Моріц ХОФМАН, 33 роки, художник. Народився в німецькому місті Мюнстер. В Україні живе 14 років. Закінчив Національну академію образотворчого мистецтва в Києві. Досконало опанував російську і міський сленг. Винаймає квартиру в столиці. Неодружений

У Німеччині я міг би жити на виплати по безробіттю, отримати квартиру, страховку. Але тоді я був би змушений увійти в їхню систему, відмічатись у центрі зайнятості, жити постійно у своєму містечку. У якийсь момент вирішив: мені від цієї держави нічого не треба.

Поїхав до Києва навчатися в художній академії - отримати класичну мистецьку освіту. Без цього майстром не станеш. У Німеччині, в Австрії класична графічна школа зникла ще в 1950-ті. А тут, слава Богу, збереглася.

На першій же перерві студенти-художники пропонують: "А не выпить ли нам водки?" Потім пацани косяк пропонували - вели за академію, і там накурювали. Все було по-людськи, як удома.

Зрозумів, що корупція - не завжди погано. Сядеш із викладачем, під горілочку поговориш, і заборгованості як не бувало

Швидко засвоїв слово "наєзд". Попервах спілкувався з інтелігентними. Потім  зустрів  людей із нижчим інтелектом. Як їх там? Гопніки! Запитували: "Ты че из Германии, да? А у вас телки как? Хуже чем в Киеве? А скажи че-нибудь по-немецки. Как по-немецки будет телка? Правда, шо наши все крадут? Да, наши крутые".

Друг порадив: щоб обрубити тупу розмову про німецьке походження, скажи: "По-немецки цацки-пецки, а по-русски бутерброд". І знаєте, подіяло. Якось відповів так, а дівчина сидить і кліпає очима: "Справді? Це так незвично звучить". Це покоління вже не дивилось "Республіку Шкід".

Найулюбленіша українська фраза - "йокалимене". Колись подорожував Карпатами своїм старим бусиком. Він часто ламався. Проїжджі водії зупинялися, пробували допомогти. У кожного, хто відкривав капот, першою фразою було: "Ну, йокалимене!"

Вашим дівчатам подобаються європейці. Тому я був дуже обережний, не хотів, щоб зі мною зустрічались тільки через те, що я - із Заходу.

В українських сім'ях звикли до старих порядків. Особливо в провінції. Не встигнеш оком кліпнути - дівчина встає, посуд миє, тарілки розкладає, чай подає. У німців чоловіки на кухнях із дружинами разом усе роблять.

Вразило, що хлопці поступаються дівчатам місцем, руку подають виходячи з автобуса, допомагають пальто зняти. У нас після 1970-х - панк-року і сексуальної революції - все це відійшло. Якщо дівчині стільчик у кафе підставиш,  образиться, наче ти до неї чіпляєшся. Ще й сексистом назве.

Зрозумів, що корупція - не завжди погано. Сядеш, із викладачем академії, під горілочку поговориш, і заборгованості як не бувало.

Українці знають як худобу зарізати, як своїми руками колодязь вирити. А німецькі села - це маленькі міста, де за м'ясом у супермаркет ходять.

×