Ексклюзиви
Середа, 20 квітня 2011 16:15

"На стадіоні стаєш містичним тілом своєї команди" - Ганс Ґумбрехт

Чому спортивні змагання популярні?
- Сучасним людям бракує моментів інтенсивності. У Середні віки спортом займалися лише представники вищого класу, бо мали на це час. Решті людей жилося дуже важко, вони й без спорту щодня тренували м'язи. Вихідний присвячували духовним вправам. А зараз ми використовуємо вихідні, щоб хоч якось повправляти наші тіла. Вони стають дедалі немічнішими, бо більшість проводять дні перед екраном комп'ютера.
Командні види спорту та, скажімо, бокс, популярні з різних причин. На футбольному матчі люди найбільше очікують цікавої, непередбачуваної гри. Натомість чарівність боксу - у спогляданні того, як людина протистоїть смерті, небезпеці бути знищеним. Недаремно світові чемпіони, які ніколи не програвали, популярними не ставали. Мухаммед Алі прославився, лише коли програв бій із Джо Фрезером.

Брати Клички майже не програють, але їхню гру вважають надто раціональною.
- Клички добре підготовлені до кожного бою, тож ризику знищення для них не існує. Їхня проблема - у відсутності гідних супротивників. Зараз не найкращі часи для боксу. У Німеччині він надто "чистий", а у США й Британії - геть занепав.

Які ще види спорту переживають кризу?
- Ті, в яких складні правила. Наприклад, регбі, яким займається мій син. Глядачі часто просто не розуміють, що відбувається на полі - хоча сам вид спорту дуже цікавий. Переживає кризу хокей: гравців, яких можна назвати видатними, замало. Хокеїстам платять неймовірні гонорари, але доходи від продажу квитків цих витрат не компенсують. Можна збільшити розмір стадіонів, але тоді хокейну шайбу багато глядачів просто не побачать.
П'ять років тому видатних гравців бракувало й у футболі. Та зараз є Кріштіану Роналду, Ліонель Мессі. У кожному виді спорту мають бути протагоністи, з якими його можна асоціювати.

У 1990-х африканські команди робили на полі таке, що зараз рідко побачиш. Сучасний футбол менш видовищний?
- Футбол 1970-1980-х справді був цікавіший. Але відтоді спортивна підготовка перед матчем неймовірно зросла. Жодна команда того часу не виграла б у посередньої сучасної - настільки теперішні гравці швидші й сильніші. Тоді футболісти тренувалися двічі на тиждень, нині - двічі на день. Усе життя присвячують професії, більше ні на що не мають часу. Ось чому сучасний футбол раціональніший. Тренер німецької збірної розповів мені, що кількість задіяного у футболі персоналу за останні десятиліття зросла в кілька разів, гра подорожчала. Африканські країни витрачати багато грошей на футбол не можуть, і це впливає на рівень гри. Команди звідти нині набагато далі від Кубка світу, ніж 15 років тому. Хоча я завжди вболівав за Африку. Звідти походять найталановитіші футболісти, які вміють грати спонтанно.

Дехто не дивиться футбол, бо тяжко переживає поразку улюбленої команди. Головне для глядача - перемога?
- Бажання відчути радість перемоги спонукає спортсменів змагатися, а глядачів - уболівати. Але загалом значення перемоги у спорті перебільшене. Харизма багатьох славетних команд і спортсменів ґрунтується на трагічних поразках. У другій половині 1950-х угорська збірна з футболу мала перевагу над усіма іншими командами світу. Не лише через тривалу серію переможних матчів, а й через витончений стиль гри, низку талановитих гравців. 1954 року в першому раунді чемпіонату світу з футболу Угорщина розгромила Німеччину з рахунком 8:3. Але якимось дивом Німеччина подолала відбірний етап і через два тижні знов зустрілася з Угорщиною у фіналі. І перемогла - 3:2. Свою епічну поразку сучасні угорці вважають провісницею трагедії 1956-го, коли радянські танки придушили рух за національну незалежність на вулицях Будапешта.
Усі, хто пам'ятають той матч, говорять про тогочасну команду Угорщини зі співчуттям і пошаною.

У чому причина агресії футбольних фанатів?
- Кубок світу з футболу у Франції 1998 року показав: типові психосоціологічні пояснення не працюють. Хулігани, що влаштовували бійки та руйнували все на своєму шляху, не були пригнобленими пролетарями, які в такий спосіб виплескували свою злість. Найчастіше фанати - освічені люди, сп'янілі від спільного емоційного досвіду. Я добре їх розумію. Захоплений перемогою чи засмучений поразкою, я ніколи не почуваюся тверезим, навіть коли й зовсім не пив алкоголю. Тому завжди паркую машину за 10-15 хвилин від стадіону. Щоб трохи охолонути перед тим, як сісти за кермо.

Чим відрізняються перегляд матчу по телевізору та безпосередньо на стадіоні?
- По телевізору можна більше побачити, а також почути коментарі. Два роки тому я мав написати огляд фіналу Ліги чемпіонів між "Барселоною" та "Манчестер Юнайтед". Міг полетіти на гру в Рим, та не зробив цього, бо хотів отримати інформацію з різних боків. На стадіоні цього не відбулося б.
Але ходити на стадіон я дуже люблю. Там "втрачаєш" себе, стаєш частиною спільноти. Так само, як християнську церкву в теології називають тілом Христа, на стадіоні стаєш містичним тілом своєї команди. Починаєш обійматися з людьми, яких ніколи в житті не бачив. Обожнюю такі моменти.

Спорт має ще щось спільне з релігією?
- Релігія завжди стосується трансцендентного, потойбіччя. А спорт є святом земного та сьогочасного. На відміну від релігії, він стосується не вічності, а краси моменту. Не думаю, що спорт заміняє релігію, адже її місце не порожнє. Віра повертається в інших формах. Наприклад, у Німеччині католики майже не ходять до церкви. Та коли приїздить Папа Римський, починається справжнє безумство: чотири-п'ять мільйонів людей починають молитися разом.

У книжці "Похвала красі спорту" ви пишете майже про всі види спорту, від регбі до сумо. Чи є такі спортивні дисципліни, що видаються вам нецікавими?
- Мене не захоплюють синхронне плавання, фігурне катання, гімнастика, стрибки у воду. Їх вважають найбільш естетичними видами спорту, проте в них рідко щось трапляється. У гімнастиці наперед відомо, що має зробити вправний гімнаст. Це просто програма, яку слід виконати.
Взагалі-то я справжній фанат. Лише на хокейні матчі щороку витрачаю 12 тисяч доларів. Загалом це 60 матчів, але ж купувати треба два квитки, щоб не сидіти самому. 10 днів на рік викладаю в університеті Манчестера, й, за контрактом, маю право підлаштовувати цей час під розклад англійської прем'єр-ліги. У найближчій програмі в мене матчі "Манчестер Сіті" проти "Ліверпуля", "Манчестер Юнайтед" проти "Фулхема" й "Челсі", а також одна гра з регбі. Чотири матчі за 10 днів.

Підтримуєте заборону в Іспанії кориди?
- Не бачу нічого поганого у використанні насильства за певних правил. Бокс, американський футбол, хокей - теж дуже жорстокі ігри. Цікаво, що люди, які добре знаються на кориді, цінують биків більше за тореадорів. Більшість прихильників цього спорту селяни, а вони люблять тварин. Моя перша дружина була іспанкою. Чоловік її сестри розводив toros de lidia, бойових биків для кориди. Своїх тварин він обожнював, і коли ті помирали - не сумував, а пишався ними. Втім, навіть якщо кориду не заборонять, вона все одно приречена. Її заборонили відвідувати особам до 21 року, уже не показують по телевізору.

Про зникнення яких видів спорту шкодуєте?
- ФІФА поводиться імперіалістично, намагаючись зробити футбол панівним видом спорту в кожній країні. Але ж у південній півкулі традиційно найпопулярніше регбі. У Пакистані та східній Індії - крикет. Також в Індії поширений хокей на траві. Я люблю футбол, але ненавиджу футбольний імперіалізм.

Які матчі викликали в вас сльози?
- Гра, під час якої я ревів як дитина, відбулася 1970 року: півфінал Кубка світу з футболу, Німеччина проти Італії. Дехто вважає, що це найкращий матч в історії. Пішов додатковий час, коли не можна міняти гравців. Двоє німецьких футболістів грали зі зламаними руками. Італія виграла - 4:3. У мене тоді була наречена-американка. Не могла зрозуміти, чому я ридаю. Думала, збожеволів.

Що це у вас на зап'ястках?
- Мені подобається носити фєнєчки і браслети, хоч це й не личить професору. Це - браслетик німецького приватного університету Цеппелін у Фрідріхшафені. Ношу його на знак протесту проти того, що приватні навчальні заклади в Німеччині не можуть називатися Universitaеt - тільки англійським словом university. Другий браслет - від фундації велосипедиста Ленса Армстронґа. Коштує долар. Армстронґа якось звинуватили у вживанні допінгу. Я намагався захистити його в газетній статті. Написав: так, він уживав допінг, але робив це інтелігентно. За три тижні отримав від Армстронґа листа: "Усе, що ви написали, правда. Дякую за підтримку". Видно було, що він не читав моєї статті, бо фактично визнав, що вживав допінг. Якби я відніс листа адвокатові, заробив би мільйони.

 

Ганс Ульріх Ґумбрехт. 63 роки. Народився в німецькому місті Вюрцбурґ у родині хірургів. Навчався філософії в Парижі, Мюнхені й Констанці. Був учнем німецького філософа Ганса-Роберта Яусса, що, як з'ясувалося, служив у військах Waffen-SS. Дідусь Ґумбрехта теж обіймав у Третьому рейху високу посаду. Відчуваючи провину за історію фашистської Німеччини, 1989-го Ґумбрехт емігрував до США.


Викладає порівняльну літературу в університеті Стенфорда, а також у вузах Буенос-Айреса, Барселони, Кейптауна і Санкт-Петербурга. Автор більше десятка книжок, найвідоміші з яких "У 1926 році", "Продукування присутності" та "Похвала красі спорту". Вважає, що відчуття, які отримуєш від речей та явищ, важливіші за їхнє справжнє значення. Тому любить обійматися з усіма.


Одружений, має чотирьох дітей

 

Зараз ви читаєте новину «"На стадіоні стаєш містичним тілом своєї команди" - Ганс Ґумбрехт». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 637
Голосування Як оцінюєте судову систему після вироку Стерненку?
  • Судової системи в Україні не існує. Є телефонне право президента
  • Вбивця і викрадач людей Степаненко отримав те, що заслужив
  • Українська судова система – це Портнов
  • Хто такий Стерненко?
  • Мені байдуже. Я виїхав з країни, або планую це зробити
Переглянути