40 картин з етнічними мотивами від 10 сучасних живописців зібрали в київському "Мистецькому Арсеналі". 14 травня тут відбувся дипломатичний прийом "Українські амазонки". Шість картин із серії "Мотанки" представила Марта Пітчук з Івано-Франківська
Побачила уві сні дівчину, в якої одяг весь пливе. Ще точно не зрозуміла, чи вже заснула, – і відчула, як рухається ця шерсть. Тоді ще не знала про існування цього вбрання – ґуні. Почала шукати – і таки знайшла. Ґуня – це тип тканого з вовни верхнього одягу, зараз дуже стильного. Намалювала їх ще до того, як це увійшло в моду.
Моє життя ділиться до серії "Мотанки" – і після. Пишу їх майже три роки.
Історія "Мотанок" почалася з того, що знайшла чільце. У прямому сенсі знайшла – у старій хаті. Це традиційний гуцульський головний убір. Доти думала, що чільце – щось такого вигляду, як на базарі продають, із пластмасовими квіточками. Я ж натрапила на давнє металеве. Дуже здивувалася. Думала, раз знаю, що таке тобілка (гуцульська шкіряна торбина з орнаментом, яку носять на ремені через плече. – Країна), намітка, чільце, то вже така мудра. А тут виявляється, що чільце може бути різним. А я живу тут і не знаю, які були головні убори в українських горян.
Стала шукати регіональні особливості. В гуцульській мотанці хустка – верховинський стиль зав'язування – називається "з гушками". Гушку намотували на руку, коли пряли. Ця шерсть на ґуні підтримується хусткою і закручується до центру, щоби вся увага глядача була на неї. А все довкола обертається навколо лиця, рук. У дівчини на руках – чорні нігті. Цим хотіла показати, що вона не десь у минулому, а теперішня, жива. На намисті має зґарди (старовинні гуцульські шийні прикраси, часто з нанизаних латунних або мідних хрестів. – Країна).
У картинах поєдную минуле з сучасним. Мотанка – прадавній український оберіг. Лялька попередніх століть зливається в одне ціле із жінкою з плоті й крові. Така мотанка уже не предмет, а особистість – зі своїми думками й поглядами. Вона – втілення минулого, що ожило.
Хотіла втілити ідею, що українки непокірні. Жваві, з характером. Непрості. Вони всі трохи мольфарки. У мене є гуцульське коріння. Може, воно так впливає.
Суть мотанки в тому, що маЮТЬ бути прихованІ лице Й руки. Але у своїх образах не ховаю все до кінця. Бо через руки можна показати характер. Буває, додаю на них легенький орнамент.
Усі картини написані на чорному фоні, це надає їм більшого контрасту й динамічності. Техніку на висвітлення зображення запозичила з темперного іконопису. Рух мазків циклічно закручує полотно, акцентує на основних елементах. На полотнах передані вітер, непокірність як відбиток характеру зображеної жінки. Кожен образ – вольовий, гордий, заглиблений у себе.
У героїнь серії "Мотанки" закриті лиця, але насправді кожна має обличчя. Прописую повністю – з повіками, зіницями. Роблю готовий портрет, а потім закриваю його – щоб мотанка мала душу, характер, навіть якщо його не видно.
Усього "Мотанок" близько 20 картин. Є Гуцульщина, Західне Поділля з борщівською вишивкою. Буковина – у сорочці Заставнівського району Чернівецької області. Має багато яскравих квітів. Кольори живі і смачні, нетипові поєднання синьо-фіолетово-рожевих. Рукави в неї широкі, не стягуються на зап'ястях. Із них випливають риби. Хустку має таку, наче вона сама Золота Рибка.
На мотанці з Полтавщини зобразила вишите дерево життя, що наполовину ожило. Це жінка, яка переростає в рушник. На одній частині є пташка, квіти. А на другій вони ожили: квіти розцвіли, пташка збирається летіти. Є ще соняшник, жінка сама розділяється на нитки, а потім вплітається в килим. Хотіла показати круговерть життя.
Їжджу по селах, шукаю дивні, нестандартні головні убори й давні сорочки. Читаю про них у книжках та інтернеті. Щоразу, коли здається, що все вже бачила, знаходжу інакшу сорочку.
4 
35413
Коментарі