Конкурс "Джазове місто України" проводить київський клуб Sullivan Room. Щомісяця учасники з різних міст представляють свої джазові програми. Переможця визначатимуть за кількістю проданих квитків. У конкурсі вже взяли участь Харків, Кривий Ріг, Одеса, ще позмагаються Львів, Дніпропетровськ та Київ. Зараз лідирує Харків. Наступний учасник - Донецьк. Його представники виступатимуть у березні
Олексій КОГАН, 53 роки
Український радіожурналіст та ведучий. Представник України у Європейській джазовій федерації, член Міжнародної джазової асоціації журналістів. Провів більше п'яти тисяч радіопередач, автор понад 700 публікацій у ЗМІ в Україні, США та Польщі. Арт-директор продюсерського центру Jazz in Kiev та однойменного міжнародного джазового фестивалю, який проводиться щоосені з 2008 року
Пол МакКартні сказав фразу, універсальну для будь-якої музики: "Ніколи не примушуй себе щось слухати". Лягла у вухо - значить, твоя музика. Не лягла - чекай на свою. Якщо не йде тобі джаз, не слухай.
Без самоіронії у джазі немає місця. Найджазовіший анекдот для мене про те, як зустрічаються двоє музикантів, один з них без чобота. Другий йому каже: "Чувак, ти один чобіт загубив". А той відповідає: "Ти що? Це я один знайшов!"
Люблю джаз за те, що музикант не зіграє композицію двічі однаково. Бо тоді він одразу втратить статус джазового музиканта.
Людина, яка слухає джаз, ніколи не скаже про іншу музику: "Погано, бездарно". Вона скаже: "Чогось я не зрозумів, мабуть, не доріс ще". Бо заперечувати можна лише те, на чому дуже добре знаєшся.
Джаз - це тихий протест. Рокери вдягають шкіряну атрибутику, шипи. Панки роблять собі ірокези і матюкаються. Джазмен протестує з напівпосмішкою людини, в якої є щось усередині.
Є політики, які кажуть, що люблять джаз. Воно зрозуміло, бо сказати "Я люблю шансон" - це моветон.
У джазі дуже добре розбираються президент компанії KM Core Євген Уткін, відомий меценат Володимир Філіппов. На джазові концерти часто ходить Сергій Тігіпко. Поводиться там зовсім не як віце-прем'єр - сидить у светрі й джинсах, свистить, очі горять.
Джаз хороший тим, що ніколи не замикався в якихось рамках. Там є місце і блюзам, і року, і народній музиці, і популярній.
Більшість джазменів мають академічну освіту, тому їм під силу і класична музика, і рок. Подивіться, з ким їздять у тури поп-зірки. За спинами Мадонни, Rolling Stones, Стінга стоять джазові музиканти. Беруть їх із собою, бо розуміють, що це не робота у студії, де кожну ноту можна підтягнути, переписати.
Радіо - це маніпулювання. Можу поставити композицію і знаю, що після неї зателефонує жінка і скаже: "Як красиво, а що це було?" А іншу ставлю і розумію, що ніхто не телефонуватиме.
Директора теле- і радіокомпаній - це успішні наркодилери. Вони роблять величезні гроші на тому, що самі не вживають. Я знаю власників радіо-станцій з дуже непривабливим для мене плей-листом. Але вдома ці люди слухають джаз.
Радіо і телебачення зомбують і одебілюють. Там не ставлять ані класичну музику, ані народну.
Ви можете дізнатися будь-які подробиці з життя поп-зірок, а от про єдиного володаря премії Grаmmy в Україні вам ніхто не розкаже. Це віброфоніст Андрій Пушкарьов, грає в оркестрі у Гідона Кремера Kremerata Baltica. Ніхто не знає і того, що Ел Ді Меола записував альбом із бандуристом з України. Його звати Роман Гриньків.
У мене є кумир серед радіоведучих - Вілліс Коновер, який майже 50 років вів джазову передачу на "Голосі Америки". В ефірі не виголосив жодної політичної прокламації, а його називали символом антикомунізму в Східній Європі. Він баритональним басом казав, як називається п'єса, хто в ній солісти і з якого вона альбому. Коли композиція закінчувалася, повторював цю інформацію. Він нікому нічого не нав'язував. Таким чином Коновер давав людям право обирати, а це найстрашніше для тоталітарних режимів. Зараз в Україні так само - людям не дають вибирати музику. Кажуть: "Народ хоче це". Але звідки ви можете знати, чого хоче народ? Коли збираєтеся на роботу, ви ж самі собі краватку обираєте, а не народ.
1 березня о 12 дня включіть FM-діапазон. Після випуску новин з інтервалом 1,5 - 2 хвилини 15 з 22 українських радіостанцій крутитимуть пісню "Весна" гурту "ВВ". На більше фантазії не вистачає. Але люди не дурні - лише дайте їм вибір. Це те саме, що поставити перед пересічним українцем "Таврію" і BMW і сказати: "Обери безкоштовно". Хочу подивитися на того патріота, який віддасть перевагу "Таврії".
Один із моїх вчителів на радіо, Олег Горський, казав: "Коли виходиш в ефір, не забувай, що серед твоїх слухачів є люди із вищою освітою".
Український джаз з'явиться лише тоді, коли музиканти змішуватимуть його з нашою народною музикою. Афро-американця можна нарядити у шаровари і вишиванку. Він може у цьому високо стрибати, але навряд чи це буде гопак. Так само і з українським джазом. Треба самовизначитися і поважати себе. Будь-який народ пишався би піснею "Рідна мати моя". Жоден український джазмен її не торкнувся. Торкнувся азербайджанець - Вагіф Мустафа-заде. Почув цю пісню двічі по радіо, коли був у Києві, й зіграв.
Джаз потрібен Україні, як тарілка вівсянки зранку при виразці. Хочу, щоб джаз у Києві став буденним.
"Головне у джазі - це подружки музикантів"
Юрій ЄРМОЛЕНКО, 37 років, художник. Закінчив Національну академію образотворчого мистецтва й архітектури. Скандальної відомості набув 2007-го після виставки "Нові Лоліти", де представив портрети 15-річної коханої Насті. Торік виставив серію полотен на тему джазу в київській галереї "ЦЕХ"
З того, що я знаю, джаз вийшов із борделів Нового Орлеану. Перші музиканти, піаністи, працювали у публічних домах: спостерігали у маленьке віконечко, як пара кохається. Вони грали на фортепіано у ритм того, що бачили. Якщо робили це добре, то їм доплачували бонуси. Чиста імпровізація.
Головне у джазі - це подружки музикантів, які надихали на цю музику. Присвятив їм цілу серію робіт: подружка трубача, піаніста, контрабасиста. На картині Banjo Player поряд із музикантом Гасом Кенноном танцюють шість його оголених дівчат. Музами можуть бути і повії.
На картині "Тріумф Кассандри" поруч із джазовою вокалісткою Кассандрою Вілсон зобразив мулатку з мікрофоном. Насправді це Наомі Кемпбел. Уявив її в образі джазової діви з величезними сережками. Зараз у мене стосунки з афроамериканською моделлю Дельфін. Дуже красива і дуже активна, постійно чортзна-де - у М'янмі, Лівані. Познайомилися в Києві, вже тоді малював джаз. Попередня кохана Настя, яку малював у проекті "Нові Лоліти", виросла і стала мені не цікавою.
Не працюю з білилами. Дуже важливо залишати незафарбовані проміжки - чисте полотно починає вібрувати. Коли картина покривається фарбою повністю - це смерть. Ніколи нічого не виправляю. Ніде не роблю жодної попередньої розмітки олівцем. Це як джаз.
Як добре впливає бездарна політика на поезію
Леонід УШКАЛОВ, 54 роки, літературознавець, вивчає українську літературу і філософію доби бароко. Епіграфом до однієї з глав книги "Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду" поставив свій вірш про джаз. Книжку присвятив Соломії Павличко
Тоді
коли
нічого
не болить
лиш
пада
дощ
розсипаним
намистом
в патьоках
джазу
з'явиться
на мить
сумного
янгола
зникома
подобизна
Написав ці поетичні мініатюрки десь 1999-го. У наших можновладців була звичка в оригінальний спосіб економити електроенергію - щодві години вимикати світло. Тривала така химерія цілу добу. Комп'ютер вимкнувся, що робити в темній хаті? Допасовував слово до слова. Це варіації на тему "як добре впливає бездарна економічна політика на розвиток української поезії". Микола Хвильовий казав, що українці - нація стовідсоткових поетів, тобто людей, які здатні на солоденькі віршики й більше ні на що.
Джаз і бароко мають спільні риси. Сама джазова модель варіативності, тонке імпровізаційне відчуття світу - для бароко дуже характерна річ.
2 
1
Коментарі
1