не про 10 тисяч. Мова йде про організовані групи.

По-друге, Майдан залишився чужим для значної частини жителів Сходу. Там люди живуть в іншому соціальному середовищі. Це – індустріальний світ з чіткою ієрархією. Для них соціальні гарантії важливіші за громадянські права, свободи, боротьбу з корупцією, справедливість. Не те, що для них це нічого не означає. Просто є інша шкала цінностей. Перелічені – не першочергові. Вони по-іншому живуть. Цінують більше порядок і стабільність. Та й пояснити жителям Донбасу, що оце наша нова влада – не дуже виходить. Бо до влади прийшла одна політична партія із сумнівною легітимністю. Як її підтримувати? До того ж люди живуть в інформаційному полі, на яке дуже впливає російське телебачення. Тому по-іншому сприймають реальність. Є також страх, що їм нав'яжуть іншу модель України.

Ви кажете, що все відбувається за подібною схемою. Яка кінцева мета?

– Федералізація України.

Протистояння поширюватиметься чи напруга знизиться?

– Градус буде знижуватись. Ідеться про приско­рену регіоналізацію. Питання не в федералізації, а в появі нової регіональної бюрократії. Не випадково саме зараз почали говорити про необхідність виборів губернаторів. Можливо, так і буде. Ці люди матимуть багато влади. Це означатиме, що місцеві бізнесові еліти ставитимуть на посаду, кого захочуть. Ось це, на мій погляд, ціна теперішньої гри. Регіоналізація стане підмурівком для федералізації. Тобто не федералізація зараз і сьогодні, а створення передумов для неї.

Може, федерація для України – не так погано?

– По-перше, всі федерації виникали як продукт об'єднавчого процесу. Ми ж розглядаємо федеративний процес як демонтаж цілого. Це дивно.

По-друге, в унітарній державі можлива визначена зовнішня політика і рух в якісь інші об'єднання – ЄС чи Євразійський союз. Унітарна країна максимально консолідована. Це нам зараз потрібно, а не федерація.

По-третє, федералізація – це формування нових чи розвиток старих регіональних ідентичностей. Згодом, імовірно, це призведе до бажання отримати самостійність.

Криза на Сході вигідна елітам Донбасу?

– Так, вони підвищують ставки і свою важливість. Навіть більше, зараз це може стати вигідно й центральній владі. В умовах нібито підготовки до війни вони дуже добре почуваються. Юлія Тимошенко поїхала в Донецьк вирішувати кризу. Чому? Що це було? У нас же є СБУ, спецпідрозділи міліції, армійський спецназ, розвідка. Потім усі зраділи, що Рінат Ахметов втрутився в перемовини. Але чому ж він до цього місяцями мовчав? У кризі на Сході переплелися інтереси деяких представників великого капіталу, нової влади і зовнішніх гравців.

Євросоюз підтримає федералізацію?

– Припускаю, що федералізація і розм'якшення України може бути виходом для Росії та ЄС. Бо Україна в такому вигляді вже ніколи не зможе прийняти нормальне консолідоване рішення. Сильні регіони і слабкий центр – це завжди внутрішня конкуренція. Зараз Україна виявилася важливим елементом виходу з глобальної кризи. Вона є каталізатором нової консолідації в Європі. Європейці нарешті зрозуміли, чому не потрібно співпрацювати з Росією. До цього вони постійно сумнівалися. Ситуація показала, що треба бігти від Росії і зближуватися зі США. Питання доцільності НАТО теж на певний час знято. Раніше думали – може, його менше фінансувати, а тепер такі розмови виглядатимуть дивно. Ми – частинка відповіді на всі ці запитання. Гірко, що це відбувається в умовах інтелектуального дефолту еліт та їхньої патологічної жадоби.

Яким чином можна почати склеювати країну?

– Є останній форпост легітимного представництва громадян, який ще може спрацювати – це самоврядування. Якби зараз на основі кількох впливових громадських організацій – Організація місцевого самоврядування, Асоціація мерів міст, Асоціація депутатів міських і селищних рад – ініціювати з'їзд місцевого самоврядування, це був би потужний сигнал і на Захід, і на Схід про те, що в Україні є механізм відтворення цілісності. Але не встигнемо, бо входимо в активну фазу президентських виборів. Уся увага сконцентрується на тому, хто переможе.

Що залежатиме від новообраного президента?

– Усі чекатимуть від переможця сильної руки. Що він прийде і все швидко виправить. На жаль. Зовсім недавно був запит на президента-миротворця. Іноді дивує український характер: ми постійно шукаємо гетьмана, а потім його проклинаємо.

Скільки в Україні триватиме період нестабільності?

– Щонайменше два роки. Вони є вирішальними для перезавантаження глобальної системи, зокрема фінансової. Це серйозно впливатиме на розвиток міждержавних відносин. Зміниться світова економіка. Паралельно йтиме й політичний процес. Якщо до Майдану можна було говорити про паростки громадянського суспільства, то зараз воно не тільки прокидається, а й самоорганізується як система. Люди самовизначаються й організовуються без держави. Питання в тому, чи приводить це до нової якості. Адже громадянське суспільство – це не лише правильні молоді люди, які люблять демократію й ідуть у Європу. Це дуже складна штука, в якій є і консервативні сили. Зараз може прокинутись так зване покоління "дітей війни". Вони мають історичне моральне право на свій голос. І спробуйте його в них забрати. Бо чим вони гірші за правильних молодих? Голос бабусі дорівнює голосу найпросунутішого інтелектуала. Тому зі старшими людьми треба говорити й переконувати. Бо вони прокидаються й шукають, за кого віддати свій голос.

Якими будуть наступні 8–12 місяців?

– Баланси будуть дуже хиткі. І все це на тлі того, що в суспільстві триватимуть процеси бродіння. Нові політичні сили з'являться через півтора-два роки. Зараз нове покоління просто не встигає стати відомим. Потрібна дистанція, щоб ці люди навчилися. Політичної еліти Майдан не призначить, він її тільки народить. Вона виникне контраверсійно до тієї влади, що зараз сформує стара еліта. Якщо вона це відчує, то зможе змінитися. Якщо ж – ні, то молоді не спустять їм жодної помилки.

У чому феномен рейтингу Петра Порошенка?

– Це реакція українського обивателя на ризик. Багато людей не розуміли, що саме відбувається на Майдані. Та часто від позиції саме обивателів залежить атмосфера і вектор виборів. Якщо вони у своїй масі дозріли до змін, то проголосують за кандидатів, які говорять про їх необхідність. Якщо ж обивателі займуть консервативну позицію, то голосуватимуть за людей, які повернули б усе назад.

Зростання рейтингу Порошенка пов'язане з лінійкою лідерів, яких люди бачили на Майдані на фоні пострілів і громадянської війни. З одного боку – жорсткий режим, майже жодного привабливого обличчя. З другого – лідери Майдану, досить неоднозначні, які теж не ототожнювалися з миром. На цьому тлі з'явився політик, який був постійним джерелом пропозицій. При цьому він не асоціювався з якоюсь радикальною силою. І люди почали шукати, хто з політиків хоч якось може зберегти рівновагу. Так само виглядає зараз Сергій Тігіпко. Та їм обом за місяць треба довести, що вони насправді є політичними лідерами. Адже вони завоювали рейтинг на хвилі пошуку рівноваги.

Якими будуть ці вибори?

– Велику роль гратиме те, кого з собою приведе новий лідер. Ідеться навіть не про команду, а про соратників. Поки що жоден із фаворитів перегонів цієї відповіді не дає. Порошенко втрачає час, щоб окреслити коло людей, на яких покладатиметься. Тігіпко, можливо, забере якусь частину Партії регіонів, що зараз колеться. У Тимошенко – своя проблема. Вона йде як кандидат від влади. Їй буде дуже важко. Адже її ототожнюватимуть із тим, що тепер відбувається в державі.

– Раніше від президента чекали відповіді на запитання, що буде потім? Сьогодні людей цікавить, що буде зараз. Політик, який обіцятиме щось у перспективі, програватиме. Політик, який навчиться говорити мовою сьогоднішніх проблем, даватиме зрозумілі реалістичні відповіді, отримає максимум. Бо люди стали значно прагматичніші. Тому новий президент має бути дуже активний. Одразу повинен втрутитися в процес парламентських перемовин, вступити в діалог з урядом, провести консультації щодо економічної політики, бути активним у стосунках із регіональними елітами. Він має навчитися бути не бюрократом, а національним політиком.

Сьогодні Порошенко – це відповідь на запит суспільства. Спроба знайти відповідь, як вийти зі стану внутрішньої національної війни. Це дуже позитивний момент. Але це – не остаточно. Дуже важливо, як проживемо травневі свята. Адже 1 та 9 Травня – символічні дні для багатьох людей.

Чому Партія регіонів висунула Михайла ­Добкіна, який не схожий на людину миру?

– По-перше, Партія регіонів, як була, так і лишилася не дуже далекоглядною. По-друге, це – не партія, тому там не працюють механізми раціонального вибору. Частина впливових людей не хочуть, щоб там відбулися внутрішні процеси модернізації. Цей вибір означає, що "Регіонали" не збираються бути загальнонаціональною силою. Їм подобається Схід. Вони там локалізуються.

Яка нова політична сила може зайняти місце Партії регіонів?

– Настрої в південних і східних регіонах, з точки зору ідеологій, такі ж різноманітні, як і по всій Україні. Питання в іншому. Ті політичні сили, які хотіли ствердитися в цих регіонах, часто загравали не з поглядами, а зі стереотипами. Тому часто люди голосували просто за ознакою "свій-чужий".

Партія регіонів буде консервативною політсилою Сходу, що згорнеться до 10 відсотків підтримки. Тому зараз з'явиться попит на нову політичну силу Сходу, що матиме характер соціал-ліберальної партії. А в плані позиціонування буде ближчою до ідей унітарної України та багатокультурності.

Як розвиватиметься ситуація у східних областях?

– Люди перелякані, але вони змінилися. Російські сценаристи припустилися помилок: переграли наш інформаційний простір, але перелякали українців. До того ж працювали за соціально-психологічною мапою 1990 років. На Сході справді багато людей, які ностальгують за Радянським Союзом і не думають, що з Росією можна воювати. Та, на відміну від 1990-х, коли об'єднання з РФ виглядало реальним, зараз в Україні таких настроїв немає. Принаймні їх не було до останнього часу. В Криму спрацювало те, що Москві вдалося підкупити тамтешню еліту. У масі своїй Крим давно став помірковано українським. На Сході та Півдні ситуація інша – там з'являється український російськомовний патріотизм. Росіяни працюють з Україною минулого, а ми вже інші.

Як далі вибудовувати відносини з Росією?

– Потрібно відмовитись від стратегічного партнерства. Ну, які ми після Криму стратегічні партнери? Треба нав'язувати цю розмову, щоб її почули в Москві. Щоб усвідомили, що втрачають Україну як історичного партнера, а не територію. Наші дипломати мають вдовблювати в голови росіянам, що їхня влада скоїла історичний злочин.

Що нам потрібно від ЄС?

– Нам, за великим рахунком, нічого не треба від Євросоюзу. Потрібно від себе. Проблема в тому, що ми чітко розуміємо, чому не хочемо в Росію. Але досі не збагнемо, що нам робити в Європі. Це – головна причина кризи українського національного проекту. Маємо зрозуміти, чого ми хочемо. От американці рятують світ. У них є фішка – демократія. У ЄС фішка – створення нового проекту й нових соціальних стандартів. ­Китай успішний, бо є розуміння, що за ними – майбутнє. А українці йдуть у Європу, бо там пенсії хороші, дороги рівні. Через це в нас – ні пенсій, ні доріг. Наша проблема в якихось недугах характеру, а не в економіці. Лікувати треба молодь – їх можна врятувати. Потрібно пояснювати: життя – постійна і жорстка боротьба. Треба бути сильними, мати мету і терпляче до неї йти. Доки ви не перестанете бути офіціантами, не навчитесь боротися й досягати, особисто для себе і для країни, доти нічого не буде.

Зараз ви читаєте новину «"Росіяни працюють з Україною минулого, а ми вже інші"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 182
Голосування Андрій Шевченко залишить збірну України після Євро-2020?
  • 1) так, разом з італійськими помічниками перейде до "Мілана"
  • 2) ні, захоче зіграти як тренер на Кубку світу-2022
Переглянути
Погода