23 березня 1982 року під час візиту до Узбекистану з нагоди вручення республіці ордена Леніна генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв відвідав у Ташкенті авіаційний завод. Та спочатку цей візит скасували: зранку генсек побував на ткацькій фабриці, тракторному заводі, тож оточення вирішило, що він стомився. Охорону з авіаційного зняли й перекинули на інший об'єкт. Та дорогою до резиденції Брежнєв пожвавішав. Глянув на годинника й обернувся до Шарафа Рашидова - першого секретаря компартії Узбекистану:
- Час до обіду ще є. Ми обіцяли відвідати завод. Люди готувалися до зустрічі, зібралися, чекають нас. Негарно. Виникнуть запитання, почнуться розмови. Давай з'їздимо.
Юро, ти там нікому голови не рубай. Я сам винен
Начальник охорони генсека заперечив. Не допомогло - за 10 хв. колона рушила в бік авіазаводу. Працівники місцевої держбезпеки повернутися не встигли, а тим часом по заводському радіо терміново оголосили про приїзд керівника держави. Усі кинули роботу. У складальному цеху тисячі робітників полізли на риштування навколо недобудованих літаків. Коли генсек проходив під крилом одного з них, люди на "гальорці" пересувалися за ним. Крокви не витримали, і дерев'яний майданчик, прокладений уздовж літака, впав на Брежнєва, Рашидова й найближчий почет. Кілька охоронців, які не потрапили під завал, устигли підбігти й кілька хвилин тримали риштування. Якби не це - всіх унизу задавило б. Згори сипалися й сипалися люди. Начальник охорони вихопив пістолета і почав стріляти в повітря.
- Лежати! Усіх арештую! - кричав.
Зчинилася тиснява. Ворота цеху закрили. До вечора працівники КДБ допитували свідків. Версії про теракт чи замах не підтвердилися. Леоніда Брежнєва зі зламаною ключицею й подряпаним вухом доправили до лікарні.
"Багатьох потім познімали з посад. Цим репресії й обмежилися. Усі мовчали. Хоча поголос швидко розійшовся", - згадував один зі свідків. Інший пише: "Нікого не посадили. Єдине: покійного Хашимова із заступника генерального з кадрів (відповідального за режим) зробили головним над дитсадками". Обійшлося малою кров'ю, бо Брежнєв, оговтавшись, зателефонував тодішньому начальнику КДБ Юрієіві Андропову:
- Я тебе прошу, Юро, ти там нікому голови не рубай. Я сам винен. Приїхав без попередження, хоча мене й відмовляли.
Зламана ключиця не зрослася. Виник зсув кісток, як наслідок - проблеми з диханням і серцем. Це остаточно підірвало здоров'я Леоніда Брежнєва. У листопаді 1982-го, майже через вісім місяців, він помер.
Туберкульозну паличку назвали на честь її відкривача
24 березня 1882 року німецький лікар і мікробіолог Роберт Кох (1843 - 1910) виступив на вечірньому засіданні Берлінського фізіологічного товариства із сенсаційним повідомленням: йому вдалося виділити бактерію, що спричинює туберкульоз - найпоширенішу недугу в тодішній Європі. В Україні цю хворобу називали сухотами, в Росії - "чахотка". Бацили почали називати паличками Коха.
До цього науковець ішов 11 років - відтоді, як дружина Емма Адельфіна Жозефіна подарувала йому мікроскоп на 28-річчя. За його допомогою почав вивчати заражені тканини тварин. Захопився так, що закинув приватну лікарську практику, а його дім замість пацієнтів заполонили клітки з піддослідними мишами й пробірки зі зразками інфікованих клітин.
Сухоти на той час уважали смертельною хворобою. Нібито вона є спадковою й загострюється за поганої "сухотної" погоди. Тому хворим на туберкульоз прописували гімнастику на свіжому повітрі, багату на м'ясо дієту й мінеральні води. В Італії меблі сухотників раз на рік обкурювали. Припускали, що збудником недуги є якийсь мікроорганізм, але виявити його не вдавалося. Роберт Кох вирішив перевірити цю теорію. Пошуки розпочав у лікарняному комплексі Charit?, куди входить і клініка Берлінського університету. Влаштувався туди після відкриття збудника сибірської виразки в корів, коли в околицях містечка Вольштейн, тепер Вольштин на заході Польщі, в 1870-х був повітовим санітарним лікарем.
Щодня потайки у хворих на туберкульоз Роберт Кох збирав слину в маленьку пробірку
Щодня у хворих на туберкульоз Роберт Кох збирав слину в маленьку пробірку. Потайки - щоб не глузували колеги, якби дізналися мету його дослідження. Отримані зразки роздивлявся вечорами вдома. Через окуляр мікроскопа переглянув їх зо дві сотні - марно. Кох до заражених туберкульозом тканин почав додавати барвники. Довго не міг знайти відповідного. Нарешті, працюючи із 271-м зразком, долучив до нього метилову синьку, а потім - їдку червоно-брунатну фарбу, яку використовували для вичинки шкур. Почав роздивлятися в окуляр мікроскопа. І всередині клітин зауважив забарвлені в яскраво-синій колір крихітні трохи вигнуті палички. "Я підвівся із крісла й дивився у нікуди. Потім вигукнув: "Нарешті!", - згадував Кох.
За рік, під час наукового відрядження до Єгипту й Індії, він виявив і збудника холери. А 1885-го спеціально для вченого створили Інститут гігієни в Берлінському університеті. 1905-го за "дослідження й відкриття, що стосуються лікування туберкульозу", 63-річний професор Роберт Кох отримав Нобелівську премію з фізіології й медицини.
6 золотих самородків
завбільшки як горошина кожен і загальною вагою 300 г знайшов у шлунках двох курей м'ясник Джон Волтер з американського містечка Велла-Велла, штат Вашингтон, 19 березня 1927 року. Поряд із поселенням розташоване родовище коштовного металу. Золото, ймовірно, вимило на вулицю, де з гравієм його подзьобала птиця. Подібна історія у Велла-Велла повторилася 1958-го. Тоді самородок одному з місцевих жителів трапився у курячому рагу.
22 березня 1907 року на вулицях Лондона з'явилися перші таксі з лічильниками. Тоді виникла назва цього виду транспорту: прилади назвали таксометрами - від французького taxe, тобто "плата", й грецького "міряти".
У затоці Принца Вільгельма біля південного узбережжя Аляски 24 березня 1989 року налетів на рифи й дав тріщину супертанкер Exxon Valdez американської компанії Exxon. Через п'ять пробоїн, одна з яких мала 2 м завширшки й 7 м завдовжки, в океан потрапили 11 млн галонів нафти - 40,9 млн л. На поверхні утворилася пляма площею понад 1 тис. кв. км. Ліквідували наслідки аварії майже три роки. Це обійшлося компанії Exxon у понад $3 млрд.
3 
1
Коментарі