Про найпомітніші події 2011 року в українській літературі розповідає поет Віктор Неборак
Баранов замінив Яворівського
Дивний був з'їзд Спілки письменників, який мав два етапи й закінчився переобранням голови. Спроба Володимира Яворівського піти на третій термін нагадує намагання Кучми втретє стати президентом. Якби хтось серйозно запропонував офіційно продати майно Спілки, а гроші порівну поділити між її членами, більшість незаможних письменників, напевно, погодилися б. Така пропозиція поки що не надходить. Тому майно продається таємно й виникають спроби від цього пирога вхопити залишки. До літератури це не має жодного стосунку.
Содомора переклав Верґілія
Якби в нашій країні гуманітаристика була на належному рівні, то важливою подією в літературі мав би стати вихід у львівському видавництві "Літопис" поем Верґілія в перекладі Андрія Содомори. Книжка містить "Буколіки" й "Георгіки", без яких немислима європейська література. Переклад не замовляв жоден фонд, робота була ініціативою самого Андрія Олександровича. Українці - серед останніх, хто отримав переклад творів Верґілія сучасною літературною мовою. Це певний знак нашого прилучення до європейської традиції.
Зірвався тур Ліни Костенко
Книжка "Записки українського самашедшого" цікава тим, що Ліна Костенко намагалася осмислити нашу найближчу історію - з 2000-го до помаранчевої революції. Прози про початок тисячоліття в Україні зовсім небагато. Інша річ, що я очікував не вигаданих героїв, а прямої мови від самої Ліни Василівни. Майже половина книжки присвячена конспектові новинних стрічок. Із цього важко добути високу художність.
Скандал довкола турне стосується не тексту, а бажання нашої громади побути в аурі видатної письменниці. Літературні зустрічі - непогана справа, коли вони відбуваються на рівних. Коли ж письменник перетворюється на святого, а публіка - на прочан, це не демократично, хоч і харизматично. Коли інші, нелітературні чинники примушують людей чекати на цю прощу, а потім вони дізнаються, що зцілення не буде, бо цілитель не приїде - це велике розчарування.
Шкляр не отримав Шевченківської премії
Не до кінця розумію, Василь Шкляр - лауреат чи не лауреат Шевченківської премії? Якщо лауреат, який просто відмовився від грошового доважку, причому тимчасово, це мусить бути проговорено. Премію присудили. Президент нібито на прохання самого письменника не підписав указу про присудження. Якби Шевченківський комітет не погодився з таким указом президента, то мав би піти у відставку. Але цього не сталося. Отже - погодився?
Андрухович вирішив накласти свою біографію на власну географію
Роман "Чорний Ворон" насправді в продажу є років зо два. Ніяких особливих скандалів не було. Але потім Шкляр подбав, щоб розголос все-таки пішов. Інші тепер можуть брати приклад із нього, ризикувати й створювати галас довкола книжок. Але навряд чи вдруге вдасться дійти до рівня Шевченківської премії.
Марія Матіос зустрілася із президентом
Похід Марії Матіос до Віктора Януковича є доказом нашого пострадянського стану. За Союзу найвідоміші письменники зустрічалися з керівниками партії. Не уявляю, щоб Фітцжеральд чи Селінджер були на прийомі у президентів США, хіба приватно з ними бачилися. Очевидно, Марія Матіос вважає, що цей візит додає їй суспільної ваги. Якби запідозрила, що це робить її менш популярною серед читачів, то уникала б таких офіційних зустрічей. А шанувальникам таланту Марії Василівни було б цікаво дізнатися, про що вона насправді розмовляла з президентом.
Андрухович видав "Лексикон інтимних міст"
Це спроба писати інакше й компонувати книжку інакше. У нас і в "класичні" часи були письменники, які багато подорожували - наприклад, Пантелеймон Куліш, Марко Вовчок, Леся Українка. Але вони не надто зосереджували увагу на подорожній прозі. Її все ще бракує нашій літературі. Те, що Андрухович вирішив накласти свою біографію на власну географію, - цікаво й несподівано.
Вийшла антирежимна книжка Бойченка
З'явилося багато антологій - поетичні, прозові, зокрема футбол, збірки інтерв'ю - з Олесем Ульяненком і з різними письменниками Ірини Славінської. Це ознака завершення певного періоду. Минули 20 років незалежності. Хочеться побачити, що сталося за цей час, підсумувати. Виділив би збірку есеїв Олександра Бойченка "Аби книжка" - дуже класна публіцистика, забарвлена індивідуальним стилем - кусючим, іронічним. Це - одна з найантирежимніших книжок. У деяких моментах мені аж дух перехоплювало. А таке зі мною останнім часом трапляється нечасто.
Письменники ставали блоґерами
Популярність блоґерів свідчить про зміну бажань публіки. Читач зараз не потребує довгих розлогих історій. Хоче блискучого щоденного реагування певної особи на події. До того ж не кожен може придбати книжку за 40-60 гривень. Економічна ситуація зараз виглядає безпросвітною.
Щоб література розвивалася, людям треба мати більше зайвих коштів і вільного часу. Поки що говорити про якийсь розвиток на рівні жанрів і стилів - розкіш. Бо література не може бути успішною в державі, яка не виконує соціальних зобов'язань перед населенням. Існує тенденція до згортання видавничого ринку. Найактивніші письменники далі йтимуть у блоґери. Мабуть, буде запит на гострі політичні тексти. Експериментальною літературою цікавитимуться все менше. Якихось авангардових проривів найближчим часом не передбачаю. Речення, довше 10 слів, важко прочитати й ще важче зрозуміти.
Про книги 2012-го розповідають їхні автори
"Моє життя: від померлого до загиблого діда", Лариса Денисенко, 38 років
- Діда-нациста головної героїні німкені Марти вважали загиблим в Україні 1943-го. Від нього лишилися дивні єврейські речі: капелюх із пейсами, Біблія, самовчитель з івриту і кілька незрозумілих малюнків. Марта вірить, що дід відчув провину за нацистські переконання та відрікся від ідеології. Вирішує довести це й їде в Україну. Роман писала понад два роки. Аналізую у ньому ментальність німців, українців і євреїв.
Збірка есеїв "З мапи книг і людей", Оксана Забужко, 51 рік
- Метафора взята від Генрі Міллера. Казав, що книжки та людей, які змінили його життя, зобразив би у вигляді кімнати з двома стінами. На одній - зоряна мапа книжок, на другій - зоряна карта особистостей. Це спроба укласти мою мапу.
"Львівська гастроль Джимі Хендрікса", Андрій Курков, 50 років
- Головний герой заробляє гроші вночі. Цікавиться урологією і народною медициною. Вирішує витрушувати з клієнтів ниркове каміння, катаючи поганими львівськими дорогами. Клієнти йому платять євро, доларами та рублями. Закохується в дівчину з обмінника валют. Вона завжди носить високі рукавички, бо має алергію на гроші.
"Той, хто не стріляв", Ірен Роздобудько, 49 років
- Не всі погані по той бік паркану. Герой - молодий "беркутівець". Охороняє парламент, наприклад, від чорнобильців, які протестують. Його мама - сама інвалід Чорнобиля. І що йому робити? Під час помаранчевої революції у хлопців сльози по щоках котилися. Цікаво довести мого героя до стану, коли усвідомить, що не може стріляти в свій народ.
"Художня історія України в картинках", брати Віталій та Дмитро Капранови, 44 роки
- Історія України - суцільний набір фактів із величезними темними дірами. Наша книжка буде літературною версією історії, яка все з'єднає в одну струнку лінію. Наприклад, наслідком збройної боротьби УПА було не тільки недопущення голодомору 1947-го. Це частково посприяло й тому, що Україна стала членом ООН. І саме тому при розвалі Союзу нашу незалежність швидко визнали. Стрижнем книжки стане мапа сучасної України. На неї накладатимуться землі, що входили й виходили з її складу. Ще будуть портрети-комікси головних історичних персонажів. Їх малюватиме Юрко Журавель із гурту "От Вінта".
"Хліб із хрящами", Михайло Бриних, 37 років
- Це - роман жахів. Одночасно змусить сміятися й відчувати фізіологічну огиду. Люблю зомбо-треш, симпатичний жанр. У світі це - ціла субкультура. Сюжет для роману про зомбі не такий уже й важливий, але основна дія така: в українському селі відбувається дивна фігня. Мерці почали вилазити з могил і хавати селян.
"Зірковий час "Мишкових мишей", Галина Вдовиченко, 52 роки
- Це - друга частина дитячої книжки "Мишкові миші" про рок-гурт з однойменною назвою. У групи з'являється піарниця на ім'я Зірка. Каже, що гурту не вистачає реклами, позитивного іміджу. Миші ходять на всілякі тусівки, дають купу інтерв'ю. Коли приходить час концерту - ганьбляться. Працювати треба, а не піаритися.
2 
1
Коментарі