Найцікавіші події грудня

17 жовтня 2019-го – 19 січня 2020-го

У столичному "Мистецькому Арсеналі" триває виставка "Подолання гравітації" гуцульської художниці, фотографині й письменниці Параски Плитки-Горицвіт.

2015 року куратори експозиції знайшли в будинку Параски коробки з негативами. Плівки відновили і видрукували її знімки. Робота тривала два роки.

За допомогою VR-окулярів виставкова зала перетворюється на село Криворівня у Верховинському районі Івано-Франківської області, де жила мисткиня. Показують її посуд, саморобні книжки, картини, фотоальбом, рушники, робочий стіл і ліжко. Віртуально можна ви­йти за поріг і побачити карпатські пейзажі.

Параска Плитка-Горицвіт фотографувала, малювала, писала книжки й сама видавала їх. Виготовляла музичні інструменти, водила екскурсії горами. Залишила по собі чотири тисячі світлин і 500 книжок.

Перший експонат виставки "Подолання гравітації" – чорно-білий автопортрет художниці. Вона в окулярах, із заплетеним волоссям, у сукні простого крою.

– З фотографій Параски стало зрозуміло, що зображена на них героїня не вписується у традиційне уявлення про художницю з Карпат, – каже Юлія Ваганова, заступник директора "Мистецького Арсеналу". – У 16 років Параска Плитка дісталася Німеччини, щоб здобути освіту. Натомість потрапила на службу до родини, де її принижували. Повернулася додому, стала зв'язковою Української повстанської армії під псевдонімом "Ластівка". 1945-го її заарештували й відправили до сибірського табору на дев'ять років.

По поверненню прожила до самої смерті 1998-го в рідному селі. Не була заміжня, дітей не мала. Недовго працювала в місцевому лісництві: на першу зарплату купила фотоапарат, на другу – фотозбільшувач.

 

Плитка-Горицвіт створювала малюнки на будь-якому матеріалі, що трап­лявся під руку. Якось на смітнику знайшла дитячі пелюшки. На цих полотнах написала ікони.

Виставка "Подолання гравітації" гуцульської художниці, фотографині й письменниці Параски Плитки-Горицвіт

Київ, "Мистецький Арсенал", вул. Лаврська, 10–12

15 листопада – 15 грудня

– Соню Делоне називають однією з амазонок авангарду, – каже історик мистецтва Євген Деменок, 50 років. – Художниця народилася в Одесі. Заснувала мистецький напрям – орфізм. В Україні майже невідома. Росла в родині дядька в Петербурзі – бездітне подружжя взяло її на виховання, оплачувало освіту за кордоном, поїздки Європою. У 93 роки видала автобіографію, де згадувала яскраві кольори України. Називала себе російською українкою.

Щороку про Соню Делоне виходять книжки, виставки організовують найбільші музеї світу. Вона – культова фігура для світу моди. Створений нею дизайн одягу, взуття, сумок, тканин використовують досі.

Розробляла теорію кольорових плям, за якою кольори, покладені поруч, створюють певну динаміку, впливають один на одного.

У паризькому центрі Помпіду зібраний майже весь її спадок. Ця виставка – перший крок для повернення Соні Делоне в Україну.

Виставка "Соня Делоне. Ритм кольору"

Київ, арт-простір Set, вул. Ярославів Вал, 14

1 грудня

100 год. кінохроніки Першої світової протягом трьох років відреставрував і оцифрував новозеландський режисер Пітер Джексон, 58 років. 90 хв. досі не опублікованого матеріалу ввійшло до документального фільму "Вони не постаріють". Вийшов 2018-го до 100-річчя завершення війни. Деякі фрагменти Джексон перевів у колір.

Основою картини стали інтерв'ю з двома сотнями ветеранів Першої світової. Записані у 1960–1970 роках. Щоб відновити мову британських військових, фахівці з читання по губах розшифрували слова героїв німої хроніки. Начитали цей текст актори дубляжу. Їхні акценти підкреслили, що в армії воювали солдати з усіх регіонів Великої Британії.

– У цьому фільмі немає посилань на дати, місця і прізвища. Про це написано сотні книжок. Я хотів сконцентруватися на людському досвіді. Показати, що відчував піхотинець на Західному фронті Першої світової війни. Це не збірка особистих спогадів, а єдина історія, яку розповідають 120 учасників бойових дій, – каже Пітер Джексон.

Показ британсько-новозеландського документального фільму "Вони не постаріють" у межах фестивалю "Нове британське кіно"

Київ, 19:00, кінотеатр "Жовтень", вул. Костянтинівська, 26

3–13 грудня

Вісім разів одружується герой пісні "Біжу по граблях". Вона увійшла до шостого студійного альбому гурту "Брати Гадюкіни".

Перша дружина щовесни поводилася як березнева кішка, друга вигнала з хати в одній майці. "Кажут, в кота дев'ять жизнів – завтра знов женюся!" – співає Павло Крахмальов.

– Бувають люди, яких нічому не вчить навіть їхній досвід. Стусани по лобі та вили в дупі не можуть зупинити їх на шляху до свого "ідеалу", – каже басист гурту Ігор Мельничук, автор слів і музики.

З нового альбому "Гадюкіни" презентували композиції "Хто ти?" і "Підкаблучник".

Окремим синглом виходила пісня "Йде Нині Война".

– Альбом буде веселіший за попередній Made in Ukraine. Тому вирішили цю пісню не включати. Україна змінилася. Ми в піснях зачіпаємо соціальні теми у притаманному іронічному стилі. А війна – це не сміх, а визвольна війна – не гріх.

Презентація альбому "Сміх і гріх" гурту "Брати Гадюкіни"

Київ, 20:00, Caribbean Club Concert-Hall, вул. Симона Петлюри, 4

Львів, 19:00, Split Club, пл. Адама Міцкевича, 6/7

Харків, 20:00, resto&music hall "Пробка", вул. Сумська, 3

Дніпро, 20:00, паб "Підпілля Махно", вул. Магдебурзького Права, 4-а

6 грудня

– Пісню "Зроби мені хіп-хоп" записували дев'ять разів, – розповідає Олександр "Фоззі" Сидоренко з гурту "Танок на майдані Конґо". – Зокрема для реміксу "Зроби мені куц-куц".

Свій головний хіт гурт із Харкова створив до фестивалю "Червона рута".

 

– Ми ж російськомовні були. А треба було показати три пісні українською, – продовжує Фоззі. – В нас були "Ото Таке" і кавер на барда Віталія Бадло "Чуваки". Спочатку Фагот (Олег Михайлюта. – Країна) вигадав рефрен про Гриця з полуницею, я запропонував приспів. Зібрали пісню за день до відбіркового конкурсу.

Спочатку в ній були три куплети, четвертий про вуйка Мирослава з'явився потім. Приїхали до Києва, зупинилися в моєї тітки Тетяни. До неї зайшла сусідка, дитяча письменниця Валентина Бондаренко. Ну, заодно і стала співавтором куплету про чекістські рильця. Альбом "Зроби мені хіп-хоп" вийшов у грудні 1998-го. Минулої зими випускали нову студійну платівку "7", тому не вдалося по-справжньому відзначити ювілей. Вирішили відсвяткувати 21-річчя – вік зрілості першого диска.

Вперше за 15 років до ТНМК на сцені приєднається вокаліст класичного складу гурту Едуард "Діля" Приступа.

Концерт гурту ТНМК "21 рік альбому "Зроби мені хіп-хоп"

Київ, 19:00, Bel Etage Music Hall, вул. Шота Руставелі, 16-а

6 грудня

18-й тур Північною Америкою в жовтні здійснив етногурт "ДахаБраха". За 15 років дали понад 300 концертів у понад 40 країнах світу. Канадське видання Edmonton Journal назвало колектив "найпопулярнішим українським музичним експортом, що своїм яскравим і винятковим звуковим пейзажем і театралізованим стилем нагадує світу про багату культуру нації".

– Україна має сусіда, який вважає, що існування нашої країни – історичне непорозуміння. Тому кожен наш виступ за кордоном може розглядатися як політичний акт, – каже в інтерв'ю Edmonton Journal музикант гурту Марко Галаневич, 38 років.

– 300 років Російська імперія намагалася знищити українську культуру, мову, звичаї та історію. І ми продовжуємо боротися за незалежність. Тож кожен концерт – це спроба говорити про свободу, на яку ми заслуговуємо.

"ДахаБраха" використовує народні пісні, записані у фольклорних експедиціях Україною. Виконання в автентичній манері поєднують зі звучанням інструментів із різних куточків світу.

Випустили п'ять студійних альбомів. Їхня музика звучить у фільмах "Дике поле", "Гуцулка Ксеня" і "Вулкан", канадській стрічці "Гіркі жнива" про Голодомор 1932–1933 років та американському серіалі "Фарґо".

На київському концерті колектив представить шостий альбом, записаний у вересні в Бразилії.

Концерт гурту "ДахаБраха"

Київ, 19:00, Палац спорту, пл. Спортивна, 1

11 грудня

11 операторів одночасно фіксували на камери виступ проекту "Розділові" у столичному "Мистецькому Арсеналі". Поєднує поезію, музику та візуальні образи.

Поет Сергій Жадан читає вірші на тлі художніх імпровізацій Ольги Михайлюк і Сергія Пілявця. Музичний супровід – білоруського акордеоніста Олексія Ворсоби та польського саксофоніста Томаша Сікори.

– Сучасний поетичний вечір поєднує слово, музику, живопис і навіть танець, – каже режисерка й художниця Ольга Михайлюк, автор ідеї "Розділових". – Для світу це норма. Але наш проект унікальний. Усе робимо наживо, не монтуємо наперед відео чи звук. Це не спектакль, який катаємо і всюди показуємо те саме. Це завжди нове дійство.

Пишу на папері тушшю, соком бузини, граната, вином, зеленкою. Вино – це кров. Бо в нас війна. Слова вихоплюю з вірша – це маркери, що допомагають слухачам відчути емоції. Наприклад, Сергій читає: "Як добре, що я для неї помер. Як добре, що вона забула моє ім'я". Я ж пишу лише фразу "як добре". Процес творення проектується на широкий екран.

"Розділові" побували з презентаціями в Римі, Празі, Берліні, Варшаві. Об'їздили всю Україну. Малюнки, створені на виступах, висять між військовими мапами бійців на Донбасі, в галереях, стають ескізами інтер'єрів.

– Для мене "Розділові" – це півтори години входження в медитативний стан, – говорить Сергій Жадан, 45 років. – Вони максимально неформатні. І не концерт, і не театр, і не література. Щось між розламів. Тексти підібрані інтимні. Найбільш приватні й герметичні.

Перша версія проекту "Розділові" з'явилася 2012-го на основі збірки віршів Жадана "Вогнепальні й ножові". Фільм-концерт "Розділові Наживо" режисера 46-річного Вадима Ількова документує останній перформанс у нинішньому складі команди.

Показ фільму-концерту "Розділові Наживо" в кінотеатрах України

14 грудня

– Традиційна музика будь-якої країни – оригінальна, – каже музикант Андрій Левченко, 27 років. – Але так склалося, що в нас відомішим є її сценічний варіант – далекий від оригіналу. Це видно з одягу, поведінки на сцені, манери й техніки виконання. Цьому явищу дали назву- "шароварщина". Якщо до шароварів додати пластикові віночки, горілку, борщ і сало, отримаємо повний набір аксесуарів кітчевої культури. Звісно, йдеться про стереотип, але він напрочуд добре прижився. І продовжує набирати абсурдних форм, за якими годі шукати справжньої народної культури.

Засновник київського гурту "Древо", музикознавець Євген Єфремов у 1970-х почав співати народні пісні без обробок, тобто в автентичній манері. Це була спроба відтворити те, що науковці чули в селах.

40 років виповнюється 2019-го гурту "Древо" – першому в Україні вторинному фольклорному ансамблю. Займається виконавською реконструкцією автентичних музичних традицій. Виник з ініціативи студентів Київської консерваторії. Учасники колективу – фольклористи, етномузикологи й музиканти. Формують репертуар із матеріалів етнографічних експедицій.

У ювілейному концерті представлять народні пісні й інструментальні твори з Центрального та Східного Полісся, Східного Поділля, Полтавщини, Прикарпаття та Берестейщини. Прозвучать календарні та родинно-обрядові композиції, балади, ліричні, козацькі, рекрутські, інструментальні імпровізації.

Ювілейний концерт фольклорного гурту "Древо"

Київ, 19:00, Національна філармонія України, Володимирський узвіз, 2

×