З наступного року Міністерство освіти планує об'єднати предмети у 10-11 класах. У разі ухвалення документа з'являться інтегровані предмети "література", "історія", "людина і суспільство" та "математика". У Міносвіти своє рішення обґрунтовують тим, що у старшій школі дитина має обов'язково отримати цілісну картину світу.
Gazeta.ua поцікавилася, як до такого об'єднання ставляться освітяни.
Віктор Громовий, 54 роки, м. Кропивницький, освітній експерт:
У світі немає окремо курсу зарубіжної та вітчизняної літератури. У нас є. Після розпаду Радянського Союзу потрібно було кудись діти вчителів російської літератури. У нас перейменували російську літературу на зарубіжну, добавили до російських класиків світових - і новий предмет готовий. У світі такого немає і не може бути. Є загальний курс літератури. Завдання цього предмету - будити в дитині відчуття прекрасного, розвивати творчу уяву дитини. Не має значення: це будуть робити твори Тараса Шевченка чи Марка Твена. Важливо розвивати оті стратегічні завдання. Не можна відривати від світового контексту українську літературу. Легше всього нічого не змінювати, але треба рухатися вперед. В планах міністерства впровадити інтегровані курси з вересня наступного року. Хоч ми живемо у непрогнозованій країні, це реформування відбудеться обов'язково. Не може бути, що увесь світ йде не в ногу, а ми йдемо в ногу. Ми не повинні вчити світ і нав'язувати щось своє. Треба переходити на загальноєвропейські підходи, якщо хочемо стати частиною цивілізованого світу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Школи звітуватимуть про витрату благодійних внесків
Діана Мельникова, 29 років, Київ, вчителька української мови та літератури:
Якщо грамотно провести таку реформу і адекватно змінити програму з літератури, ініціатива може бути дуже ефективна. По-перше, сьогоднішня шкільна система освіти віджила себе. По-друге, реальною є проблема незацікавленості учнів саме в читанні українських творів. Причина цього – не у відсутності хороших, а то й шедевральних текстів у нашій літературі, а в шкільній програмі, побудованій неадекватно до інтересів дітей. По-третє, будь-яка національна література навряд чи витримає конкуренцію з інтегрованим курсом зарубіжки, де з літератур різних країн обрали найкраще. Моя практика показує, що діти люблять як предмет більше світову літературу. Очевидно, й через тематичне та культурне розмаїття.
Зараз багато творів не завжди зрозумілі дітям, а на їхній розгляд відводять один-два уроки. Об'єднавши ці курси в один, збільшивши години для такого предмету вдвічі, матимемо можливість відібрати найцікавіші, найкращі твори як українських, так і світових авторів. Завдяки спільному тематичному блоку можна буде простежити розвиток літературного роду, стилю, жанру, основні тенденції у світі та Україні. Учні матимуть розмаїття текстів та краще уявлення про розвиток літератури. Такий інтеграційний підхід підсилить інтерес до української літератури за умови грамотного підходу та модернізації програми.
Українську мову пропонують також "прибрати" як предмет та об'єднати з літературою. Не бачу це можливим. Левову частку вивчення мови у школі становить мовознавчий аспект, і яким чином це вплітатиметься в курс літератури – невідомо. Так, можливо, варто збільшити кількість уроків розвитку мовлення, щоб діти насамперед навчилися грамотно писати й говорити, висловлювати свої думки. А певні моменти в мовознавчому підході спростити і залишити для студентів-філологів. Але, на мою думку, ніяк не прибрати мову як предмет зовсім.
Тетяна Коширець, 33 роки, м. Луцьк, вчителька історії:
У сучасній школі курси історії України та всесвітньої історії викладають у старших класах як два окремих предмети. Вважаю, що так і має бути. Людина, яка живе в Україні і поважає себе, має знати і розмовляти мовою країни, в якій проживає, і знати історію цієї країни. Звичайно, що основним документом, яким у своїй роботі керується вчитель-предметник, є програма Міносвіти. Але те, як матеріал подають у рамках вивчення курсу, які підходи обирають для його висвітлення, багато в чому залежить від ставлення і переконань вчителя. Ставлення до держави, її символіки, патріотичні цінності закладають у сім'ї та в процесі здобуття шкільної освіти. Тому історія України – це один з тих предметів, які дають благодатну основу для патріотичного виховання молоді. Події на Донбасі засвідчили, що сильний вплив "східного сусіда" проявився і на рівні освіти, вивчення історії рідної країни. Звичайно, "українську історію не можна читати без брому", - писав Винниченко.
Я переконана, що акцент потрібно робити на тих подіях, які формуватимуть почуття гордості та відповідальності за свою країну. Не можна змарнувати шанси на незалежність та її еволюцію, бо, ставши незалежною, країна має утвердитися у такому статусі. Поділяю думку історика Ярослава Грицака, який у інтерв'ю сказав: "Україна мала три вікна можливостей – третє тепер, і всі три – впустила. Зараз вона переходить у свій звичний режим: виживати…". Навіть, якщо Україна залишиться єдиною країною у світі, в якій у школі окремо вивчатимуть курс історії своєї держави, це аж ніяк не свідчитиме про архаїчність освітніх реформ.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Оновлять програми з інформатики для п'ятих-дев'ятих класів
Ірина Власенко, 51 рік, Київ, вчителька зарубіжної літератури:
На мій погляд, це знову мовне питання. Його загострення зараз недоречне. Що до мого особистого ставлення до предмету "література у школі", то це має бути один предмет. У ньому детальніше треба розглядати українську як національну літературу і основні вагомі в культурологічному плані імена і твори, течії та напрямки світового літературного процесу. Звісно, іноді українська буде блідішою на світовому тлі. Побоювання, мабуть, мають підстави існувати. Тому, щоб не потонула українська література у світовій, може, варто вивчати її окремо. Принаймні, зараз література не має бути ідеологією. Це мистецтво, яке перебуває поза політикою у просторі вічних людських цінностей. Тому вивчати її потрібно як вид мистецтва та школу життя. Ця інтеграція - дуже складне питання. Хто має вирішувати, що вивчати, а що ні, не знаю. Іноді серце крається від рішень держстандарту.
2 
4069
Коментарі
7