Ексклюзиви
Четвер, 28 жовтня 2010 16:19

"Гречка родить раз у сім років"

 

Фермер Михайло Глийовий починав із 20 гектарів, а зараз має 900

– Ми – остання ланка. Після нас уже нема кого дурити, – каже 58­-річний фермер Михайло Глийовий із села Лісове Тальнівського району на Черкащині.

Розмовляємо в його офісі. П'ять років тому це була звичайна сільська хата. Зараз тут євроремонт. Глийовий 10 років фермерствує. Починав із 20 га. Нині має 900. Нарівні з рослинництвом кілька років тому почав розвивати тваринництво. Поголів'я свиней у березні сягне тисячі. Весною планує купити 100 корів.

Домовляємося про зустріч на 13.00. Михайло Глийовий не запізнюється. Приходить із 20­річною дочкою Надією. Час від часу в розмову втручається агроном Сергій із сусіднього села Чорна Кам'янка. Там сьогодні обжинки. Сергій приїхав напідпитку.

– Селянина дурять усі, бо він остання, або, точніше, перша ланка між товаром і кінцевим прибутком, – каже Михайло Степанович. Він сидить не у кріслі керівника, а на звичайному стільці. На стіні над головою – грамота від компанії "Маїс" за високі врожаї кукурудзи. – Хто перебирає межу, із тим намагаюся діла не мати. Пару років тому сіяв буряк і возив його на завод "Панда" у Селище Корсунського району. Грошей не віддавали півроку. Випробовували моє терпіння. Коли побачили, що дійшов до кондиції, сказали, що віддадуть цукром. Втратив 50 тисяч гривень. Зараз ця "Панда" купила Тальнівський цукровий завод. Від мене вони буряків не дождуться.

Господарство Глийового спеціалізується на вирощуванні пшениці, ячменю, кукурудзи й соняшнику. Має з десяток тракторів, чотири комбайни. Найновішому – "Славутичу" – три роки.

– 2000­-го я приїхав із Півночі. Взяв зі сватом Надюком 20 гектарів. Гроші були, то й купив кілька одиниць техніки.

Гість із Чорної Кам'янки вставляє своє слово:

– Біда Глийового, що він сильно добрий. Хто що просить – не відмовляє.

– Із цього року обробляємо людям городи безплатно, – продовжує Михайло Степанович. – Раніше не могли собі таке позволити, а тепер можемо. Від банків і переробників я тепер не залежу. Мені їхні 30­відсоткові кредити даром не треба. Маю обігові кошти. Трактористам і комбайнерам плачу зарплату 2000 гривень. Урожай здавати не спішу. Чекаю на вигідну ціну.

У господарстві Михайла Глийового працюють 36 людей, зокрема троє його дітей: 30­річний Григорій – тракторист, 28­річна Галина – бухгалтер, 20­річна Надія – агроном.

– У сільському господарстві ризик, можна сказать, поминутний. Торік не вносив ніяких міндобрив, а вродило непогано: пшениця – 50 центнерів, ячмінь – 38, кукурудза дала 90. Цього року давав 2 центнери міндобрив на гектар. Але в червні й липні не було дощів. Пшениця видала лише 31 центнер, ячмінь – 20, кукурудза – 40.

– А гречку не пробували сіяти?

Сергій знову піднімає голову:

– Гречка родить раз у сім років. Остальні года – невдалі.

Вирощене зерно лісів'яни продають на елеватор "Нашої Ряби" в сусідньому райцентрі Катеринополі.

– Перепробували багатьох, – каже Михайло Степанович. – Тільки "Наша Ряба" дає реальні цифри. Вони збігаються на наших вагах і на їхніх. Вологість і класність також ставлять реальну, а не занижену.

Конкуренцію Глийовому складає господарство "Надія". Це – колишній колгосп. У всі часи "Надію" вважали передовим господарством.

– Ми з головихою Вірою Олексіївною не конфліктуємо. Живемо мирно.

Навесні Глийовий продаватиме першу партію свиней.

– Беремо поросят української білої породи. Вони непривередливі. Бо зараз такі породи вивели, що без преміксів і добавок не ростуть. А ми годуємо дертю з пшениці, ячменю й кукурудзи. Мені, якщо чесно, бідність людей невигідна. Бо з бідою вони йдуть до мене. Будуть багатшими, й мені легше буде.

Сергій просить перерватися на чарку "Хортиці". Умовляємо його зачекати 10 хв.

Стукають у двері. Заходить хтось із місцевих селян. Шепчеться з Михайлом Глийовим. Той витягає з кишені п'ять банкнот по 200 грн. Віддає. В цей час запитую Надію, чи не бояться появи великих землевласників.

– Звичайно, боїмося. Техніка у них краща. Правда, хату селянину, як ми, вони не перекриють.

Михайло Глийовий повертається:

– А я не дуже боюся. Скільки я тут їх уже ­пережив. Де вони тепер? А я лишився.

На допомогу влади давно не розраховує.

– Он узяв ставок в оренду. Не собі, а щоб люди могли порибалити. Дають на рік, більше не можна. Відновив греблю. Тоді районна адміністрація переглянула умови оренди і збільшила її втричі. Ну як із такими законами можна жить?

Сергій знову згадує про "Хортицю". Опиратися більше не має можливості.

Уже вдома розпитую 80­річного тестя про Глийового.

– Він усього власними руками добився. Вставав о п'ятій ранку, лягав у час ночі. Це добро для села, що він є.

Зараз ви читаєте новину «"Гречка родить раз у сім років"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 775
Голосування Головна спортивна подія року для України?
  • 1) перемога футбольної збірної на Кубку світу серед 20-річних
  • 2) вихід команди Андрія Шевченка на Євро-2020
  • 3) перемога Дмитра Підручного на чемпіонаті світу з біатлону
  • 4) перемоги Василя Ломаченка та Олександра Усика
  • 5) Еліна Світоліна зіграла у півфіналі двох турнірів "Великого Шолому"
Переглянути
Погода