Середа, 27 березня 2013 16:43

"Єдина приємність – за квартиру плачу половину. І ліки безкоштовні". Як живе двічі прем'єр-міністр України Віталій Масол
3

Віталій МАСОЛ

84 роки, екс-прем’єр-міністр
Народився в селі Олишівка Чернігівської області в сім’ї вчителів. В юності перехворів на малярію. 1951-го закінчив механічний факультет Київського політехнічного інституту за фахом інженер-механік. На Новокраматорському машинобудівному заводі починав помічником майстра, потім став директором. 1971-го захистив дисертацію про ”утомлюванісну міцність вуглецевої криці суднових гребних гвинтів”.
1979 року призначений головою Держплану УРСР, за вісім років очолив Раду Міністрів республіки. 2 жовтня 1990-го студенти оголосили голодування, протестуючи проти тоталітарної системи й вимагаючи відставки прем’єр-міністра. 23 жовтня Верховна Рада прийняла  відставку Віталія Масола.
Народний депутат України І та ІІ скликань. 16 червня 1994 року Леонід Кравчук вдруге призначив його прем’єр-міністром України. За дев’ять місяців, вже за президента Леоніда Кучми, подав у відставку ”у зв’язку з виходом на пенсію і станом здоров’я”.
Нагороджений чотирма українськими орденами – зокрема, князя Ярослава Мудрого IV та V ступенів. Має п’ять радянських орденів: два – Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора і три медалі.
Удівець, дружина Ніна Василівна померла 2000 року, син Ігор – підприємець. Має двох онуків.
Живе в Кончі-Заспі із сестрою Світланою. Раз на тиждень випиває 50 – 100 г віскі, закушує його квашеною капустою. Купує щозими два мішки насіння й годує синичок
Голова Ради міністрів УРСР Віталій Масол (праворуч) супроводжує прем’єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер під час її візиту до Києва 9 квітня 1990 року
Віталій Масол після смерті дружини часто приходить у готель ”Салют”. Їсть тут, приносить попрасувати свої костюми. Ділові зустрічі теж призначає в готелі

– Cьогодні в мене тиск 140 на 160, – голос Віталія Масола по телефону тихий і тремтячий. Десь у глибині кімнати чути інший – різкий і вимогливий. – Це лікар. Каже, що мені не варто розмовляти. Зателефонуйте, – змовницький шепіт у слухавку, – завтра.

Наступного дня все повторюється. Восьмий голова Ради Міністрів УРСР, третій прем'єр-міністр України, від якого залежали долі багатьох, нині сам залежить від двох таблеток спазмалгону.

– Уже тиждень, і вони не допомагають, навіть після крапельниць, – бідкається Віталій ­Андрійович.

Невисокого зросту, в чорному картузі й вовняному картатому шалику, він зустрічає біля столичного готелю "Салют" на вулиці Івана Мазепи. Ліве око сльозиться. Масол утирає його тремтячими, битими артритом пальцями. На запитання, як почувається, лише махає правою рукою.

– Живу в коридорі ліків. Ні праворуч, ні ліворуч піти, – минаємо паркувальника, який бігає в пошуках місця для чорного Lexus'а. – Моя хвороба називається мерехтлива аритмія. Це коли сердечко тьох-тьох-тьох, – робить диригентський жест, – а потім так повільно тю-ю-ю, тю-ю-ю.

Штовхає скляну вертушку на вході до готелю.

– Цей готель збудований за сприяння і прийняття рішень Віталія Андрійовича 1987 року для Держплану, – урочисто каже про себе у третій особі. – Архітектор Авраам Мілецький хотів його звести на 22 поверхи. Але рада архітекторів сказала, що готель не має перевищувати Києво-Печерської лаври. Я слухав їхні сварки півтори доби, а потім кажу: "Ми згодні на будь-який варіант. Але на верхньому поверсі зробіть конференц-зал чоловік на сто". І лишили сім поверхів. Тут працював колись мій колишній керуючий справами Хорозов, але помер, – минаємо червонощоку продавщицю, що куняє в заставленій матрьошками сувенірній лавці. Зупиняємося перед ліфтом. – Ми вже те покоління, яке швидко йде в інший світ. Люлькін, мій друг, хірург, пішов. Перший секретар Чернігівського обкому пішов. Його заступник, голова облвиконкому, пішов. Мій колишній радник Касіян Василь Васильович недавно поїхав до Трускавця відпочивати – там пішов. Під Новий рік і День Перемоги зустрічаюся тут зі своїми колишніми начальниками відділів Держплану. 15 років тому було чоловік 30, зараз тільки 15 лишилося.

Біля ресепшену стоїть кучерявий чоловік у костюмі.

– Привіт, Саша, – киває йому Масол. – Як ­здоров'я?

– Здоровий, дякую, – відповідає той російською. – У вас теж, чую по голосу, все ­нормально?

– Та бачиш… – Віталій Андрійович озирається в мій бік, – Аліна. Інтерв'ю бере. Єдина приємність – хоч красива.

Представляє кучерявого як бізнесмена, що колись мав у "Салюті" казино, а тепер торгує дитячими речами. Доки їдемо в ліфті, питаю, чи бував колись у гральних закладах.

– Та… на одноруких бандитах іноді бавлюся на Воровського та бульварі Лесі Українки, – каже Віталій Андрійович. – Пенсія дозволяє. Коли півтори годинки вільні є, раз чи два на місяць із водієм зазираю. Вдень, звичайно. Було, півроку не ходив. Буває, місяць не ходжу. По-різному.

– Щось вигравали?

– 90 тисяч.

– Гривень?

– Ну. Правда, програв колись тисяч 15.

Виходимо на сьомому поверсі.

– Настя! – гукає Віталій Андрійович.

Зі службової кімнати вибігає повненька дівчина з бейджиком на білій блузці. Вітається і проводить нас до конференц-зали з позолоченими люстрами, картинами в масивних рамах та вікнами в золотих гардинах. Над довгим вузьким столом висить увімкнутий DVD-програвач. На екрані – поставлений на паузу кліп британської скрипальки Ванесси Мей. Коли за Настею зачиняються двері, Масол умощується на оббитому червоним плюшем стільці та з півгодини лає нефаховість – журналістів, уряду, продавців у магазинах.

– Купую цукерки Roshen у "Фуршеті". На ціннику написано: "44 гривні". А на касі мені кажуть: "53". Затіваю скандал. Мій водій іде, показує касирці цінник. Де директор? Нема. Адміністратор? Нема. Сказав, що не піду, доки зі мною не поговорить хтось із керівництва. Прийшли, мене не впізнали і сказали, що винна касирка. Але це що, касирка на ціннику писала "53"? Що це за ціни взагалі? Ціни ростуть, а пенсія на старому рівні лишається.

– У вас же пенсія – 24 тисячі гривень з гаком? Азаров недавно сказав, що отримує 27 тисяч гривень. А прем'єрська пенсія – 90 відсотків зарплати.

– Та якби ж, – зітхає й дякує офіціантці за чай. – Мені прем'єрської не дали. Тільки депутатську (Віталій Масол отримує 15 875,17 грн. – "Країна"). Єдина приємність – за квартиру плачу половину, бо я – чорнобилець. І ліки безкоштовні. В нас спецполіклініка на Банковій є.

Такий скрізь бардак, усі кадри розігнали: столичні завод "Більшовик", взуттєву фабрику біля метро "Арсенальна", хімкомбінат. Лишився тільки завод Вороніна. Костюми який шиє. А все ж решту в Києві знищили. Зате набудували гольфів і казино.

Питаю, хто знищив і коли.

– Як хто? Уряд Ющенка. Найслабкіший президент був.

– А Янукович?

– Нинішнього президента я не обговорюю. Але вам по моїх очах видно, – сміється. – Якщо державою керує людина, яка сиділа у в'язниці два рази і яка не має уявлення, що таке ВВП, яка не знає, де Казахстан, а де – Туркменістан, що таке Словенія, а що – Словаччина, і якого у світі ніхто не приймає, – то треба задуматися над тим, хто за нього голосував. На жаль, наш народ такий бідний, що за 100 гривень продається. У мене в банках друзі працювали по 15 років. Їх усіх звільнили, а прислали донецьких.

– Що, повертаються радянські часи: на керівні посади ставлять людей партії?

– Ти збожеволіла? В комуністичній партії всі керівники були з вищою освітою! Мене призначали тільки зі згоди ЦК КПРС, а зараз із чиєї згоди призначають? Однієї людини. І ти навіть не знаєш, кого тобі призначили. А ким він працював? Родичем! Братом. Чоловіком сестри. І це призначення кадрів?

– Чула, багато політиків консультуються у вас.

– Це давно було. Як до мене люди можуть звертатися за консультаціями, якщо в мене нема перепустки в Адміністрацію президента?

– Але ж Янукович привіз на 80-річчя вам додому орден Ярослава Мудрого?

– Це коли він ще був прем'єром. А коли було 60 років йому, нас не запросили на вечірній бенкет. Ми приїхали вдень: я, Марчук і Фокін (колишні прем'єр-міністри Євген Марчук і Вітольд Фокін. – "Країна"). Фокін йому вручив квіти і якийсь подарунок. У мене нічого не було. Я на 23 роки старший за нього, аксакал, як кажуть. Так він при мені говорить: "Запишіть їх на вечірній прийом". Йому кажуть: "Там столиків нема". А він: "Так поставте додатковий". То яке ставлення до нас? – береться руками в боки і нахиляється вперед. – Якщо тебе, коли всіх вносили у список, не записали, значить, хтось з апарату вважає, що ми – уже нікому не потрібне сміття.

– Вітольда Фокіна 1991-го призначили прем'єром після вашої відставки. У вас гарні ­взаємини?

– Тільки зовні, – відмахується. – Колись ми з ним у преферанс грали, дружили. А як 1990-го почалася колотнеча, він, покійний Івашко (Володимир Івашко, голова Верховної Ради України. – "Країна"), Гуренко (Станіслав Гуренко, перший секретар ЦК КПУ. – "Країна") та Валентина Семенівна Шевченко (голова президії Верховної Ради УРСР. – "Країна") в Москві обговорювали схему, як мене зняти з роботи. Була одна людина, яка мене дуже поважала і все це розказала. Коли на моє місце висунули Фокіна, він прийшов до мене: "Ой, вибачте, для мене це так несподівано".

– Кажуть, ви дуже не любили Михайла Горбачова. За що?

– Цей негідник заслуговує долі сина Тараса Бульби! – стукає кулаком по столу. – Його на кілок посадити треба. Розвалив потужну країну. Приїжджав у відпустку в Крим. Сидять усі члени Політбюро ЦК КПРС, України, обговорюють боротьбу з алкоголізмом, права республік. Раптом заходить Раїса Максимівна: "Ой, Мішенька спати хоче, давайте закінчувати" (копіює жіночий голос). І всі розходяться. Ну, це ж не діло, коли жінка втручається в роботу політика.

– Краще, як Путін – у монастир відправити?

– Ну, це були їхні особисті взаємини. В Україні теж скільки керівників змінили дружин.

Зазирає офіціантка. Масол замовляє "моєї картопельки", парову котлету і чай. Повертаємося до розмови про жінок політиків.

– У мене було дві дружини. Із однією прожив 20 років, із другою – 23. У першої жінки була сексуальна хвороба. Ми зі Скляровим іноді цю тему обговорюємо, коли гуляємо по Кончі (Віталій Скляров – міністр енергетики та електрифікації України у 1982–1993 роках. – "Країна"). Він запевняє: "Ще моя мама казала: "Якщо жінка захоче тебе зрадити, нічого не вдієш". Тому з першою дружиною мені важко було, – офіціантка накриває на стіл. Масол застеляє полотняною серветкою коліна і настромляє на виделку моркву. – Одружився з нею 20-річною, а вона вже робила аборти. Симпатична. 1953-го сама запропонувала розписатися під час обіду в ресторані. Копірувальниця, не мала освіти. Уже при мені закінчила технікум та інститут. 1963-го мене призначили директором Новокраматорського машинобудівного заводу. Це – висока зарплата, курорти, машина. Що тобі ще треба? Зайшов чоловік у хату – поцілуй, і я буду тобі сто разів вдячний. А вона мені навіть сорочки випрати не хотіла. Бенкети влаштовувала, коли мене немає дома, – згрібає у пригоршні серветку на колінах. – Приходжу о десятій вечора, а гості розходяться. Вона потім удруге вийшла заміж, і з другим чоловіком поводилася так само. Але я такий задоволений, – знову поправляє серветку, – що потерпів і дочекався, доки син закінчить інститут. Бо якби у мене була друга сім'я, сина у мене не було б. Я завжди за ним слідкував, опікав, учив.

1994-го, коли Віталій Масол удруге став прем'єром, його син Ігор приватизував державне підприємство "Точелектроприлад", тепер воно називається "Росток-прилад лтд". Виготовляє лабораторні та вимірювальні прилади та компакт-диски.

– Коли цей прийшов до влади, – ріже котлету Масол, – моєму сину спокою не дають. Приїхали якісь люди в масках, паркан повалили.

– Пліткують, що "Росток" виготовляв неліцензійні диски?

– Це Т…ко робить неліцензійні у Броварах! – називає Віталій Андрійович прізвище провладного українського політика. – А я сину так і сказав: "Не вздумай зробити контрабандний диск!" Йому невигідно це, у нього ліцензія. Це в Т…ка ліцензії нема. Спасибі, хоч Азаров мене захищає. Прислуховується до моєї думки. От був Крикун начальником міліції (Олексій Крикун – колишній начальник ГУ МВС у Києві. – "Країна"), і ніяких питань два з половиною роки не було. А потім прийшов Коряк (Валерій Коряк – нинішній начальник ГУ МВС у Києві. – "Країна"). І приїхали ці маски. Я попросив Азарова. Азаров подзвонив Коряці. Коряк зі мною зустрівся, і з сином. І ми домовилися, що вони не допустять, щоб був знову наліт. Як далі буде, не знаю.

– Повертаємося у рейдерство 1990-х?

– Абсолютно. Сьогодні нема покарання за відповідні вчинки. Якщо я знаю, що прийшов один замначальника митної служби до одного бізнесмена і каже: "2,5 процента кожен місяць з обороту – мені. Не даси – я твою продукцію не пропущу, хоч погниє". І доводиться платити.

– Цю систему можна змінити?

– Та хоча б почати з тендерних комітетів. У будинку на Десятинній, де я живу, потік дах. На моїй кухні плитка обвалилася. Треба грошей. А їх не дають без рішення тендерного комітету. Як спростили б людям життя, якби тендерний комітет розглядав суми вищі за півмільйона! Я казав комуністам, щоб підняли це питання. Але від комуністів тільки назва лишилася. Розумієш, не треба нового нічого вигадувати. Є система, що працює. Ось раніше випускали дев'ять пар шкарпеток на людину в рік. Зараз роблять одну штучку. Що, не можна директорам фабрик скасувати ПДВ на три роки, щоб вони збільшили виробництво до дев'яти пар? І підняти мито на ввіз шкарпеток з-за кордону. Бачиш, як у нас шиють шкарпетки? – із зусиллям кладе праву ногу на ліву, закочує сіру холошу. Під чорний черевик ховається сліпучо-біла шкарпетка, рівно розрізана вгорі пальців на три. – Розрізав, бо тут, – береться за ікру, – лишаються від резинки червоні глибокі ями. За радянських часів шкарпетки були на підтяжечках. А тепер отакі, – відкочує холошу, ставить ногу в чорному черевику на м'який червоний килим. – Бо ніхто не працює. Всі зайняті лише тим, як би покласти грошей собі в кишеню.

Говоримо про Юлію Тимошенко. Питаю, що думає про газові угоди.

– А, – знизує плечима, – їх усіх треба судити за цією статтею.

– Тобто Тимошенко сидить заслужено?

– Якби всі сиділи, тоді було б заслужено.

– За яких умов в Україні все налагодиться?

Масол відсовує тарілку, міцно стискає мій лікоть і шепоче на вухо: "Коли до влади не будуть приходити Януковичі, Кучми і Ющенки. Коли Кучма хотів призначити Януковича прем'єром, я був присутній при цій розмові в Кончі. І Кучмі казав: "Не призначай". Це ж уголовник, із нами ніхто спілкуватися не буде".

– А хто мав би прийти до влади?

– Думав, може Кличко, – морщиться. – Але – ні. В нього нема промислового мислення. Удар кулаком не вирішить проблем економіки. У Тягнибока є частина здравих думок. Але він трохи не доріс, у ньому хлоп'яцтво грає: пам'ятник побити, написати на стінці лозунг проти Сталіна. Він не зрозумів, за рахунок чого переміг на виборах. Голосували не за нього, а проти Януковича. Якби в нього було рівне ставлення до людей, незалежно від їхньої національності та мови, він би мав шанси стати президентом. Але ставлення свого він не змінить. За Януковича люди голосувати теж не будуть. Але і владу добровільно він не віддасть. Якщо це й відбудеться, то дуже нескоро. Для цього потрібна зброя.

– Упевнені?

– Так. Зараз просиш грошей в якогось олігарха, а він відповідає: "Янукович скаже – дам".

– Опозиційні олігархи теж так кажуть?

– Та яка опозиція? Прибрали ж Кушнарьова. Якби не прибрали, він був би президентом. Кірпу вбили. Кравченка. Гетьмана.

– Де ви тепер живете?

– На Десятинній, у 8-му будинку. В 10-му по сусідству живуть Кучма, Пустовойтенко і ­Лазаренко. Правда, там я рідко буваю. Після смерті дружини за тією квартирою доглядає одна добра жінка. Я пообіцяв, що вона там житиме до кінця своїх днів. Називаю її хазяйкою дому. Завожу їй щомісяця по 10 тисяч гривень. І вона платить по рахунках. Сорочки прасувати привожу. А от костюми погладити кожні п'ять днів везу в "Салют". Нижню білизну – трусики, маєчки, шкарпетки – вже 10 років пере моя сестра Світлана. Живемо разом у Кончі. В неї теж помер чоловік. За мною закріплена покоївка, яка прибирає в домі. А Світлана готує їсти. Скуповуюся я. На Бессарабці або Володимирському ринку.

– У магазинах не скуповуєтеся?

– Тільки молоко для сеcтри беру, в неї виразка.

– А собі?

– А собі на ринку. Телятину люблю, курку. Із задоволенням їв би кролика, але сестра їх готувати не хоче. Судака їм. Трошки сала. А ще творог. Восени беру картоплі кілограмів 700. Їду у свій колишній виборчий район – Куликовський на Чернігівщині. Один фермер мені готує картоплю, цибулю, бурячок. Ковбасу натуральну на місцевому м'ясокомбінаті купую. Без грама гормонів. Онуки від неї з розуму сходять. Ще беру по мішку гречки, муки, цукру. І два мішки соняшникового насіння – синичок і білок годувати. Ой, у них учора був шлюбний період, – сплескує руками. – Дві білочки хвостами так крутили на дереві! – робить долонею хвилю в повітрі. – Їх раніше чотири було, але одного самця сусідська кішка з'їла. Лишилися три. Постукаєш горішком – і біжать. Ще дворняжка Шарик у нас був. Помер через два роки після смерті дружини. Розумаха-пес! На Кучму ніколи не гавкав. Але завжди – на його охоронців. Я Кучмі казав: "Мій пес – учений, президента від охоронця відрізняє".

– Чому не одружилися втретє?

– Та… – затинається. – Не зміг. Взаємини з дітьми були б порушені. Оце прийде людина, яку я не знаю. Треба певний час, щоб її вивчити. У неї, певно, свої діти. Значить, буде насамперед їм приділяти увагу. У мене після смерті Ніни Василівни жила ще її сестра з матір'ю два роки. Ми довго думали. І потім умовили мою сестру зі мною жити. Я під неї вже підлаштувався. Лягаємо о 21-й. А прокидаємося – Світлана рівно о 8.00, а я по-різному. От сьогодні погано спав, бо місяць уповні, магнітна буря, атмосферний тиск…

Після інтерв'ю Віталій Андрійович підходить до офіціантки у холі.

– Настя, там за обід…

– Не хвилюйтеся, – усміхається офіціантка і обіймає Віталія Андрійовича за лікоть.

– Багато не розказуй там, – по-батьківськи радить мені на прощання. – А то воно може і проти тебе обернутися.

Зараз ви читаєте новину «"Єдина приємність – за квартиру плачу половину. І ліки безкоштовні". Як живе двічі прем'єр-міністр України Віталій Масол». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

7

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 11952
Голосування Чому я не голосуватиму за Юлію Тимошенко на президентських виборах у 2019 році?
  • Вона вже була у владі і показала всі свої можливості
  • Країні треба президент іншої якості
  • На жодних виборах не голосував ні за неї, ні за партію "Батьківщина"
  • Ще не визначився з кандидатом
  • Голосуватиму за Тимошенко
Переглянути
Погода