Львів для українців – як Рим для всього світу

Львівські пляцки, каву й шоколад можна було скуштувати у столичному "Мистецькому Арсеналі". 19 – 22 вересня там пройшли Дні Львова в Києві. Що принесе Львів у майбутню Україну, розповідають учасники фестивалю Михайло Москаль і Віктор Морозов

Камерне мистецтво

Львів зараз перебуває на периферії. Це за Австрії ми були ближче до Європи, а за Союзу до нас доходили польські журнали, недоступні іншим українцям. Але у Львові є тло, що може формувати художників. Інтер'єр і екстер'єр теж впливають на свідомість, задуми митця. Однак великі зали й кошти є тільки в Києві. Тому Львів має задавати більш камерні європейські настрої. Вносити в українське суспільство художнє сприйняття життя, поза ритмами мегаполісів. Львів може виховувати кадри, які ставатимуть основою мистецьких шкіл. Це те, чого бракує Україні.На початку 1990-х ми з Ігорем Подольчаком починали фестиваль "Інтердрук", де були графіки з 43 країн. Львів і далі має організовувати маленькі пленери, бієнале. Але худож­ники виїжджають до столиці, бо в Києві є хоч якийсь масштаб. На виставці "Велике і величне" побачив багато робіт з львівських, дрогобицьких музеїв, а сучасних – немає. Цей вибір мене напружує – або про львівську школу забувають, або вона нецікава. Концепція виставки у "Мистецькому арсеналі" в мене як галичанина викликає сумніви. Є триптих Михайла Дерегуса з червоним вершником, що зарубав петлюрівця. А чому нема напроти художників, що героїзували повстанські змагання? Хотів би бачити їхні роботи як відповідь.

Опір "русскому миру"

Зустрів думку: кого досі не поборов "русский мир", так це Галичина. Але, напевно, єдине, що зараз об'єднує всю Україну, в тому числі Львів і Київ, – це російська попса. Питаю водіїв маршруток, чому не можна поставити іншу музику. Нема часу крутити прий­мач, – відповідають. Хоча зустрічаю багато свідомих, що налаштовують на місцеві хвилі.Спроби робити кіно у Львові мають бути масштабніші. У Росії про Другу світову знімають безліч картин. Москва намагається закласти фундамент недалекої історії, героїзувати, наповнити власними міфами. Вкладають бабки у фільми типу "Ми з майбутнього" – фентезі, але з підтекстами. Фіни не соромляться в кіно показувати своїх солдатів, що воювали на боці нацистів. Наших художників, які розробляють тему визвольних змагань у живописі, застрашують, що це не продаватиметься.

Фільм "Нескорений" видався занадто прямолінійним. Ми здатні робити драматичніші, психологічніші картини. Наприклад, партизани роками сиділи у схронах – про що вони там розмовляли, що відчували? Але потрібен хороший сценарій.

Смак

На вишиванках, патріотичних теревенях, поп­сових пісеньках Руслани далеко не заїдемо. До формування нації має долучатись мистецтво. Багато залежить від влади – як вона ставитиметься до галерей, художників, майстерень, виставок. У Лодзі під Музей книги виділили палац, а не таку стайню, як у нас біля Палацу Потоцьких. У планах відкрити арт-крамничку, де кожен турист міг би власноруч робити книжку, бачити працю графіків, верстальників. Головне – вийти на самоокупність, бо бізнесмени по-іншому думати не можуть. Із площі Ринок було б цікаво переселити людей і зробити цілі поверхи арт-об'єктів.В інших містах звертаю увагу на візуалку. Навіть у недалекому від Львова Луцьку зов­сім інша картинка. Вулиці перенасичені кітчем, невдало поданою зовнішньою рекламою. З цим треба боротися. Тут Львів може показати приклад. При міській раді є комісія, що почистила кілька вулиць від зайвої нав'язливої реклами. Якщо до цього підійдуть свідомо по всій Україні, впізнаю рідне місто в інших – не тільки ж по Вакарчуку з кожного приймача і львівських автобусах.

Пінзель та інші бренди

Львів стає сам по собі брендом. Для багатьох українців він – як Рим для всього світу. Тобто місто романтичне, старовинне, цікаве. З мережею кав'ярень "!Fest" намагаємось робити впізнаваність Львова на новому рівні. Всі знали письменника Леопольда Захер-Мазоха за терміном "мазохізм", а те, що він народився й виріс у Львові, – мало хто. Як Моцарта в Австрії, до загальноукраїнського рівня можна розкрутити скульптора Пінзеля. Була ідея проводити фестивалі його імені. Треба, щоб влада прийняла комплексне рішення, – особливо зараз, після виставки його робіт у Луврі. Можна було б і львівський аеропорт назвати його іменем. Варшавський же назвали на честь Шопена.Робимо проект "Галицька кухня". На 400 сто­рінках відомі львів'яни розповідають свої рецепти. Буде в збірці і словник типових галицьких кулінарних термінів. Наприклад, тримбулька – це зелена цибуля.Львів'янину за походженням, фантасту Станіславу Лему багато років не можуть навіть меморіальної дошки повісити на школу номер 8, де він учився. Кафе мало б називатися "Високий Замок" – на честь його автобіографічного роману. Але на самій горі зараз стоїть ресторан, в якому рагулі засіли, й не виженеш.Ще зробив би щось по темі шведського короля Карла ХІІ, бо він брав Львів.

Дисципліна

Австріяки занесли в Галичину дисципліну, і це важливо для нашого європейського майбутнього. Київ має історію втричі довшу за Львів і на стільки ж більший культурний шар, але нічого привабливого для туристів не породив. Кияни тільки зараз пробують наслідувати наш досвід тематичних кав'ярень. Виходить поки що не дуже виважено. У столиці здебільшого продукують гламур.

×