З 8 серпня
Першою українською попзіркою називають співака Назарія Яремчука автори документального фільму "Яремчук: Незрівнянний світ краси". Через спогади близьких, особисті щоденники, хроніки та сімейні архіви розповідає про життя і творчість виконавця, зокрема про участь у гурті "Смерічка", перемогу на першому радянському конкурсі "Пісня-71" із "Червоною рутою", загибель композитора Володимира Івасюка, виступи в Чорнобилі для ліквідаторів, закордонні гастролі.
Робота над проєктом тривала у 2021–2023 роках. Ініціаторкою стала донька Назарія, співачка Марія Яремчук, 31 рік. Окрім неї, про шлях артиста в кадрі говорять удова Дарина, колеги й учасники ВІА "Смерічка". А про його культурний внесок і феномен вітчизняної естради 1970–1980-х – музичні експерти. У стрічці вперше звучать уривки зі щоденників Яремчука, які використали для закадрового тексту.
– Сьогодні як ніколи важливо повертатися до історії та знаходити своїх героїв, зберігати про них пам'ять і переосмислювати. Цей фільм – подорож життям світлого, красивого й талановитого артиста, – каже продюсер Максим Сердюк, 29 років. – Під час прем'єри на кінофестивалі "Миколайчук Open" у Чернівцях більшість глядачів була у сльозах, а наприкінці дякували й аплодували стоячи кілька хвилин. Тоді зрозумів, що ми зробили потрібну та своєчасну роботу. Хочеться, щоб якомога більше людей подивилось і зрозуміло, яку спадщину співак по собі залишив. Щось буває модне чи актуальне певний період. Але Назарій Яремчук, його особистість і музика – поза часом.
Прокат фільму "Яремчук: Незрівнянний світ краси", режисер Артем Григорян
10, 26 серпня
Свій другий "Оскар" японський режисер, 83-річний Хаяо Міядзакі, отримав цього року за 12-й мультфільм "Хлопчик і чапля". За сюжетом, герой втрачає матір під час Другої світової та потрапляє у фантастичний світ, який ділять живі та мертві. Музику до стрічки написав 73-річний Джьо Хісайші. За 40 років співпраці він створив саундтреки для всіх, крім однієї, робіт Міядзакі. Вибрані композиції виконає львівський симфонічний оркестр Lumos Orchestra під орудою диригента Романа Кресленка. Прозвучать фрагменти з аніме "Віднесені привидами", "Принцеса Мононоке", "Навсікая з Долини вітрів", "Мій сусід Тоторо", "Вітер дужчає" та інших творів анімаційної студії "Ґіблі".
– Один із найвидатніших анімаційних режисерів Хаяо Міядзакі – автор казок, що однаково цікаві й малим, і дорослим, – говорить скрипалька, художня керівниця Lumos Orchestra Діана Коваль. – Шедеври маестро сповнені глибоких сенсів, роздумів про життя, смерть, природу, творіння, любов. Його історії повчальні та пронизані добром. Музику з них вважають за честь виконувати найкращі оркестри світу. В Україні ж звучить уперше.
Мелодії Джьо Хісайші сповнені ностальгії, світла, яскравих образів, неймовірної романтики та карколомних віртуозних елементів. Вони наспівні, легкі й можуть осісти в голові на весь день. Та любимо композитора не лише за це. Саме його музика вдихнула душу в культові твори. Вона стає провідником крізь світи, радником, помічником і сяйвом надії.
Повна назва колективу – Lviv Unique and Magical Orchestra of Soundtracks. Називають себе ґік-оркестром і грають саундтреки фільмів, серіалів, відеоігор. За 14 років існування мають у репертуарі понад 800 композицій у власному аранжуванні. Серед інших тематичних концертів – "Гаррі Поттер", "Володар перснів", "Гра престолів", "Зоряні війни". Прем'єра "Музики світів Хаяо Міядзакі" відбулася цього квітня у Львівській національній філармонії.
Концерт симфонічного оркестру Lumos Orchestra
"Музика світів Хаяо Міядзакі"
10 серпня, 19:00, Київ, Міжнародний центр культури і мистецтв, Алея Героїв Небесної сотні, 1
26 серпня, 19:00, Львів, Львівська національна опера, просп. Свободи, 28
До 11 серпня
Першу персональну виставку в Києві львівського скульптора, 81-річного Ярослава Мотики, присвячено темам тілесності, близькості, еротизму й сексуальності. Містить скульптурні роботи 2023–2024 років – камерну пластику із зображенням оголених фігур.
– Жива легенда Ярослав Мотика – це сама творчість, мудра енергія та відкрите джерело натхнення, – каже куратор, засновник культурного холдингу "Гудімов артпроєкт" Павло Гудімов, 50 років. – Трошки еротичне – так сам Ярослав влучно говорить про пікантне й водночас бажане й інтригувальне в мистецтві. Спираючись чи то на міфологію, як-от сюжети про викрадення Європи, Леду й лебедя та трьох грацій, чи то на звичайне чуттєве й людське, Мотика ніколи не приборкував у собі жаги до тілесного. Здебільшого ручне ліплення з шамотної глини, грубі маси й виразність експресії та небажання вигладжувати поверхню робить його скульптури максимально сучасними та монументальними. Окремою лінією експозиції є тематичні рисунки автора, які він із легкістю виконує між скульптурними сесіями.
– Коли Павло Гудімов запропонував зробити еротичну виставку, я вже мав трохи таких робіт, а потім почав створювати більше, – говорить Ярослав Мотика. – Одна з них у динамічних формах передає багатство жіночої природи. Це пропозиція для фонтана, який можна поставити в парку, приблизно 2 метри заввишки. Героїні скульптури тримають над головами ківш, з якого по їхніх тілах спливає вода. Вони обливаються й радіють цьому джерелу життя, завдяки якому виросли такі міцні. Вирішив, наскільки вистачає таланту, оспівати жіночу красу. Мені здається, це такий ідеал для скульптора – виліпити гарну оголену жінку.
Виставка Ярослава Мотики "Трошки еротичне"
Київ, артцентр "Я Галерея", вул. Хорива, 49Б
До 17 серпня
– Перша присвячена сучасному танцю виставка в національному музеї – велика подія для цього мистецтва в Україні, – каже хореограф, співорганізатор проєкту "Танець у зоні війни?" Віктор Рубан, 40 років. – Якщо сучасні художники багатьом знайомі, то хореографи майже не відомі широкому загалу. Принаймні з творчістю деяких можна ознайомитися на цій виставці.
У проєкті взяли участь 10 представників сучасного танцю з Києва та Львова: Віктор Рубан, Алла Шляхова, Крістіна Шишкарьова, Лариса Венедиктова, Людмила Мова, Марія Сало, Микита Кравченко, Світлана Олексюк, Таїсія Тимофєєва та Христина-Марія Слободянюк. Британські фотографи Марія Фалконер і Пол Гіл запропонували їм відповісти на запитання "Як танцювати в зоні війни?" мовою тіла й рухів. Митці обирали локації для знімання, що відповідають їхньому власному досвіду переживання російського вторгнення. Це парки, вулиці, місця, де відбувалися заняття з військовими чи цивільними тощо.
В експозиції – 20 світлин, знятих навесні 2023 року, а також відео, що об'єднало практики всіх учасників. У саундтреку музикант Григорій Семенчук використав, зокрема, реальні звуки стрілянини, сирен, ракет і танків. Прем'єра проєкту відбулася минулого серпня в межах мистецького фестивалю в Единбургу. Після Києва у вересні його презентують у львівському Палаці культури ім. Гната Хоткевича.
– Травма живе в тілі, воно першим відображає накопичений стрес, – продовжує Віктор Рубан. – Танець – мистецтво, найближче до тіла. Тому природно, що хореографи, долаючи стрес і труднощі, знаходять несподівані форми підтримки в танцювальних практиках. Можуть допомагати на тілесному рівні не лише собі, а й іншим. З початку повномасштабного вторгнення вони організовують практики групової соціальної взаємодії та проводять терапевтичні сесії для військових і переміщених осіб. Наприклад, Алла Шляхова робила ігрові імпровізації у Львові, щоб налагодити взаємодію між переселенцями та місцевими. Микита Кравченко розробив для занять у Львові нову практику статичного руху. Завдяки їй людина через звичайне стояння і самоспостереження відновлює відчуття контакту з власним тілом, що втрачається під час постійного стресу. А Крістіна Шишкарьова створила в Києві "тактичну хореографію" – систему розвитку руху, яка допомагає готувати солдатів до бойових дій.
Мультимедійний проєкт "Танець у зоні війни?"
Київ, Національний художній музей України,
вул. Михайла Грушевського, 6
17–18 серпня
-– 9 березня 2014-го вперше поїхала в село Моринці, в якому народився Тарас Шевченко. Зрозуміла, що це місце сили з позитивною енергетикою, де варто зробити хоча б маленький захід, – говорить філологиня, засновниця фестивалю Тараса Шевченка "Ше.Fest", 35-річна Юлія Капшученко-Шумейко. – Того року відзначали 200-річчя з дня народження Кобзаря. В Україні проводили виставкові проєкти й читання, але не було жодного присвяченого йому фестивалю. На першу подію приїхала приблизно тисяча людей. Спочатку я просто хотіла відсвяткувати ювілей, однак отримала багато вдячних відгуків, тож вирішила продовжувати. 2021-го фестиваль відвідали 14 тисяч українців.
Із самого початку ми хотіли показати нешаблонного Тараса Григоровича, молодого й наближеного до сучасності. Він закарбувався в поважному образі, бо були такі часи, виклики, стиль. Але мав молоду енергію, сильний дух, оптимізм. Гасло цьогорічного фестивалю – "Всесвіт Шевченка". Наше бачення: Тарас – це Україна, а його ідеї – про боротьбу та перемогу, до якої ми довго йдемо.
Працюватимуть 10 локацій: музична й театральна сцени, просвітницька, художня, дитяча галявини, фольксцена, ярмарок майстрів, територія їжі, наметове містечко, екскурсійні шевченківські місця. Гостей пригощатимуть улюбленою стравою поета – борщем із карасями.
– Зазвичай на фольксцені виступали місцеві аматорські гурти. Цього разу хочемо показати їм високий рівень народного мистецтва, тож запросили і професійні колективи з Києва. Хедлайнерами цієї локації будуть "Шум'я" та "Кралиця", – продовжує Юлія Капшученко-Шумейко. – На музичній сцені виступатимуть гурти, для яких теж близька народна традиція. Приїдуть "Хорея Козацька", "Ярра", "Кому вниз" і співак Юрій Йосифович.
На театральній сцені вперше гратимуть столичні професійні театри. Театр юного глядача привезе поетичну постановку режисерки Катерини Чепури "Вусата зустріч", присвячену особистості Шевченка, а Київський академічний театр ляльок – "Украдене щастя" Тетяни Авраменко за п'єсою Івана Франка, першого серйозного дослідника творчості Кобзаря.
Мистецький фестиваль "Ше.Fest"
Моринці Звенигородського району Черкаської області
До 21 серпня
– Термін "Закарпатська школа живопису" виник наприкінці 1950-х, – розповідає кураторка, мистецтвознавиця Олена Боримська, 63 роки. – Кілька масштабних виставкових проєктів художників цього регіону відбулося в Києві та Москві 1956-го до 10-річчя приєднання Закарпаття до Радянського Союзу. Тоді, коли панували жорсткі канони соцреалізму, це був неймовірний живопис із яскравим колоритом. Радянські мистецтвознавці звернули на нього увагу й дали назву "Закарпатська школа". Уперше робимо її масштабний огляд за 100 років.
Характерною рисою цієї мистецької школи є пленерний живопис. Нині вже усталена практика виникла на території України, саме на Закарпатті, на початку XX століття. Ще одна особливість – у тому, що багато авторів зверталося до етнічних і фольклорних мотивів. Головним жанром став пейзаж, який давав змогу уникнути обмежень соцреалізму. Міські та сільські краєвиди відображають красу Карпат у різні пори року.
На виставці маємо й окремий зал нонконформістів Павла Бедзіра, Єлизавети Кремницької, Ференца Семана. Вони практикували авангардні інновації, творили нефігуративне мистецтво. Мало хто знає, що нонконформізм, або ж андеґраунд, виник не в Одесі в 1960–1970-х, а в закарпатській школі.
Традиції школи заклали випускники Будапештської академії мистецтв Йосип Бокшай та Адальберт Ерделі, які 1927 року відкрили в Ужгороді перший заклад для митців – приватну Публічну школу малювання. Її вихованцями були майбутні корифеї живопису Андрій Коцка, Ернест Контратович, Золтан Шолтес та інші. 1931-го художники об'єдналися в Товариство діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі під головуванням Ерделі. Наприкінці 1930-х на Закарпатті сформувався потужний творчий колектив, який прагнув розвивати національне мистецтво, вийти на європейський рівень і розбудовувати систему художньої освіти за закордонним взірцем. Після приєднання до Радянського Союзу мистецтво краю зберігало свою самобутність.
В експозиції зібрано 109 картин майже 30 художників різних поколінь – від 1920-х до сьогодення.
Виставка "Закарпатська школа живопису"
Київ, Національний музей "Київська картинна галерея", вул. Терещенківська, 9
До 25 серпня
З 2007-го працює над проєктом "Голоси" київський художник, 62-річний Андрій Блудов. У творчості поєднує різні стилі, зокрема накладання живопису на техніки друку. В основі картин – автентичні фотографії українців початку ХХ століття. Автор переносить їх на полотна, доповнює різноманітними орнаментами, приховує за нашаруванням кольорів, оздоблює сучасними елементами живопису. Цикл із понад 170 робіт репрезентує українців із різних регіонів, розкриває національну історію та ідентичність через образи тогочасних селян.
– У той період багато людей фотознімок робило лише раз у житті. Це була надзвичайна подія, до якої довго готувалися, за яку дорого платили та яку намагалися зробити якомога урочистішою, пам'ятною. Обличчя в селян незвичайні, нетутешні. Чи то від боязні спалаху, чи то від відчуття трагізму ХХ століття. Мали вигляд дещо похнюплений. Вони – як прибульці. У цьому якесь особливе наповнення моїх творів, – каже Андрій Блудов. Його персональна виставка представляє майже 30 робіт, здебільшого 2023–2024 років, а також деякі ранні полотна циклу.
Ідея створення картин на основі старовинних світлин прийшла під час перегляду сімейного альбому. Спочатку художник використовував родинні знімки, потім фотографії зі столичного музею Івана Гончара, а далі архівами стали ділитися друзі та знайомі. З розвитком проєкту змінилися образи й кольори робіт. Живописець почав трансформувати й сучасні фото. До зображень додає атрибути сьогодення, зокрема військові елементи.
– Проєкт "Голоси" – один із наймасштабніших у творчості Андрія Блудова, і це визначні полотна. Поєднання старовинної фотографії з особливими художніми техніками, характерними саме для цього автора. Автентика й сучасність, національна самоідентичність і мотиви сьогодення. Обличчя наших предків, що говорять виразніше за голоси, – додає колекціонер, співвласник консалтингової компанії Vakulenko Art Consulting Владислав Вакуленко, 39 років.
Виставка Андрія Блудова "Голоси. Альбом"
Київ, галерея Vakulenko Art Consulting, вул. Костельна, 8
28 липня
У Черкасах відбудуться інклюзивні змагання "Звитяга Нескорених". До участі запрошують військових і ветеранів.
Спортивний захід проведе компанія МХП спільно з громадською організацією "Федерація стронгмену України" у межах програми реінтеграції військових та ветеранів "МХП Поруч", за підтримки Благодійного фонду "МХП-Громаді".
"Звитяга Нескорених" – один із кроків для повернення ветеранів війни до цивільного життя. Адже спорт сприяє комунікації, допомагає якнайшвидше повернутися до активного суспільного життя, збагачує новими знайомствами, навичками, безцінним досвідом, спонукає ставити перед собою цілі й досягати їх.
Ветерани змагатимуться в чотирьох видах спорту: жим лежачи, веслування на тренажері, аеробайк та ривок гирі.
Інклюзивні змагання "Звитяга Нескорених"
28 липня, Черкаси
До участі запрошують військових і ветеранів
До кінця 2024 року
– Називати повернуту в Україну колекцію скіфським золотом некоректно, – каже археолог, провідний науковий співробітник Національного музею історії України Юрій Полідович, 60 років. – По-перше, є експонати з найрізноманітніших матеріалів: золото, бронза, коштовні та напівкоштовні камені, кераміка, дерево, скло. Артефакти із золота – це переважно прикраси, пластинки-нашивки на одяг чи головні убори. Насправді для науковців найцінніші предмети з дерева, які вкрай рідко знаходять під час розкопок. Перлиною виставки є залишки лакованих китайських скриньок із поховань у некрополі скіфського городища Усть-Альма в Бахчисарайському районі Криму. Цим відреставрованим виробам приблизно 2 тисячі років, і подібних у світі немає.
По-друге, не всі знахідки належали скіфам, які жили у V–IV століттях до нашої ери. Частина експонатів пов'язана з пізньоскіфською державою, коли на території Криму жило змішане населення. Ще є предмети, що стосуються давньогрецьких міст, а також готів і гунів, які прийшли наприкінці IV століття нашої ери. Тобто показуємо розмаїття культур і народів, що жили на території півострова від V століття до нашої ери до VII століття нашої ери.
До експозиції увійшли експонати з Національного музею історії України та чотирьох кримських закладів – Центрального музею Тавриди, Керченського історико-культурного заповідника, Національного заповідника "Херсонес Таврійський" та Бахчисарайського історико-культурного заповідника. Це речі, знайдені протягом ХІХ–ХХІ століть під час археологічних досліджень Криму. 2013 року колекцію вперше вивезли за кордон, представили її в Бонні й Амстердамі. Після завершення виставок 2014-го в Україну повернули лише 19 експонатів, а на 565 предметів через кримські заклади претендувала Росія. Судова справа тривала дев'ять років. 9 червня 2023-го Верховний суд Нідерландів відхилив касаційну скаргу окупованих музеїв, а артефакти передали нашій державі.
Виставка "Скарби Криму. Повернення"
Київ, Скарбниця Національного музею історії України, вул. Лаврська, 9, корпус 12
Передплатити журнал "Країна" можна за посиланням
3 
1
Коментарі