"Прийшли іноплемінники на Руську землю, половці многі. А Ізяслав, і Святослав, і Всеволод вийшли супроти них на Альту. І коли настала ніч, рушили вони одні проти одних. За гріхи наші напустив Бог на нас поганих, і побігли руські князі, і перемогли їх половці", – пише автор "Повісті временних літ" про поразку трьох синів Ярослава Мудрого на річці Альта – сучасна Ільтиця на півдні Київщини – на початку осені 1068-го.
Кочовики кинулися грабували землі довкола Києва. Остерігаючись нападу на місто, городяни 14 вересня 1068 року зібралися на віче й ухвалили боронитися самотужки. "Осьо половці розсипались по землі. Дай-но, княже, оружжя і коней, і ми ще поб'ємося з ними", – звернулися вони до старшого з Ярославичів, великого князя Ізяслава. Але той відмовився озброювати киян – боявся заколоту. Розраховував на свою дружину. Тоді кияни згадали про ув'язненого в порубі – так на Русі називали темницю – князя Всеслава Полоцького. Він був нащадком старшого сина Володимира Великого – Ізяслава. Ярослав Мудрий, молодший із синів Володимира, владу в Києві забрав силою. Тому для Ярославичів Всеслав був небезпечний як претендент на престол.
У місті вибухнуло повстання. "Люди зняли крик і пішли до поруба Всеславового... Висікли Всеслава із поруба в п'ятнадцятий день вересня і поставили його [князем] посеред княжого двора, – пише літопис. А далі розповідає, що кияни почали погром князівської резиденції Ізяслава, який перед тим встиг її покинути. – А двір княжий розграбували – незчисленне множество золота і срібла, і кунами, і хутром. Ізяслав же втік у Ляхи". Він подався до польського короля Болеслава II Хороброго – племінника своєї дружини Гертруди. Тим часом Святослав Чернігівський вдруге виступив проти половців і 1 листопада 1068-го з трьома тисячами воїнів завдав поразки їхньому 12-тисячному війську в битві на річці Снов – правій притоці Десни.
Ізяслав весною 1069 року пішов із військом Болеслава на Русь. Всеслав уночі втік із табору киян. Ізяслав розправився з найактивнішими учасниками повстання проти нього: "Порубав киян, що висікли були [з поруба] Всеслава, числом 70 чоловік, а других осліпили, а інших він без вини погубив, не вчинивши дізнання. Коли ж Ізяслав ішов до города, то вийшли люди назустріч з поклоном. І прийняли князя свого кияни".
Всеслав князював у Києві трохи більше семи місяців. 1071-го він знову заволодів Полоцьком у нинішній Білорусі, де княжив іще 30 років. При ньому був споруджений собор Святої Софії – третій на Русі. Він став символом претензій Полоцька на рівність із Києвом і Новгородом. Усе життя боровся з Ярославичами. Згоди не було і між ними самими: 1073-го Ізяслава з київського престолу скинули його брати.
3/4 Москви знищила пожежа, що спалахнула 14 вересня 1812 року, коли після битви під Бородіном до залишеного російською армією й більшістю населення міста вступило військо французького імператора Наполеона Бонапарта. За шість днів, доки бушував вогонь, згоріли 6496 із 9151 житлових будинків, 122 із 329 церков. Їх дзвіниці з характерними для московського стилю маківками французькі солдати сприймали за мінарети.
Існує кілька версій причини виникнення пожежі. Перша – залишаючи місто, його підпалили росіяни за наказом московського генерал-губернатора графа Федора Ростопчина. Зокрема, щоб знищити продовольчі склади. Ще дві: вогонь – справа рук російських лазутчиків або французьких солдатів-мародерів. Не виключено також, що вогонь спалахнув випадково. Але через хаос у залишеному місті стрімко поширився. 16 вересня французький імператор Наполеон змушений був залишити кремль, бо вогонь сягнув і туди. Повернувся 18-го, коли пожежа стихла. А рівно за місяць французька армія почала відступати з Москви. Картину "Пожежа в москві 1812 року" Іван Айвазовський створив 1851 року
16 вересня 1782 року вперше використали Велику печатку уряду США, яку відтоді вживають як офіційний герб країни. Проштампували нею угоду з Великою Британією про обмін полоненими – ще тривала війна за незалежність Сполучених Штатів. З американського боку документ підписав майбутній президент країни, а тоді генерал Джордж Вашинґтон.
Проектувати печатку почали з першого дня незалежності США – 4 липня 1776-го. Нова держава потребувала офіційного символу, який мав підтвердити її суверенітет. Узгоджували його шість років – три проекти не задовольнили уряд. Тоді секретар Конгресу Чарльз Томсон поєднав елементи всіх попередників – і догодив усім. У центрі зображений національний символ США – білоголовий орлан, хижий птах із родини яструбових, який живе лише в Північній Америці. В одній лапі він тримає 13 стріл – за тодішньою кількістю штатів, у другій – оливкову гілку, символ миру. Голова птаха повернута до гілки – США тяжіє до миру, а не війни. У дзьобі орла стрічка з написом латиною E pluribus unum – "З багатьох – ціле". Над головою – у блакитній хмарі 13 зірок, розташованих у формі зірки Давида.
На малюнках: ліворуч зображення Великої печатки США 1782 року, праворуч – її графічне оформлення кінця XIX століття, що вживається досі
Перший у світі запис голосу зробив генерал-губернатор Канади Фредерік Стенлі 11 вересня 1888 року на відкритті промислової виставки в Торонто. Це сталося за допомогою пристрою Томаса Едісона – фонографа. Звуки потрапляли в мідну трубу, а далі – до металевої мембрани з голкою. Остання, вібруючи, шкрябала поверхню вощеного циліндра. Його вистачало на 500 відтворень. Промова Стенлі не збереглася. "Галасливе качине крякання замість слів", – описали її стан 1935-го.
15 вересня 1918-го командувач німецькими окупаційними військами в Криму генерал Роберт фон Кош дав згоду на об'єднання півострова з Українською Державою гетьмана Павла Скоропадського. Доти кримський крайовий уряд генерала Матвія Сулькевича не хотів залежати від Києва, аж доки гетьман не оголосив економічну блокаду півострова. "Крим з'єднується з Українською Державою на правах автономного краю під єдиною верховною владою його світлості пана гетьмана", – ішлося у першому пункті ухваленого внаслідок двох раундів переговорів документа. Після повстання Директорії проти влади Скоропадського ці наміри зійшли нанівець.
Уранці 15 вересня 1991 року в Парижі невідомий пілот на невеликому літаку з 8-метровим розмахом крил пролетів під склепінням Тріумфальної арки. Відстань між її колонами становить 14,6 м. Далі повз Єлисейські поля вирушив до Ейфелевої вежі й шугонув між її північною і південною опорами. Поліції вдалося встановити, що літак був викрадений на приміському аеродромі, а потім акуратно посаджений під Парижем. До сьогодні ніхто не зізнався у скоєному.
2 
1
Коментарі