Українці відгукнулися на російську агресію в соціальних мережах
Володимир ГЕВКО, 41 рік, блогер:
– Рускі не демонструють нічого нового. Усі їхні засоби, ходи, повороти, заяви та безпосередні дії ми вже бачили в історії, у фільмах і читали у книжках.
Натомість Україна воює і взагалі поводиться по-новому. Вона демонструє єдність і масштаб опору, яких ще ніколи не знала наша історія й історія українсько-російських воєн, а їх уже є чималенько.
Ми зібрали абсолютно всіх українських супергероїв минулих епічних баталій різних часів в одну битву й додали до них героїв сучасних. І вийшла неймовірно крута мішанина, в якій на фронті ідеологічно, політично і військово тепер в одному ряду Залужний, Гонта і Залізняк, Петлюра і Кім, Шухевич і оператор "Байрактара", княгиня Ольга і жінка з банкою помідорів, Грушевський і (Боже, невже я справді це пишу?) Зеленський, чота УПА і полк "Азов".
Бляха, так ще точно ніколи не було.
Юрій ГУДИМЕНКО, 34 роки, політик:
– Як і прогнозували, з отриманням нової порції п*зди офіційні прагнення росіян зменшуються. Якщо в перші дні війни вони говорили, що будуть "брать Кієв" і міняти нам тут владу, то після місяця розп*здовування заявляють, що "цель спєцопєрації – асвабадіть Луганскую і Донецкую області".
Влітку, мабуть, казатимуть, що метою "апєраціі" було зменшення кількості іноземного бізнесу в Росії та боротьба з ожирінням росіян шляхом санкцій і переходу населення на харчування сіном.
А до осені маємо змусити їх вийти на переговорну позицію "нє бєй, лучче обосси".
Роман ДОНІК, 53 роки, активіст:
– Найбільша помилка нашого суспільства в тому, що міряємо події сьогодні по лекалах учора. Розумієте? Ми засуджуємо те, що нам не подобається, у прив'язці до минулого. Хоча зараз ми вперше робим те, чого ніколи не було. Ніколи! Ми перші.
Не було такої війни на нашій пам'яті. Не було такого спротиву. Не було такого героїзму. Не було таких високих шансів на перемогу. Ми пишемо новітню історію.
Коли чую: "Так не можна робити, бо то совєтчина", – мені хочеться стукнути історика з носака. Яка совєтчина? Тут і зараз. Українщина. Чим менше ви будете п*здіти і проводити паралелі з минулим, тим краще для майбутнього.
Майкл ЩУР (Роман Вінтонів), 40 років, тележурналіст:
– Знаєте, чого мене навчили в армії та що я зрозумів тільки зараз? Під час війни кожен має виконувати свою роботу. Ту, яку сам на себе взяв. Чи ту, яку хтось доручив. Головне – робити, за що взявся.
Навіть коли бачиш, як хтось провтикує зі своєю частиною роботи. Навіть якщо бачиш, як можна покращити. Перше, що ти маєш зробити, – свою частину роботи.
Далі, якщо ти все ще маєш ресурси – час, сили, знання – узяти на себе більше роботи, ти починаєш робити її краще.
Усе ще лишились ресурси? Ну тоді береш на себе відповідальність за результат роботи тієї людини, якій даєш пораду.
Маємо змусити росіян вийти на переговорну позицію "нє бєй, лучче обосси"
Тетяна ВЛАСОВА, 35 років, поетка, співачка:
– Ви не повірите, але міноборони рф каже: "Важным результатом российской спецоперации на Украине стало прекращение деятельности пяти киевских биолабораторий".
Підозрюю, що це в нас хтось нарешті борщ довоєнний вилив. А расіянє собі вже побєду над біолабораторіями приписали.
Анастасія ХЛЄБНІКОВА, 32 роки, фотографиня:
– Коли ви чуєте завивання сирен, то знайте, що… Перший і другий екіпажі парамедиків-рятівників укомплектовані й напоготові стоять біля машин, чекаючи, чи буде прильот, чи герої з ППО відіб'ють усі ракети.
Цілими днями вони проводять навчання з військовими, а по ночах чергують і сплять одягнутими, щоб максимально швидко зреагувати на атаку. Вони борються не за хвилини, а за секунди! Тож, коли ви нехтуєте сиреною й кажете: "Задовбало, посиджу на сонечку і пороздивляюсь небо", – вони чітко знають, як їм сортувати поранених і як зупиняти масивні кровотечі.
Це добровольче формування, а не служба. Всі ці котики мають роботу та повсякденні обов'язки, окрім батальйону. Проте знаходять сили "лупати сю скалу" далі. Тож, будь ласка, будьмо свідомими й давайте серйозно ставитись до власної безпеки. Аби рятівники мали якомога менше роботи з нами усіма.
Андрій ПРИЙМАЧЕНКО, 32 роки, режисер:
Російська поезія римується з обстрілами українських міст.
Російська проза перегукується зі зґвалтуванням українок.
Російський балет танцює на тілах убитих українських дітей.
Російська музика звучить у тональності катувань українців.
Дмитро і Віталій КАПРАНОВИ, по 54 роки, письменники:
– Київ. Черга в аптеку. Усі розмовляють про життя, війну, проблеми. І все це російською. Бо ж Київ. Серед людей старшого віку в черзі молода жінка. Вона мовчки слухає і раптом промовляє:
– Довго ще стояти? У мене чоловік на обід прийде, не встигну приготувати.
– Ой, а ваш муж сєйчас работаєт?
– Так, працює.
– Ето ж надо, как повєзло. І гдє же он работаєт?
– У полку "Азов".
Черга замовкає. Наступної миті всі переходять на українську.
Війна – це доблесть ЗСУ і "Привид Києва", і наші ППО, і безбашенна тероборона, і неймовірні волонтери
Антон ШВЕЦЬ, 35 років, політик:
– Проблема переможної пропаганди для влади в тому, що, коли доводиться сідати за стіл переговорів і домовлятися, ці домовленості дуже складно пояснити населенню, якому ти розповідаєш, як ти всіх переміг/перемагаєш.
Це я про росію, звісно.
Галина ВДОВИЧЕНКО, 62 роки, письменниця, журналістка:
Сусіди. Чомусь раніше я ніколи надовго не затримувалася біля під'їзду в розмовах із ними. Привіталася, кілька слів на додаток – побігла у справах. А тепер усе інакше. Тепер і "Добрий день" звучить інакше.
По обличчях видно – вночі не спали через повітряну тривогу. Вигулюємо собак, розмовляємо. Як давні знайомі, що можуть сказати одне одному геть усе. Ділимося новинами, підтримкою, добрим словом. Таке особливе, наповнене глибоким змістом тепле слово: "сусіди".
Те саме слово здатне до протилежного. Особливо тепер, коли воно наповнюється й іншим сенсом, коли його виповнює наша огида. Тим іншим "сусідам", із території котрих уночі летіло, – палкий привіт від української ППО. Плюс наша зневага і лють на додачу.
Ну і чекаємо від добрих сусідів допомоги із сучасними системами протиповітряної оборони. Обіцяють. Можуть. Ми віримо.
Роман ГРИЩУК, 32 роки, політик:
– Таке враження, що комунальні служби і ДТЕК весь час накопичували сили, щоб із початком великої війни працювати, як супермени! Вдруге за три дні через бойові дії в Ірпені перебиває лінію електропередач і Святошинський район без світла. І вдруге вони відновлюють менш ніж за добу.
Отар ДОВЖЕНКО, 40 років, медіа-експерт:
– Денацифікація триває так успішно, що моя 1,5-річна дитина щоразу впадає в паніку і плаче, коли чує слово "тривога". Тобто не тільки сирену, якої вона дуже боїться і відганяє з криками: "Геть! Геть!", – а саме слово. Тому ми тепер говоримо евфемізмами. "На Рівненщині ото". "У Тернополі є, а в нас нема, ну, ти розумієш". "Сьогодні вже вп'яте… лунає".
Бажаю всім денацифікаторам негайної смерті в муках. За що і вип'ємо чудового вина розе д'анжу, яке лишилося з часів до сухого закону, поки надворі ця… Ну, ви зрозуміли.
Віталій ЧЕПИНОГА, 52 роки, політик:
– Війна, незважаючи на всю свою жорстокість, суворість, нашу ненависть і зневагу до ворога, окрім іншого, ще й дуже сентиментальна штука. Це допомагає вижити й лишитись людьми.
Звісно, війна – це і героїзм "Азова" в Маріуполі, і доблесть ЗСУ, і "Привид Києва", і наші ППО, і безбашенна тероборона, і неймовірні волонтери…
Але ще і врятовані з притулку собаки з Ірпеня, і наші селяни, що тягнуть тракторами ворожі трофейні танки. І Жадан і Вакарчук у незламному, мужньому, воєнному Харкові. Це дуже добре, що ми такі. Що Україна така. Най так і буде!
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".
2 
1
Коментарі