Співачка Руслана Лижичко на Майдані – з його першого дня
Те, що сталося на Грушевського, – на совісті Януковича. З боку президента були чіткі провокації: побиття студентів, журналістів, Тані Чорновол, штурм 11 грудня. Стоїте мирно, протестуєте, висловлюєте свою позицію, а вас ніхто не збирається чути. Не те що не чує, а не збирається. Два факти зрушили Януковича з місця: 22 січня хлопці спробували показати, що в українців є характер. Я цього не виправдовую. Шкода, що їм все ж таки терпець урвався. Але не треба тих, хто загинув, називати провокаторами, екстремістами. Це були прості люди. Друга річ – санкції. Наші можновладці не розуміють іншої мови. У них бандитська філософія. Наймають криміналітет, платять, щоб били людей. А Янукович – власник України. За те, що політики зараз провокують федералізацію, налаштовуючи одні області проти інших, несе відповідальність президент. Найкращий шлях розв'язання ситуації – припинення його повноважень.
Майдан змінюється. Вчора це був мітинг та мирний протест, а сьогодні – уже сльозогін, коктейлі Молотова, водомети і кулі, постраждалі та поранені. Найбільший здобуток – наша жива свідомість. Сьогодні ми не стадо, ми – народ.
Коли почалось протистояння на Грушевського, не очікувала, що до такого дійде (Руслана саме була у Брюсселі. – "Країна"). Людям урвався терпець. Розуміла, що може бути таке, як 11 грудня. Але влада додала оливи у вогонь, це хтось без мізків робить. Чим більше Янукович тиснутиме, тим швидше втратить владу. Завжди була між людьми, відчувала їх настрої. Коли приїхала з Брюсселя, прийшла на Грушевського. Кілька ночей постояла з хлопцями, нанюхалася диму, прокашлялася. Ходила до Внутрішніх військ зі священиком, пробувала щось їм пояснити. Питалася, що вас проти нас налаштовує? Вас кинули сюди живим щитом. Вони не розуміють цього. Кажуть, відстоюють порядок, закон, президента. Пояснюю, тут прості люди. "Та нє, їм платять". – "А хто?" – "Та не знаєм, але платять".
Янукович – власник України. Найкращий шлях розв'язання ситуації – припинення його повноважень
Як координатор ВО "Майдан" намагалася зв'язатися з чоловіком, який очолює "Спільну справу". На контакт він не виходить. Це виглядає більше, ніж непорозуміння. Ще такого не було, щоб я з кимось із активістів не змогла зконтактувати. Приміщення міністерств справді треба було звільнити. Держустанови повинні працювати. Це не комунальні приміщення, які належать народу. "Спільна справа" не розуміє, що зараз компрометує Майдан. Якщо продовжуватимуть так поводитись, значить, роблять це навмисно. Тобто це – провокація. Серед інших у громадському і політичному секторі ніхто не вискакує, тримаються виважено.
В Україні пропали три десятки людей. Коли били автомайданівців, брала постраждалих із медпункту, де їх зашивали, і приводила на сцену. Казала: говоріть, бо це єдиний ваш доказ. Потім не докажете, що вас побили. Вийшли, публічно зафіксували на відео їхній стан – це єдина адвокатура. Це пожежа – коли не знаєш, за що хапатися. За того, хто зник, кого посадили чи за того, що зашивають? А тут приносять записку: ще один помер.
Є попередження про замах на мене. Розповіла про це, щоб вчасно зупинити. Щоб вони розуміли, що ми знаємо цю інформацію. Хоча не знаю, з ким маю справу. Коли тобі хтось загрожує – це не перемога на Євробаченні, тут нема чим хизуватися.
Ми багато часу згаяли. Був грудень для спільних дій. Але було багато сказано і мало зроблено.
У ніч на 11 грудня простояла 10 годин на сцені. Найважче було, коли почалася паніка. Жінки кричали, ми витягували їх на сцену. А сотенники самооборони, що вибігали з наметів і чули крики жінок, брали в руки арматуру, труби і все, що можна використати для захисту. Прямо перед нами стояла "беркутня" із зомбованим азартом. Тоді могла пролитися велика кров. У ту мить дзвони Михайлівського Золотоверхого дали мені силу і впевненість, що правда – на нашому боці. І ми не відступимо.
Що нового про українців дізналася в ту ніч? Мабуть, нічого. Нове, скоріше за все, про свій народ дізналася антинародна влада.
Жінка скипіла і погасла. А чоловік, якщо вже побачив кров, не зупиниться
Під час штурму 11 грудня нелегко було мужчинам стримувати себе, коли "Беркут" їх тиснув. Їм вистачало терпіння не реагувати. "Беркут" їх штурмував клином, з кийками і якимись залізними предметами. У хлопців у такий момент закипає кров. Жінка скипіла і погасла. А чоловік, якщо вже побачив кров, не зупиниться. У них генетично закладено, що повинен захистити. Тому з'явилася Самооборона Майдану. Вони не можуть спокійно дивитись фотографію побитої Тані Чорновол. 1 грудня розвозила по лікарнях побитих студентів. Це були божі одуванчики, яким пробили череп. Студент-філолог, та який він радикал? Мужчини на це дивилися і не розуміли, за що тих дітей побили. Дівчат за що лицем по асфальту провезли? Що вони вам сонні зробили, що ви їх кирзяком по голові? Нормальний мужчина скаже: "Ні, я це так не залишу". Тому спротив на Грушевського – це закономірна реакція. Це боротьба за справедливість.
Відколи оприлюднила номер телефону, щохвилини поступають до 10 дзвінків. Прийшло вже понад 7 тисяч есемесок, з них 2,5 тисячі досі не прочитані. Фізично не встигаю. Пропонують, діляться, питають. Моїм близьким зараз найскладніше, адже окремого номера не маю, і пробитися до мене через постійні дзвінки неможливо. Але поряд завжди є мій чоловік. Він повідомляє батькам, що я жива і здорова.
Ніколи не п'ю пігулок і енергетичних напоїв. Хвороби та втому переношу на ногах. У мене відкривається друге дихання. Або, мабуть, вже 22-ге. Найважче – під ранок, із четвертої до шостої. Ці 2 години на світанку найхолодніші й найменш активні. Не знаю, яка саме функція організму тримає тоді, коли вже, здається, от-от впадеш. Але допомагає якесь внутрішнє чуття.
Для тих, хто з нами, не має значення відстань. Правда просочується всюди. Щодня мені дзвонять з усіх куточків світу. На Майдан приїздять зі США, Канади, Італії, Німеччини, Польщі, Іспанії, Росії, Білорусі. Багато українців повертаються, щоб боротись за рідну землю. Це неможливо зупинити. Якщо хтось не знає правди, він просто не хоче її знати. Це провина не відстані, а пасивності.
Від публічних людей завжди очікують більшого. Нас переоцінюють і не пробачають помилок. Публіка з того боку екрана має звичку вигадувати собі героїв. Але ми теж маємо недоліки. Я не прагну до політики. Своїм публічним статусом користуюся, щоб підтримати інших свідомих та активних українців. Не піду ні в депутати, ні в президенти.
Усі ми нашпиговані обіцянками. Не хочу ставати такою, як ті, хто продовжує їх давати. Коли бачу, що нічим не можу допомогти, вибачаюсь і відмовляю. Краще дати зрозуміти одразу, а не морочити голову обіцянками.
1 
1
Коментарі