Можна дозволити купувати землю іноземцям - Ольга Трофімцева

2010 року обсяги експорту були набагато нижчими. Торік встановили черговий рекорд. На експорті агропродукції заробили $22,2 мільярда. Це понад 40 відсотків валютних надходжень в країну. Для нашої економіки ці гроші - фактично подушка безпеки. Ще одним досягненням сектору стала серйозна диверсифікація ринків збуту. Якщо подивитися на структуру аграрного експорту 10 років тому, побачимо серйозне домінування Росії. У 2014-2015 роках ситуація змінилася. Зараз на першому місці серед ринків збуту української продукції - Індія, Китай, Туреччина. На другому - країни Євросоюзу. Це вибагливий ринок. На третьому місці – країни Африки.

Водночас у нас понад 70 відсотків молока, яке є на ринку, надходять із господарств населення. Та ж сама ситуація з садівництвом та овочівництвом. Це проблема. Адже особисті присадибні господарства без кооперації в перспективі однозначно не будуть конкурентними. Вони не можуть забезпечити успішний експорт продукції на ринки ЄС. Необхідно формувати ланцюги їх виходу на цивілізовані ринки збуту, у тому числі всередині країни. Це супермаркети, гуртові ринки.

Земельна реформа – один із викликів, який залишився невирішеним. Вона розпочалася ще в 1990-х. Тоді землю колгоспів розпаювали між тими, хто працював там. І далі не пішли. Однозначно я "за" ринок землі. Нам потрібна детінізація земельних відносин. Ні для кого не секрет, що українці публікують купу оголошень щодо продажу та купівлі ділянок. Це все тіньові схеми.

З іншого боку, поспіх у цьому питанні зайвий. Потрібне поетапне відкриття ринку землі, бачення довгострокової стратегії розвитку сектору. Від того, якою буде структура земельних відносин в країні, залежить структура виробництва – дрібні фермери, сімейні господарства, агрохолдинги. Це впливатиме на ефективність агросектору.

Дрібні фермери бояться, що не зможуть конкурувати з великими гравцями. Справді, якщо на ринок допустять усіх зацікавлених, то, з точки зору доступу до дешевих і довгих фінансових ресурсів, фермери програватимуть. Те, що сьогодні обіцяє держава, непокоїть їх. Пропозиції постійно змінюються. Спочатку обіцяли 4 мільярди гривень на компенсацію ставок за кредитами на купівлю землі. Потім заговорили, що частина грошей піде на програми держпідтримки. Це непослідовні кроки. Через це наприкінці минулого року побачили зниження капітальних інвестицій в агропромисловий комплекс. В очікуванні ринку всі намагаються акумулювати фінанси, щоб придбати землю. Відповідно, зменшують інвестиції в технології, переробку, засоби захисту рослин, якісне насіння. Цьогоріч можемо побачити просідання як виробництва, так і експорту. Тому логічно було б розширювати державні програми підтримки фермерів і малих виробників, щоб вони впевненіше пройшли перші етапи відкриття ринку землі.

Проблема в тому, що допомогу фермерам тільки обіцяють. Наскільки буде робочим механізм - не відомо. Звісно попит на такі кредити буде. Але це залежить від умов кредитування. Основна проблема малого фермера, який обробляє до 500 гектарів землі, — відсутність кредитної історії та застави. Банки фактично відмовляються працювати з ними. З іншого боку, наші фермери опиняться в невигідній конкурентній ситуації. Їм обіцяють кредити під 5-6 відсотків, а у Центральному банку ЄС майже від'ємна облікова ставка. З наступного року Німецький банк розвитку KfW планує взагалі під від'ємні відсотки давати кредити на певні проєкти. Тобто ви берете гроші в борг, а вам ще й доплачують.

Особисто знаю німецьких, французьких, голландських фермерів, які працюють в Україні багато років. Вони справно платять податки. Зазвичай мають невеликі масиви землі. У тому-то і справа, що потрібно підходити до цього питання диференційовано.

На першому етапі буде неправильно допускати на ринок фінансові структури або міжнародні інвестиційні фонди, які будуть зацікавлені в купівлі землі як активу для спекуляцій. Однак можна дозволити купувати землю іноземцям, які вже працюють в Україні.

Законопроєкт, який розробляло Міністерство аграрної політики, передбачав, що спочатку ринок землі запрацює виключно для фізичних осіб – українських громадян, з обмеженням за площею. Треба зробити рік-два перехідними, щоб подивитися, як формуватиметься ціна і наскільки великою буде активність на ринку. Через рік коло учасників можна розширювати. Зараз говорять, що відкриття ринку дасть суттєве зростання економіки. Є думки, що великої активності угод з купівлі-продажу не буде. За результатами опитування, тільки до 10 відсотків власників паїв хочуть продати їх. Більшість планує далі здавати в оренду. Крім того, в очікуванні відкриття ринку землі ціни на оренду у більшості регіонів уже суттєво зросли. Якщо подивитися реалістично, то у перші роки після відкриття ринку землі драматичних змін та суттєвого зростання економіки не побачимо.

 

Споживчі тренди в Україні — це відображення світових тенденцій, але з певним часовим лагом. В українців змінюється культура споживання. На це, зокрема, вплинув "безвіз". Громадяни подорожують світом. Куштують те, чого раніше не знали. Намагаються знайти такі ж продукти в нас. Якщо люди постійно запитують руколу, спаржу, безлактозні продукти, то ресторани й магазини на це реагують. Ще 4-5 років тому в Україні взагалі не вирощували спаржі. Зараз кілька фермерів промислово вирощують цю культуру.

Також в Україні активно розвивається виробництво нішевих культур і продуктів із них: здорові олії - лляна, з амаранту. Популярним стає гарбузове насіння і продукти з нього. Технології у сільському господарстві теж не стоять на місці. Це позначається на розвитку комерційних проєктів як-от вертикальні ферми. У такий спосіб вирощують зелень, овочі. У світі деякі супермаркети облаштовують вертикальні ферми практично в торгових залах. Продають споживачам свіжу зелень.

Однак українців ще потрібно вчити культури споживання. Треба працювати з дітьми. Адже формування здорових звичок харчування розпочинається з дитсадка та школи. Спілкуючись із пересічними громадянами у супермаркетах, на базарах, розумієш, що рівень споживацької освіченості залишається низьким. Ми не звикли звертати увагу на етикетку, знати свої права, писати скарги у Держпродспоживслужбу. Виробників мають перевіряти, якщо продукт фальсифікований, неправильно маркований або не відповідає стандартам якості, безпечності.

У середньостроковій перспективі нічого не зміниться. Рослинне м'ясо поки що залишається нішею. По-перше, воно недешеве. По-друге, лише з першого погляду таке м'ясо має позитивний вплив на екологію. Однак не все так просто. Щоб виробити його, потрібна соя. Для сої теж вирубують ліси. Залишаються питання до користі, споживчих властивостей продукту. Крім того, у країнах Азії та Африки середній клас тільки починає пізнавати смак справжнього м'яса. Вони однозначно не захочуть переходити на рослинне. Тому нам є куди продавати українську яловичину та свинину.

 

Колись колега говорив, що у фермера дві проблеми - великий або малий врожай. Насправді це нормальна кон'юнктура ринку, а не цінові гойдалки. Нічого дивного немає, адже Україна останнім часом стає все інтегрованішою у світові ринки. Якщо згадати цибулю, то того року несприятливі погодні умови були в усіх основних країнах-виробниках. Урожай був настільки поганим, що навіть ЄС імпортував цибулю з Казахстану. Звідти купували й ми. Та ж сама ситуація з картоплею.

Друга частина проблеми - структура українського виробництва. Поки не перейдемо до промислового ефективного виробництва овочів, а не до присадибних особистих господарств населення, ситуація не зміниться. Треба працювати над розширенням ринків збуту. Наприклад, наші фермери могли б продавати яблука не тільки українським переробникам. А збувати їх активніше на зовнішніх ринках, якби мали правильно фасовану та гарного товарного вигляду продукцію. Крім того, державі треба посприяти і створити разом з фінансовими та страховими інституціями механізми зменшення цінових, погодних ризиків. Вони є в усьому світі.

У нас недостатньо овочесховищ. Йдеться не про погреби у населення, а професійні овочесховища з регульованим температурним середовищем. Візьмемо часник. Чому навесні у супермаркетах є китайський, єгипетський, а українського немає? Ми вирощуємо його. Але це вибаглива культура, ми не навчилися зберігати її. Тому наші фермери зібрали часник й одразу продали. З грудня вітчизняної продукції не знайдеш. Доводиться імпортувати.

Також не маємо можливості стежити за залишками овочів у сховищах. Повертаємося до тієї ж проблеми - більшість продукції виробляється у господарствах населення.

Входимо до топ-5 виробників-експортерів за зерновими, олійними культурами, м'ясом птиці, яйцями. Однозначні лідери у світі з експорту соняшникової олії. Торік увійшли в десятку найбільших експортерів молочних продуктів. Але в основному до сьогодні продаємо сировину, а не готові продукти. Водночас позаторік у Євросоюз успішно постачали вершкове масло, спреди. Поступово у топових позиціях з'являється продукція борошномельної галузі, різні кондитерські вироби. Більше продаємо перероблених овочів, фруктів, ягід. Однак 2019-го зменшили експорт цукру.

Ні, в усякому разі, якщо говорити про мед. Ми продаємо до країн ЄС його значно більше, ніж передбачено тарифною квотою. Тарифні імпортні квоти Європейського Союзу надаються для 36 товарних груп. Це можливість певні обсяги продукції експортувати без або за зниженим імпортним митом.

Інша проблема - деякі імпортні квоти викривлюють український ринок. Наприклад, томатну пасту чи фруктові соки поза квотою не можемо ввезти в ЄС через високий тариф. При чому щодо останніх ми вже також вичерпали квоту на 2020 рік. Майже вибрали квоту на крохмаль. 2021-го офіційно стартуватиме новий раунд перемовин щодо зони вільної торгівлі між Євросоюзом та Україною. Треба аргументовано підготувати свою позицію. Пояснити, які зміни потрібні, які реформи тарифних квот допоможуть двосторонній торгівлі активніше розвиватися. Наприклад, на пшеницю й борошно єдина квота. Однак це різні ринки збуту. Має бути або дві, або одну з них взагалі варто ліквідувати.

Тут є цікавий момент: часто наша продукція збувається до Польщі. Там доробляється, сортується, пакується, а тоді експортується далі. Сподіваюся, що ситуація зміниться. Українським малим і середнім виробникам потрібно працювати разом із державою над об'єднанням та експортно-орієнтованою кооперацією. Без неї неможливо здійснити первинну переробку. Йдеться про надання товару нормального товарного вигляду. Недостатньо виробити якісний продукт. До споживачів та ж сама ягода має потрапити у тому вигляді, який мала на полі.

 

Навіть Макдональдс імпортує картоплю, бо українські виробники не можуть запропонувати потрібний сорт і відповідність до специфікацій. Що говорити, якщо внутрішній ринок у деяких товарних групах не насичений вітчизняною продукцією. Питання не стільки в якості, скільки у національних та приватних стандартах, яких від нас вимагають. Наприклад, Євросоюз поки що не відкрив ринку для української яловичини. Бо ми ще не до кінця виконали умови щодо системи простежуваності щодо сказу. По-перше, це тривалі процеси. По-друге, маємо розуміти, що в нас усе-таки бачать конкурентів. Якщо говорити відверто, я завжди наголошую: Україні не раді на зовнішніх ринках. Їх треба завойовувати, боротися з конкурентами. Наприклад, ЄС захищає ринок м'яса птиці. Постійно йдуть атаки на наших виробників. Те ж стосується насіння. Україна виконала всі вимоги та умови, а ринок досі закритий. У такий спосіб Євросоюз хоче захистити внутрішніх виробників. На інших ринках таких прикладів теж чимало.

Виробництво курятини в Україні зростає. Крім того, наші великі виробники будують свої виробничі потужності за кордоном. Не варто боятися, що м'ясо подорожчає, якщо почнемо більше продавати за кордон. Ми експортуємо ту продукцію, якої маємо забагато. Наприклад, виробили понад 70 мільйонів тонн зерна. Понад 54 з них пішло на експорт. Ми ж не відчуваємо через це дефіциту хліба чи стрімкого зростання ціни? З іншого боку, активно ввеземо товари з-за кордону, бо вони дешевші. Якщо українським ресторанам вигідніше закуповувати овочі в Польщі, то вони будуть це робити. Коли наші виробники запропонують ту ж якість, але за конкурентнішою ціною, то купуватимуть у них.

Поки свинини не експортуємо. Проблема з африканською чумою залишилася. Останній спалах торік був у Львівській області. Довелося знищити кілька десятків свиней. Часто зараження виникають у господарствах населення, де з ними важко боротися. Водночас Держпродспоживслужба частково змогла стабілізувати ситуацію. Ще два роки тому кількість спалахів реєструвалася в геометричній прогресії. Це, до речі, один із викликів не тільки для держави, а й виробників. Вони мають дотримуватися всіх вимог на виробництві, гігієни. Своєю чергою державі треба сприяти правильній утилізації тваринних решток. Частково компенсувати витрати на це та збитки сільськогосподарським підприємствам.

Стратегію затвердили навесні торік ще в попередньому уряді. Зараз головне питання, щоб вона працювала. Потрібно ухвалити законодавчі та підзаконні акти. Це поступовий процес. За 10 років зможемо серйозно покращити результат у цьому напрямку. Однак необхідна системна робота.

У сусідніх країнах також існує потреба в робочій силі. Вони мають більше можливостей забирати в нас працівників. Йдеться про Чехію, Польщу, Німеччину. Порівняно з цими країнами в Україні нижча заробітна плата. Крім того, люди шукають стабільності, правової безпеки, кращих соціально-економічних умов.

Українському агропромисловому комплексу необхідно працювати над наступним кадровим поколінням. Це вже почали робити. Великі аграрні компанії створюють спеціальні навчальні програми. Співпрацюють з університетами, відкривають навчальні заклади, щоб діти ще зі школи отримували середню спеціальну освіту. Бо нам топменеджери не потрібні. Маємо дефіцит спеціалістів середньої ланки — інженерів, технологів, ветеринарів, агрономів. Проте це велике й комплексне питання, яке буде викликом для всієї економіки України в найближчому майбутньому.