Львівські пляцки, каву й шоколад можна було скуштувати у столичному "Мистецькому Арсеналі". 19 – 22 вересня там пройшли Дні Львова в Києві. Що принесе Львів у майбутню Україну, розповідають учасники фестивалю Михайло Москаль і Віктор Морозов
Камерне мистецтво
Львів зараз перебуває на периферії. Це за Австрії ми були ближче до Європи, а за Союзу до нас доходили польські журнали, недоступні іншим українцям. Але у Львові є тло, що може формувати художників. Інтер'єр і екстер'єр теж впливають на свідомість, задуми митця. Однак великі зали й кошти є тільки в Києві. Тому Львів має задавати більш камерні європейські настрої. Вносити в українське суспільство художнє сприйняття життя, поза ритмами мегаполісів. Львів може виховувати кадри, які ставатимуть основою мистецьких шкіл. Це те, чого бракує Україні.На початку 1990-х ми з Ігорем Подольчаком починали фестиваль "Інтердрук", де були графіки з 43 країн. Львів і далі має організовувати маленькі пленери, бієнале. Але художники виїжджають до столиці, бо в Києві є хоч якийсь масштаб. На виставці "Велике і величне" побачив багато робіт з львівських, дрогобицьких музеїв, а сучасних – немає. Цей вибір мене напружує – або про львівську школу забувають, або вона нецікава. Концепція виставки у "Мистецькому арсеналі" в мене як галичанина викликає сумніви. Є триптих Михайла Дерегуса з червоним вершником, що зарубав петлюрівця. А чому нема напроти художників, що героїзували повстанські змагання? Хотів би бачити їхні роботи як відповідь.
Опір "русскому миру"
Зустрів думку: кого досі не поборов "русский мир", так це Галичина. Але, напевно, єдине, що зараз об'єднує всю Україну, в тому числі Львів і Київ, – це російська попса. Питаю водіїв маршруток, чому не можна поставити іншу музику. Нема часу крутити приймач, – відповідають. Хоча зустрічаю багато свідомих, що налаштовують на місцеві хвилі.Спроби робити кіно у Львові мають бути масштабніші. У Росії про Другу світову знімають безліч картин. Москва намагається закласти фундамент недалекої історії, героїзувати, наповнити власними міфами. Вкладають бабки у фільми типу "Ми з майбутнього" – фентезі, але з підтекстами. Фіни не соромляться в кіно показувати своїх солдатів, що воювали на боці нацистів. Наших художників, які розробляють тему визвольних змагань у живописі, застрашують, що це не продаватиметься.
Фільм "Нескорений" видався занадто прямолінійним. Ми здатні робити драматичніші, психологічніші картини. Наприклад, партизани роками сиділи у схронах – про що вони там розмовляли, що відчували? Але потрібен хороший сценарій.
Смак
На вишиванках, патріотичних теревенях, попсових пісеньках Руслани далеко не заїдемо. До формування нації має долучатись мистецтво. Багато залежить від влади – як вона ставитиметься до галерей, художників, майстерень, виставок. У Лодзі під Музей книги виділили палац, а не таку стайню, як у нас біля Палацу Потоцьких. У планах відкрити арт-крамничку, де кожен турист міг би власноруч робити книжку, бачити працю графіків, верстальників. Головне – вийти на самоокупність, бо бізнесмени по-іншому думати не можуть. Із площі Ринок було б цікаво переселити людей і зробити цілі поверхи арт-об'єктів.В інших містах звертаю увагу на візуалку. Навіть у недалекому від Львова Луцьку зовсім інша картинка. Вулиці перенасичені кітчем, невдало поданою зовнішньою рекламою. З цим треба боротися. Тут Львів може показати приклад. При міській раді є комісія, що почистила кілька вулиць від зайвої нав'язливої реклами. Якщо до цього підійдуть свідомо по всій Україні, впізнаю рідне місто в інших – не тільки ж по Вакарчуку з кожного приймача і львівських автобусах.
Пінзель та інші бренди
Львів стає сам по собі брендом. Для багатьох українців він – як Рим для всього світу. Тобто місто романтичне, старовинне, цікаве. З мережею кав'ярень "!Fest" намагаємось робити впізнаваність Львова на новому рівні. Всі знали письменника Леопольда Захер-Мазоха за терміном "мазохізм", а те, що він народився й виріс у Львові, – мало хто. Як Моцарта в Австрії, до загальноукраїнського рівня можна розкрутити скульптора Пінзеля. Була ідея проводити фестивалі його імені. Треба, щоб влада прийняла комплексне рішення, – особливо зараз, після виставки його робіт у Луврі. Можна було б і львівський аеропорт назвати його іменем. Варшавський же назвали на честь Шопена.Робимо проект "Галицька кухня". На 400 сторінках відомі львів'яни розповідають свої рецепти. Буде в збірці і словник типових галицьких кулінарних термінів. Наприклад, тримбулька – це зелена цибуля.Львів'янину за походженням, фантасту Станіславу Лему багато років не можуть навіть меморіальної дошки повісити на школу номер 8, де він учився. Кафе мало б називатися "Високий Замок" – на честь його автобіографічного роману. Але на самій горі зараз стоїть ресторан, в якому рагулі засіли, й не виженеш.Ще зробив би щось по темі шведського короля Карла ХІІ, бо він брав Львів.
Дисципліна
Австріяки занесли в Галичину дисципліну, і це важливо для нашого європейського майбутнього. Київ має історію втричі довшу за Львів і на стільки ж більший культурний шар, але нічого привабливого для туристів не породив. Кияни тільки зараз пробують наслідувати наш досвід тематичних кав'ярень. Виходить поки що не дуже виважено. У столиці здебільшого продукують гламур.
Коментарі
18