270 тисяч людей стали біженцями за два тижні
Понад 270 тис. людей національності рохінджа втекли від переслідувань із М'янми до Бангладеш за два тижні. У штаті Ракхайн спалили понад 6 тис. їхніх будинків, за даними ООН.
Утиски рохінджа військовими почалися після того, як 25 серпня бойовики з організації "Армія порятунку рохінджа Аракана" атакували кілька поліцейських і військових постів. У протистояннях загинули майже 700 осіб.
Влада М'янми не пускає в країну міжнародних спостерігачів. У Раді Безпеки Організації Об'єднаних Націй заяву із засудженням утисків рохінджа заблокували Росія й Китай.
Стефані ВІЛЬЯМС, 37 років, волонтер, Дакка, Бангладеш:
– Працюю з біженцями з Ракхайну в тимчасових таборах. Умови там жахливі. Бангладеш не був готовий приймати таку кількість людей. Зруйновано десь 20 сіл.
Рохінджа – ізольована спільнота. Навіть зараз багато хто пропонує допомогу, забрати кілька родин – вони не погоджуються. Проблема була в тому, що й у самій М'янмі вони не намагалися інтегруватися. До чужинців налаштовані дуже агресивно. Дві організації намагалися заохотити їхніх дітей здобувати освіту. Проект провалився. Рохінджа вважали, що учнів переконуватимуть змінити віру.
З іншого боку, розумію, що довіряти світу підстав у них немає. Влада влаштовувала полювання не на самих бійців "Армії порятунку", а тероризувала їхні родини. Викрадали дітей, ґвалтували жінок і доньок. І поскаржитися вони нікуди не могли. Тому зараз їхніми свідченнями маніпулюють. Одні завищують кількість жертв насилля. Інші кажуть, що рохінджа обманюють.
Алман САВІ, 41 рік, лікар, Нью-Делі, Індія:
– Моя родина втекла з тодішньої Бірми до Бангладеш. 1982-го в батька забрали документи. Тоді рохінджа перестали вважати громадянами. При цьому не надали їм якогось іншого статусу. Їх досі вважають незаконними переселенцями з Бангладеш. Паспорти і всі довідки забрали. Не дали навіть тимчасових посвідок. Офіційний статус тоді отримали тільки ті, хто міг довести, що їхні предки протягом трьох поколінь жили у Бірмі. Таких були одиниці. Сусід мав свідоцтво про народження бабусі і згадку в статті 1947 року про прадіда. Це врахували.
Батько був перспективний нейрохірург. Єдиний мав таку кваліфікацію у двох штатах. Якийсь час у лікарні працював без документів. Платили йому, як прибиральнику. Тоді у сестри виявили доброякісну пухлину в горлі. Заважала дихати. Татові колеги відмовилися приймати малу. Оперували вночі у протертій хлоркою підсобці. Батьки вирішили тікати.
Татові поновили документи через університет у Москві. Там він був у списках випускників. Він досі оперує в одній із найдорожчих клінік Індії. Ставить на ноги після аварій, добре справляється з післяінсультними станами.
Рік тому вивезли три сім'ї. Їх просто вигнали з їхніх будинків. Там поселили поліцейських. Це були найкращі домівки в селі.
У М'янмі уживається понад сто різних національностей. Не розумію, чому їм заважали саме рохінджа. Люди почали радикалізуватися. Біженці розповідали, що є вербувальники з "Ісламської держави" й "Талібану". Вони підбурювали добиватися незалежності або розширеної автономії. Почали провокувати владу – нападати на державні офіси, поліцейських, підпалювати будинки. Через це решта спільнот мусульман почали вороже ставитися до рохінджа. Нікому ж не поясниш, що з мільйона людей бойовиків підтримують лише кілька тисяч.
Мугамад ШЕРТАН, 56 років, імам, Найп'їдо, М'янма:
– У Дацці ніхто не переймається тим, що відбувається в Ракхайні. Проблема в тому, що спільнота надто закрита. Ми почали звертатися до інших мусульманських країн. Тоді виявилося, що зйомки, які нам передали, – із Сирії. Це поширюють у соціальних мережах. Довіри до наших закликів про допомогу такі відео не додають. Інші мусульманські спільноти не хочуть втручатися. Всі живуть мирно з буддистами.
Тільки цьогоріч щонайменше три десятки дівчат рохінджа викрали і зґвалтували. Маємо прізвища тих, хто віддавав такі накази. Але досі нікого покарати не вдалося. Є свідчення, що кілька десятків жінок утримують у заручниках. Влада відмовляється провести обшуки.
Нас підтримали Саудівська Аравія, мусульмани Росії, Казахстану, Єгипту, Сирії. Але це нічого не дає. Військові продовжують витискати рохінджа з їхніх домівок. Села спалюють. Ті відбиваються. Застрелили кілька десятків військових.
Еван РІКСТОН, 28 років, журналіст, Дакка, Бангладеш:
– Протистояння тривають із часів Другої світової війни. Тому сказати, хто там неправий, важко. Влада вважає, що рохінджа мають піти у Бангладеш. Але вони живуть на території Ракхайну років 150.
Влада робила все, щоб ізолювати рохінджа. А ті не намагалися якось змінити ситуацію. ОАЕ і Саудівська Аравія пробували організувати для них освітні центри. Пропонували спонсорувати ферми і невеликі підприємства в обмін на діалог із владою. Рохінджа на це не пішли.
Для врегулювання ситуації потрібне втручання міжнародної спільноти. Біженці прибувають. Організованої допомоги немає. Витісняють із сіл місцевих. Військові тримають ситуацію під контролем, але це не надовго.
3 
35413
Коментарі