Ексклюзиви
Середа, 21 жовтня 2020 14:26

У країні може не залишитися жодного науковця - Олександр Коляда

Сьогодні українська наука дуже неконсолідована, застаріла. Ми краще Африки, але значно гірше Європи. У всій структурі вітчизняної науки є певні остівці здорового глузду. Її подальша доля залежить від того, чи зникнуть вони остаточно, чи все ж таки зможемо їх вберегти і підтримати.

Про це в інтерв'ю Gazeta.ua говорить вчений-генетик Олександр КОЛЯДА.

Президентом Національної академії наук України після 58-річного головування Бориса Патона обрали академіка Анатолія Загороднього. Чекаєте на революцію в НАН?

- Навряд. Новим очільником став заступник Патона. Не думаю, що варто очікувати разючих змін. Проте обізнані люди кажуть, це все одно покращення. Коли мова про НАН, вітаю будь-які зміни. Загородній – мабуть, найоптимальніша кандидатура з усіх, що були представлені. Однак він один навряд чи зможе змінити щось кардинально.

Чого не вистачає українській науці найбільше, щоб могла вийти на світовий рівень?

- Наші проблеми як усюди. Насамперед не вистачає професійного менеджменту, потім – фінансів. На науку варто виділяти явно більше, ніж 0,5 відсотка ВВП, як зараз в Україні. Науковці більшості країн світу стикаються з фінансовими проблемами. А дефіцит якісних управлінців – більше наша характерна ознака. Варто краще слідкувати за тим, як витрачаються ті невеликі суми, що виділяє держава. Намагатись ефективніше їх реалізовувати. Тут маємо поки великі прогалини. Зберігається тенденція старіння української науки.

  Олександр КОЛЯДА, 33 роки, генетик, популяризатор науки  Народився 11 грудня 1986 року у Києві у сім'ї працівників кіно.   Закінчив кафедру генетики біологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У 2005 році став членом наукового товариства студентів та аспірантів університету. Через рік отримав грамоту Міністерства освіти та науки України за підготовку переможців III всеукраїнського етапу конкурсу-захисту учнівських робіт Малої академії наук. Проводив дослідження при Інституті геронтології в лабораторії епігенетики. У 2014-му в співавторстві з колегою Олександром Вайсерманом запатентував спосіб генетичної діагностики хвороби Паркінсона. 2017 року Національна академія медичних наук України рекомендувала його до впровадження у практику охорони здоров'я.  2017-го заснував генетичну лабораторію «Діаген». У 2018 році був ведучим телепроєкту «ЕксперименТИ» на телеканалі СТБ, що мав на меті популяризувати науку. На радіо «НВ» виходила його програма «Звички без ризику». З 2019 року член редколегії журналу про генетику та медицину Journal of Genomic Medicine and Pharmacogenomics.
Олександр КОЛЯДА, 33 роки, генетик, популяризатор науки Народився 11 грудня 1986 року у Києві у сім'ї працівників кіно. Закінчив кафедру генетики біологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У 2005 році став членом наукового товариства студентів та аспірантів університету. Через рік отримав грамоту Міністерства освіти та науки України за підготовку переможців III всеукраїнського етапу конкурсу-захисту учнівських робіт Малої академії наук. Проводив дослідження при Інституті геронтології в лабораторії епігенетики. У 2014-му в співавторстві з колегою Олександром Вайсерманом запатентував спосіб генетичної діагностики хвороби Паркінсона. 2017 року Національна академія медичних наук України рекомендувала його до впровадження у практику охорони здоров'я. 2017-го заснував генетичну лабораторію «Діаген». У 2018 році був ведучим телепроєкту «ЕксперименТИ» на телеканалі СТБ, що мав на меті популяризувати науку. На радіо «НВ» виходила його програма «Звички без ризику». З 2019 року член редколегії журналу про генетику та медицину Journal of Genomic Medicine and Pharmacogenomics.

На науку варто виділяти явно більше, ніж 0,5 відсотка ВВП

Наука в Україні не може існувати без державної підтримки, за приватні гроші?

- Не може і не повинна. Є сфери, які на сто відсотків мають утримуватися державою. Наприклад, країна повинна знати, які рослини є на її території або які віруси циркулюють. Ніхто з представників прикладної науки не буде таким займатися. Приватні компанії навряд інвестуватимуть у це. Тож глобальна наукова ревізія має відбуватися державним коштом. На Заході часто діє гібридна схема, коли частину досліджень фінансують з бюджету, іншу – з бізнесу. Для України така історія зараз не на часі, адже наші підприємці зазвичай не можуть собі такого дозволити. Сподіваюся, рано чи пізно ми також прийдемо до такої схеми.

Часто науковці не розуміють потреб бізнесу і навпаки. У пострадянському просторі є відомий вираз "наука – це спосіб задовольнити власну цікавість за державні гроші". Поки науковці дотримуватимуться цього правила в умовах бідної країни, лишатимуться незаможними. Бізнес варто розглядати як джерело фінансування наукових розробок. Але він просто так не задовольнятиме чиюсь цікавість. Йому потрібен конкретний результат. Українські науковці часто не готові до таких форматів роботи. Сподіваюсь, знайдемо золоту середину.

Українська молодь прагне пов'язати своє життя з наукою?

- Відверто не схильна до цього. Над цією проблемою треба працювати. Коли люди у школі або університеті обирають професію, не завжди розуміють, що за нею стоїть. Орієнтуються на фільми, поради батьків, масову культуру. Для багатьох професія американського лікаря – це класно, а українського – не дуже. У середовищі масової культури дуже мало розповідають про науку та вчених. Професія незрозуміла для молоді. Вчені - зазвичай негативні персонажі у фільмах "Марвел" про супергероїв.

Але наука – це цікаві конференції, робота по всьому світу, постійні поїздки, спілкування з закордонними колегами. А іноді навіть великі відкриття. Треба покращувати імідж науковця. Це допоможе залучити молодь.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Час дешевої науки минув безповоротно"

Насправді зараз не найгірші часи для вчених. Довіра до науки збільшується. На початку 2000-х років було дуже важко пояснити, навіщо йти в науку навіть собі, не говорячи вже про інших.

В українській науці є свої досягнення, але вони зазвичай відбуваються за закрити дверима. Про них дуже мало говорять. Скоро не буде такого поняття як "українська наука" або будь-яка інша. Вона стає міжнародною, інтернаціональною. Відкриття вже не робляться одноосібно. Над ними працюють команди, в яких багато українців. Наприклад, певні частини Адронного колайдера будувалися на Харківському заводі. Можемо стверджувати тепер, що колайдер – досягнення української науки? Навряд. Але без наших турбін він би не працював. Тож не варто ділити досягнення на "наші" та "не наші".

Українська наука зараз слабенька та неконсолідована. Представлена острівцями здорового глузду

Наскільки українські вчені інтегровані у світову науку?

- Ми кращі Африки, але гірші Європи. Тут немає якоїсь зради. Наш рівень розвитку науки відповідає загальнодержавному. Умовно Україна перебуває на 100 місці з трьох сотень країн, якщо диференціювати їх за критерієм наукового потенціалу. Тож варто зберегти те, чого досягли, та намагатись просуватись далі.

Українська наука зараз слабенька та неконсолідована. Представлена острівцями здорового глузду. У підпорядкуванні Академії наук перебувають десятки інститутів. У деяких є хороші лабораторії. Проте не можна сказати, що є хоча б один інститут європейського рівня. Можемо говорити тільки про лабораторії з 20-50 людей. Саме на цих острівцях і тримається наша наука. Її подальша доля залежить від того, що буде з цими острівцями: зникатимуть чи розростатимуться.

Коли у застарілій, неефективній системі народжується щось нове, цікаве та амбітне, йому треба дати інструменти самовпорядкування. Наприклад, 90 відсотків грантових грошей, які отримує маленька лабораторія, не повинні розподілятись на ремонт інституту. Саме ця групка вчених має реалізовувати кошти, проводити на них експерименти, закуповувати обладнання. Наступного року зможе отримати більше.

Варто у них попитати, чим держава може допомогти? Певні закони можуть полегшити купівлю обладнання за кордоном. Має бути і пряме, прицільне фінансування. Зараз кошти даються Академії, а вона розподіляє, як вважає правильним. Вже є спроби проводити відкриті конкурси серед лабораторій і давати кошти їм безпосередньо. Треба продовжувати рух у цьому напрямку.

Епідемія коронавірусу дала імпульс до розвитку науки?

- Дійсно багато вчених займаються саме вивченням Covid-19. Адже сам по собі будь-який вірус досить багатогранний. Математики будують моделі, психологи вивчають стрес, який викликає хвороба, біологи – сам вірус. Тож справ привалилось абсолютно всім.

Людство починає усвідомлювати, що важливі не світські хроніки чи результати футбольних матчів, а глибоко наукові питання. Наприклад, як вірус поводить себе у різних умовах, які є його модифікації. Або ж зовсім буденний приклад: чи працюють маски? Які саме ефективніші: тришарові чи двошарові? Це – наукові питання, на які не відповість жоден футболіст або світська левиця.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Україні розроблятимуть вакцину проти Cоvid-19

Що зміниться для української та світової науки після пандемії?

- Сподіваюсь, буде більше уваги, фінансів, поваги до медиків, науковців. Може наступити такий день, коли у державі не залишиться жодного науковця, який би спеціалізувався на якійсь важливій темі. Відбудеться нова епідемія чи екологічна катастрофа, і немає жодної людини, яка б розуміла, як зарадити. Щоб цього не сталося, треба підтримувати таких людей вже зараз.

Коли змінюємо деякі особливості геному щура, він живе вдвічі більше. Немає підстав думати, що за кілька років подібне не можна буде зробити з людиною

Які проривні дослідження у генетиці можуть відбутись у найближчі кілька років? Як це може змінити життя людей?

- Генетика старіння перестала бути фантастикою. Основні прориви майбутніх років будуть пов'язані з редагуванням геному. Тобто генетичний код людини або тварини, який ми вже навчились читати за останні 20-30 років, поступово вчимось редагувати. Це створює величезну кількість нових можливостей. Мова про лікування та діагностику невиліковних зараз хвороб. Ми на порозі цих відкриттів.

Зараз важко сказати про тривалість життя людини. Але існування піддослідних тварин можна продовжити десь на сто відсотків. Коли змінюємо деякі особливості геному щура, він живе вдвічі більше. Немає підстав думати, що за кілька років подібне не можна буде зробити з людиною.

Як швидко це станеться, залежить від того, наскільки суспільство та держава готові підтримувати науку.

Чому ми не маємо жодного українського нобелівського лауреата?

- Це як подивитись. Ілля Мечников (1845 - 1916, український, росiйський та французький науковець, один з основоположників порівняльної патології, еволюційної ембріології, імунології і мікробіології, творець наукової школи. - Gazeta.ua) родом з Харківщини. Отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини за дослідження імунітету. Нехай і працював у Франції. Але зараз це звична схема. Дуже нечасто вчені працюють все життя в одній країні. Тож важко визначити, якій державі "належить" те чи інше відкриття.

Абсолютна більшість нобелівських лауреатів – американці. Останні десятиріччя премію не отримує не тільки Україна, але і 95 відсотків інших держав. Лише кілька країн старої Європи, США і Японія отримують. В Америці держава дуже підтримує науку.

Шкода, що комусь доводиться по 40 років чекати Нобелівської премії. А хтось не отримує її взагалі

Які відкриття, відзначені цьогоріч Нобелівською премією, ви б виокремили?

- З точки зору генетики, важливою була "нобелівка" з хімії. Француженка Еммануель Шарпентьє та американка Дженніфер Дудна отримали її вкрай швидко. Всього через 8 років з моменту відкриття. Її вручили за технологію редагування геному, якою генетики з усього світу вже активно користуються.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кому і за що присудили Нобелівську премію з хімії

З фізіології отримали троє вчених: Харві Альтер, Майкл Хоутон та Чарльз Райс за відкриття вірусу гепатиту С. Проте тут історія не така очевидна. Адже це було 40 років тому.

Лауреатами з фізики стали Роджер Пенроуз, Рейнхард Генцель, Андре Гес – за відкриття в астрономії. Очікувано. Вже багато премій дали науковцям, які працюють у сфері теоретичної фізики. У біології трендом є вивчення імунітету або мозку людини. У цьому зараз можна зробити найбільш вагомі дослідження. Проте є багато гідних відкриттів, які залишились поза увагою Нобелівського комітету. Шкода, що комусь доводиться по 40 років чекати. А хтось не отримує премії взагалі. Часто науковці не доживають до цього. Тож було б непогано вручати премію кілька разів на рік.

Як відбувається відбір досліджень та відкриттів, що номіновані на Нобелівську премію? Чому вчені повинні чекати так довго її отримання?

- Списки претендентів на премію засекречені на 50 років вперед. Але можна прослідкувати та зрозуміти логіку Нобелівського комітету. Відкриття має бути отримане або важким шляхом, або бути просто геніальним та надреволюційним.

Окрім цього, також дуже бажано, щоб воно мало практичне значення. Лауреат має бути досі живий, у наших реаліях це дійсно важливий критерій. Також він повинен мати ідеальну репутацію. Були випадки, коли вчених позбавляли премії через якісь скандали. Важливим критерієм є час. Має пройти кілька років, адже через 10 років може виявитись, що відкритий сьогодні вірус насправді є модифікацією іншого. І у підсумку людині дадуть Нобелівську премію, за те, що через 10 років буде взагалі неважливим або навіть помилковим. Тож зазвичай закладають певний часовий проміжок, щоб перевірити відкриття. Рідко вчені стають лауреатами швидше, ніж за 15-20 років.

Зараз ви читаєте новину «У країні може не залишитися жодного науковця - Олександр Коляда». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1346
Голосування Що будете робити у карантин вихідного дня?
  • Те саме, що завжди. Карантин - неефективний
  • Проведу час з користю вдома
  • Якщо все закрите - гулятиму на природі
  • Пообідаю у "Велюрі" Миколи Тищенка
  • Який такий карантин вихідного дня? Вперше чую
Переглянути