Єлизавету, дружину австро-угорського імператора Франца Йосифа, родичі, придворні та піддані називали Сісі. Після смерті сина Рудольфа в січні 1889-го - спадкоємець престолу вбив свою коханку, а потім застрелився, - одягалася лише в чорне. В Австрії майже не бувала, а свій смуток намагалася заглушити подорожами Європою. Часто зупинялася в готелях, здебільшого під вигаданими іменами. Із чоловіком упродовж багатьох років спілкувалася переважно листами.
10 вересня 1898-го в Женеві на набережній озера до 60-річної імператриці, яка йшла в супроводі однієї зі своїх фрейлин, підбіг молодий чоловік і вдарив у груди тригранним напилком. Він увійшов у тіло Сіссі на 85 мм й потрапив у серце.
- Що сталося? - устигла промовити Єлизавета, падаючи на землю.
Перед смертю вона ще піднялася й зробила кілька кроків.
На суді 25-річний італійський анархіст Луїджі Луккені зізнався, що йому було все одно, кого вбивати. Він просто хотів помститися багатіям, а заразом прославитися. Луккені, засудженого до пожиттєвого ув'язнення, через 2 роки знайшли в камері повішеним.
У Галичині, що входила тоді до Австро-Угорської імперії, місцеві лірники склали псалму про смерть імператриці - "цісаревої". Обставини вбивства зазнали значної "творчої інтерпретації":
Наша пані цісарева, цісарського роду
Поїхала ся купати в карелсбадську воду.
Ще не встигла шати зняти, залізти у ванну -
Вже ся змова готувала на найсвєнтшу панну.
Єден батяр нехрещений, в Парижу роджений
Запхав нашій цісаревій шпиндель затроєний.
Як запхав він їй той шпиндель, кровця сі поллєла,
Не минуло й zwei sеcund'і - ganz духа спустила.
Була б тая ШвайцарІя під землю запала!
Була б наша цісарева в ній ся не купала,
Була б вона ся купала в меді і в молОці,
Була б вона не терпіла шпиндель в лівім боці.
Імператор Франц Йосиф портрет убитої дружини тримав у кабінеті до кінця своїх днів. І до смерті в листопаді 1916-го більше не відвідував театрів, концертів і балів.
Пес Рін-Тін-Тін у першій своїй ролі зіграв вовка
Перший собака-кінозірка народився 10 вересня 1918 року в німецькому військовому розпліднику біля містечка Флері на північному сході Франції. На цій частині Західного фронту Першої світової війни стояли американські війська. Через п'ять днів вони піддали околиці Флері артобстрілу. Уціліле цуценя німецької вівчарки в руїнах підібрав капрал Лі Дункан. Дав йому кличку Рін-Тін-Тін - так французькі діти називали саморобні ляльки-талісмани з вовни й вати, які дарували солдатам.
Дункан по війні забрав пса додому до Лос-Анджелеса. Щоденно його дресирував. 1922 року випадково став свідком, як на кіностудії Warner Brothers, що була на межі банкрутства, намагалися зняти сцену з вовком. Нічого не виходило. І Дункан запропонував на роль вовка свого Рін-Тін-Тіна. Після виходу на екрани фільму "Людина з пекельної ріки", у якому він дебютував, пес-актор став сенсацією.
Собака за наступні 10 років знявся у 31 стрічці. На контракті до кожної ставив "підпис" - відбиток лапи.
- Здавалося, пес наперед знав сценарій, бо грав без фальшу та помилок. Тож ми знімали в один дубль. То був один із небагатьох справді професійних акторів 1920-х, - згадував режисер німих вестернів Рос Ледерман.
Директор кіностудії Warner Brothers Джек Ворнер називав Рін-Тін-Тіна "золотим ліфтом": компанія не лише міцно стала на ноги, але й здобула визнання в Голлівуді. Вівчарку перевозили на лімузині, з особистим ветеринаром. Ошийник прикрасили діамантами. На своєму собаці Лі Дункан заробив $5 млн за теперішнім курсом. Але його дружина подала на розлучення: мовляв, той любить пса більше, ніж її.
Рін-Тін-Тін здох 10 серпня 1932-го. Через 2 роки Дункан перевіз його останки на батьківщину - до Франції - і поховав на паризькому Собачому кладовищі.
Микита Хрущов помер персональним пенсіонером
На XX з'їзді КПРС у лютому 1956-го після доповіді щодо розвінчання культу особи радянський керівник Микита Хрущов нібито отримав із залу записку: "А де ж ви були при Сталіні?"
- Хто це написав? - запитав Хрущов.
Запанувала тиша.
- Ось я був там само.
Він обіцяв побудувати комунізм 1980 року. Анекдот того часу:
- Однією ногою ми вже в комунізмі, - запевнив Микита Сергійович.
- І довго ми будемо так стояти розчепірені? - поцікавився хтось.
1959-го на виставці американської промисловості в підмосковних Сокольниках віце-президент США Річард Ніксон хвалився, що кожна родина в них має холодильник, пральну машину тощо. Радянська сім'я про такі речі могла тільки мріяти. Розсерджений Микита Хрущов пообіцяв "наздогнати й перегнати Америку" й показати "кузькіну мать". А під час відвідин виставки авангардистів у Москві в грудні 1961-го Хрущов назвав їх "педерастами проклятими".
- Треба батька стримувати. Йому ж увесь час потрібно що-небудь перебудовувати, - згадувала його донька Рада. - Він навіть на дачі щонеділі стіл письмовий ставить на нове місце.
14 жовтня 1964 року на пленумі ЦК КПРС Микиту Хрущова звинуватили у свавільному управлінні економікою й усунули з усіх постів.
- Те, що мої товариші, праві вони чи ні, змогли вимагати моєї відставки - головне досягнення мого життя, - казав згодом він синові Сергію.
Відправлений на персональну пенсію, Хрущов жив на дачі під Москвою. Працював на городі, багато читав, диктував спогади. Помер на 78-му році життя 11 вересня 1971-го.
Його дружину Ніну Кухарчук, українку з Холмщини, коли чоловік був при владі, у пресі називали Хрущовою. Та офіційного шлюбу вони не мали. Дружина пережила Микиту Сергійовича на 13 років.
Перші українські емігранти прибули до Канади 7 вересня 1891-го. Із корабля "Ореґон" в порту Галіфакс того дня зійшли 32-річні Іван Пилипів і Василь Єлиняк із села Небилів поблизу Калуша на нинішній Івано-Франківщині. Вони довідалися від знайомого нотаріуса, що британський уряд безкоштовно роздає по 110 га неосвоєної землі в Канаді, продали частину своїх наділів і вирушили за океан. Отримали землю в провінції Манітоба й поставивши там мазанки. Потім повернулися по родини. До 1914 року до Канади виїхало 170 тис. українців із перенаселених Галичини й Буковини. У переписі населення 2001-го із 29 639 035 канадців своє походження як українське вказали 1 071 060.
Правила поводження із радянськими військовополоненими підписав 8 вересня 1941 року німецький генерал Герман Рейнеке, який опікувався конвойною службою вермахту. У його підпорядкуванні в той час опинилися 2,3 млн полонених "російських солдат". Рейнеке заборонив щодо них керуватися статтями Женевської конвенції, бо вона "поширюється на чесних військових". "Російські солдати" натомість "нічого не знали про честь" і тримали за пазухою комуністичну агітацію. Із тих "росіян" кожен п'ятий був українцем. Смертність у німецьких таборах для радянських військовополонених, передусім від голоду, становила 65%.
9 вересня 1776 року, через два місяці після проголошення незалежності від Великої Британії, Континентальний конгрес - з'їзд делегатів - ухвалив перейменувати Об'єднані колонії Америки на Сполучені Штати Америки. На тоді їх було 13. Тому на першому прапорі США було 13 смуг і 13 зірок (на малюнку). Надалі вирішили кількість смуг залишити незмінною. Але з появою кожного нового штату додавати ще одну зірку. Нині їх 50.
4 
1
Коментарі