"Коронація слова"

 

Десята ювілейна церемонія нагородження переможців конкурсу пройде в четвер, 10 червня, о 16.00. Літературний бал - о 20.00

Київ, виставкова зала ACCO International, просп. Перемоги, 40-б

Галина ВДОВИЧЕНКО, 50 років, письменниця, заступник головного редактора газети "Високий замок", здобула першу премію на "Коронації слова - 2009" за роман "Тамдевін":

- Приз 20 тисяч гривень пішов на допомогу друзям і придбання ноутбука.

За цей рік багато подорожувала й писала. Закінчую дитячу книгу, готовий новий роман. Зараз відкриваю для себе Україну. Вразили "Базальтові стовпи" поблизу села Берестовець Костопільського району на Рівненщині, претендували на визнання серед "7 чудес України".

Зранку до вечора в газеті, щодня видаємо на-гора новий номер. Пізно приходжу додому, і часом видається - ні на що вже не здатна. Але коли справді чогось хочеш, потрібно себе змусити почати. Через рік обернешся - за спиною вже готовий твір. Просто треба щодня це робити.

Одна жінка на зустрічі із читачами в місті Добромиль на Львівщині сказала: "Я живу, як ваша героїня Марія, яка корову доїть і на городі працює. Навіть книжок не читаю, бо не маю на це часу. Але почула, що ви написали книжку про нашу місцевість, тому купила. Я - ваш останній вовк, якого звати Гай". Жодна жінка ніколи в житті не говорила, що асоціює себе з вовком. Причому не альфа- чи бета-самцем, а останнім у зграї. Мені це так засіло в голові. Потім зрозуміла, що сім'я - це її зграя. Спочатку жінка думає про чоловіка й дітей. Зробить так, щоб усім було добре. Устряне в суперечку, як мій Гай між тими вовками, які починають гризтися. Краще хай на ній вимістять своє незадоволення. За дослідженнями, у зграї обов'язково є вовк, який уміє розрядити обстановку. Якщо вона так про себе подумала, то розуміє, що останній вовк може стати першим.

Найтеплішим був відгук керівника однієї харківської україномовної телекомпанії. Подзвонив і каже: "Свою дружину дуже люблю. Але коли прочитав вашу книжку, почав любити ще більше. Чому - не знаю".

Коли вже відправила роман на "Коронацію слова", стався містичний збіг. На початку травня серед лахів у своїй старій хатині біля Добромиля знайшла три вовчі шкури із таким же забарвленням, як у вовків із мого роману. Дописала цю історію у епілог до роману. Життя дописало.

Змінити назву "Замок Гербуртів" на "Тамдевін" запропонувала видавець Елеонора Симонова одразу після конкурсу. Каже, збиватимеш читача з пантелику - будуть думати, що це історичний твір. А він сучасний. Доки сумнівалася, побачила що в інтернеті вже написали, що на "Коронації" переміг історичний роман. Елеонора як у воду дивилася. Порадила назвати "Тамдевін" - так називається картина головної героїні - львівської художниці, яка прославилася в Санкт-Петербурзі.

"Тамдевін" вийшов накладом три тисячі, але вже додруковується. Кілька місяців гуляє в першій п'ятірці продажів видавництва "Нора-Друк". Лише за три дні роботи львівського форуму видавців продано тисячу примірників. Тому не вірю, коли кажуть, що сучасну українську прозу мало купують. На сході та півдні України бачу дуже великий інтерес. Справа не в мові. Якщо в людини книжка знайде відгук у душі, купить і пропонуватиме її друзям. У Запоріжжі та Харкові мені казали: "Ми в побуті розмовляємо російською, але українська література - це наше".

×