Героїзм і самопожертва українського війська об'єднали країну

Загарбники без краплі честі та звитяги – ось якими побачив росіян увесь світ

В Україні сьогодні немає людини, яка не могла б до деталей розповісти, як уперше дізналася, що Росія розпочала проти нас повномасштабну загарбницьку війну. Когось із ліжка підкинули звуки перших ударів. Когось розбудив телефонний дзвінок. А хтось досі з подивом констатує, що все проспав і тільки величезна кількість пропущених на телефоні викликів і повідомлень у соцмережах змусила запідозрити недобре. Тепер про підлоту Московії знають усі.

 

Болю навколо стільки, що ми нескоро зможемо подолати всі п'ять стадій горювання – заперечення, гнів, торг, депресію, прийняття. Ми застряли на другій – люті – і не бажаємо переходити до домовленостей із ворогом. Ненависть до загарбників тільки збільшується. Із кожним обстрілом, із кожною смертю, із кожним спілкуванням із російськими родичами та друзями. Хоч би що розповідала російська пропаганда, в Україні немає людини, яка вагалася б із відповіддю: хто на кого напав? Саме тому такими шокуючими є всі ці заклики з російської сторони "почекати на визволення" або казочки про "високоточні удари, які не шкодять мирному населенню". Вони вірять Путіну і його брехунам більше, ніж своїм рідним, які просто зараз ховаються від бомбардувань. Для багатьох із нас рівень морального падіння простих росіян став справжньою несподіванкою.

Мережами ширяться одкровення взятих у полон російських солдатів. Вони стверджують, що не знали, куди йдуть. Українців закликають "пожаліти хлопців". У таких випадках я раджу розпитати біженців з окупованих частин Донбасу та Криму. Їм є що розповісти про поведінку цих "визволителів" на окупованих українських територіях. Особливо, коли ті впевнені у своїй безкарності. Путін дав їм карт-бланш на злочин. Такий собі ремейк ґерінґівського: "Убивайте, ґвалтуйте, грабуйте! Я відповім за все". От тільки це теж брехня. Кремль замастив в українській крові всіх, бо відповідати одноосібно не збирається.

Путіну вдалося втягнути у війну Білорусь і не вдалося Казахстан. Відмова країн ОДКБ брати участь у агресії проти України ставить під сумнів подальше існування цього військового союзу. Російські "аполітичні" блогери й тік-токери вже позбавлені можливості монетизації. Вони ще повторюють один і той же анти­український текст, але їм уже не вдасться знайти іншого, ніж Путін, замовника для свого контенту. Російський ринок полишають основні бренди й рекламодавці. Зникають гроші, продукти, можливості. Це неможливо приховати чи компенсувати за рахунок "імпортозаміщення". Насправді в Росії вже немає людей, які не знали б, що їхня країна напала на Україну. Які не усвідомлювали б, якими методами діють російські військові. Вони знають, схвалюють або мовчать. Тому всі ці заперечення та алогічні конструкції про загрози Росії з боку НАТО – лише заперечення, за допомогою якого росіяни захищаються від усвідомлення власної національної ницості.

Другою несподіванкою стали слабкість і відверта жалюгідність російського війська. Цілеспрямоване знищення цивільних, до якого вдається армія агресора, – не що інше, як відчай. Санкціонована Путіним реакція на поразку, яку росіяни, від генерала до строковика, прекрасно усвідомлюють. Росія кинула в Україну все, що могло їздити, ходити, плавати, літати і стріляти. 150 тисяч військових, 90 відсотків техніки та озброєння використано проти нас у перший тиждень війни. Здавалося б, шалена навала. Росія запускає мобілізацію. Але кого вона розраховує протиставити вмотивованим українським воїнам? Пенсіонерів? Тих, хто служив іще за СРСР і не має жодного поняття про сучасну зброю? Україна вже перемолола на фарш найбоєздатніші військові частини загарбника, тому мобілізація – це лише спроба Путіна позбутися сорому поразки, закидавши нас тілами своїх власних громадян. Як довго пересічний росіянин перебуватиме під впливом пропагандистської "величі", після того як примусово опиниться сам на сам з українським народом, який б'ється за свою землю на своїй землі? Уже зрозуміло, що у ворога немає сил ні захопити Україну, ні втримати захоплене. Жорстокі, огидні загарбники без краплі військової честі та звитяги – ось якими українці побачили росіян.

 

Під ворогом горить земля, тому навіть у разі захоплення українських територій не матиме ні безпечного тилу, ні лояльності захопленого населення. Це лише питання часу. Нескладно передбачити, що українські громадяни, хто вважає себе "носіями російської культури в Україні", швидко розчаруються і, опинившись в окупації, швидко перефарбуються у жовто-блакитне. Адже, розбомбивши українські міста, Росія не збирається їх відновлювати, не планує забезпечувати мирне населення їжею, ліками й елементарним необхідним. Саме тому до тих двох мільйонів українських громадян, хто вже взяли в руки зброю і захищають свою країну від рашистів, незабаром доєднаються мільйони партизанів.

Ми маємо бути сильними. Ми будемо боронити свою землю й повернемо всі свої втрачені території. Зараз! Ця війна завершиться повною руйнацією Росії, притому набагато швидше, ніж можна уявити. Україна перемагає. Нас підтримує весь світ, а обсяги реальної військової, фінансової та дипломатичної підтримки НАТО і ЄС – безпрецедентні.

Третя, найголовніша, новина цієї війни – це тотальна підтримка українцями своїх військових. Більше нема проросійських і проукраїнських регіонів. Героїзм і самопожертва українського війська об'єднали країну. У цьому бою зі спільним ворогом завершилося формування української нації.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×