Успіх української молодіжної збірної - вихід до плей-офф чемпіонату Європи - цілком закономірний. Головний козир команди - керованість. Тренеру Павлові Яковенку вдалося створити колектив, який цілковито йому підпорядковується. Наприкінці минулого року ми дуже органічно, від оборони, зіграли на виїзді з бельгійцями. Доводилося стримувати атаки суперника на чолі з Ромеро Лукаку, якого називають "новим Дроґба". А тиждень тому проти Франції українці постійно діяли першим номером.
Підтримую Яковенка у схемі гри з одним форвардом. Який сенс, наприклад, що в "Дніпрі" діють двоє однопланових нападників - Гладкий та Селезньов, і втрачається креативний гравець? П'ятірка півзахисників молодіжки достатньо рухлива, щоб постійно змінювати напрямок атаки й шукати вільні зони, використовувати забігання та звільняти фланги для крайніх захисників - як це було з Богданом Бутком у матчі з французами. За таких умов не потрібен навіть форвард-таран. Зозулі, який класно провів матч, достатньо було просто працювати по всьому фронту атаки.
За п'ятірки рухливих півзахисників не потрібен форвард-таран
Головний мінус збірної - психологія. 2:0 із французами перетворювати на 2:2 - неприпустимо. Ракицький почав "хуліганити", віддавати невиправдані передачі поперек поля та назад. Частково виправдати наших може тільки те, що наприкінці матчу вони повністю контролювали гру.
Яковенко зібрав усіх найсильніших. Резерв - хіба що травмований центральний захисник Артем Путівцев та форвард Артем Кравець.
Коноплянку, Ярмоленка, Ракицького та Гармаша цілком можна пробувати в національній команді. Тимощука спроможний замінити Степаненко.
2 
1
Коментарі